УХВАЛА
10 вересня 2026 року
м. Київ
справа №440/2128/26
адміністративне провадження № К/990/39989/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за військовим званням) за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29 січня 2020 року), протиправною;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29 січня 2020 року) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно) з урахуванням базового місяця - січень 2008 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно), із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 березня 2024 року (включно) із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 березня 2024 року (включно) із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року з урахуванням визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року - 2102,00 грн, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року - 2 270.00 грн, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року - 2 481.00 грн, з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року - 2 684.00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 074) та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008, із урахуванням раніше виплаченої суми.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку № 1078.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку № 1078.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 24 березня 2024 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку № 1078.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 24 березня 2024 року включно відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку № 1078.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
25 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року, постановити рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній відсутнє посилання на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень та не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, витягів із постанов Верховного Суду та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Також, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до ухвали Полтавського окружного адміністративного суду 03 березня 2026 року відкрито провадження та розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Наразі у касаційній скарзі відповідач ставить питання про скасування судових рішень, які, за загальним правилом, не підлягають касаційному перегляду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України визначено перелік випадків, наявність принаймні одного з яких у певній конкретно взятій ситуації, якщо скаржник наведе достатньо переконливі мотиви, касаційний суд може розцінити як виняток із передбаченого цією ж нормою загального правила.
Скаржник, маючи намір оскаржити судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які в силу наведених норм процесуального Закону не підлягають касаційному перегляду, повинен обґрунтувати наявність умови/умов, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, при цьому, наведені ним мотиви мають бути вагомими на стільки, щоб переконати суд у дійсній наявності підстав для виходу за межі загального правила, яке не дозволяє здійснювати касаційний перегляд судових рішень у такій справі.
Отже, враховуючи, що ця справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, не лише визначених частиною 4 статті 328 КАС України, а й підтвердження випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
У розглядуваному випадку суд не має підстав вважати доводи скаржника явно безпідставними чи надуманими, однак, не може визнати їх достатньо переконливими для висновку про існування обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки мотиви у цій частині є загальними, не конкретними та сприймаються як намагання будь-що оскаржити рішення судів у цій справі у зв`язку із самою лише незгодою з результатом розгляду справи.
У цьому контексті варто зауважити, що сама собою незгода із судовим рішенням не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, рішення у якій не підлягають касаційному розгляду.
Інші аргументи скарги також свідчать про переоцінку доказів та обґрунтовані неповним з`ясуванням обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення із цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов