Справа № 358/1170/26 Провадження № 2/358/1036/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Богуслав
Богуславський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Буравової К.І.,
за участю секретаря судових засідань Зеленько О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
УСТАНОВИВ:
22.06.2026 до Богуславського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) у якій позивач просить: розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою 05.12.2020, зареєстрований Богуславським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за актовим записом №115; стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/12 щомісячно від заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення нею повноліття.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.06.2026 головуючою суддею визначено суддю Буравову К.І. (а.с. 13).
Ухвалою судді від 24.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 23 липня 2026 року о 16 год. 30 хв., яке в подальшому було відкладено востаннє на 09 вересня 2026 року о 10 год 00 хв (а.с.16-17, 23).
У судове засідання, призначене на 09.09.2026, позивач не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. 04.09.2026 від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача, в якій він зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. При цьому зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення. Також, позивач вказав, що спір з приводу майна відсутній.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 09 вересня 2026 року, не з`явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
01 липня 2026 року відповідачка через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без її участі, в якій зазначила, що проти задоволення позову не заперечує, та просила після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_4 ».
Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, дійшов такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За приписами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках, передбачених Кодексом.
Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем є особа, яка подала позов або в інтересах якої подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачем є особа, якій пред`явлено позовну вимогу.
Отже, позовне провадження передбачає наявність спрямованої до відповідача матеріально-правової вимоги позивача та протилежність їхніх процесуальних інтересів.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частинами першою та другою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні у грошовій і (або) натуральній формі.
Частиною третьою статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків чи іншого законного представника дитини, разом із яким проживає дитина.
Як убачається з позовної заяви, дочка сторін ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю - ОСОБА_2 . Отже, саме відповідачці як матері, разом із якою проживає дитина, належить передбачене частиною третьою статті 181 СК України право звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів та обрати спосіб їх присудження.
Однак ОСОБА_2 зустрічного позову або іншої самостійної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини не заявляла.
Натомість ОСОБА_1 , звернувшись до суду як позивач, просить стягнути аліменти із самого себе на користь відповідачки.
Таким чином, позовна вимога про стягнення аліментів не звернена до ОСОБА_2 як відповідачки та не передбачає покладення на неї будь-якого матеріально-правового обов`язку. Навпаки, позивач просить ухвалити судове рішення на користь відповідачки, яка самостійної вимоги про стягнення аліментів не заявляла.
За змістом цієї вимоги ОСОБА_1 одночасно виступає особою, яка ініціює примусове судове стягнення аліментів, та особою, з якої за заявленою ним же вимогою має бути здійснено таке стягнення. Отже, в особі позивача фактично поєднуються протилежні процесуальні ролі стягувача та платника аліментів.
У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року у справі № 643/4873/20, провадження № 61-7474св24, зазначено, що ЦПК України не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає поняття «неналежний позивач» і не визначає механізму його заміни, оскільки положення процесуального закону спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із самим собою.
Верховний Суд у наведеній постанові дійшов висновку, що у випадку, коли позивачем і відповідачем у справі фактично є одна й та сама особа, розгляд заявленого позову у відповідній частині є неможливим через відсутність спору як такого, а поєднання в одній особі позивача й відповідача є підставою для закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору в частині, яка стосується цієї особи.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, провадження № 61-3438сво21, зазначено, що закриття провадження у справі є формою закінчення її розгляду без ухвалення рішення по суті у зв`язку з виявленням обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду. Верховний Суд також зазначив, що відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову.
Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У цій справі аліментна вимога від початку не була звернена до відповідачки, не передбачала покладення на неї будь-якого обов`язку та фактично становила вимогу позивача про здійснення примусового стягнення із самого себе. Відповідачка зустрічної або самостійної вимоги про стягнення аліментів не заявила. Тому між сторонами в межах заявленої позивачем аліментної вимоги відсутній правовий конфлікт, який міг би бути вирішений судом у порядку позовного провадження.
01 липня 2026 року відповідачка через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без її участі, в якій зазначила, що проти задоволення позову не заперечує.
Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Разом із тим, зазначення відповідачкою в заяві про відсутність заперечень проти задоволення позову не є самостійною позовною вимогою про стягнення аліментів та не замінює зустрічного позову, подання якого здійснюється в порядку, визначеному статтями 193, 194 ЦПК України.
За змістом частини третьої статті 181 СК України право вибору способу судового стягнення аліментів належить тому з батьків або іншому законному представнику, разом із яким проживає дитина. Саме така особа має право ініціювати судове стягнення аліментів на утримання дитини.
Заява ОСОБА_2 про відсутність заперечень проти позову не містить сформульованої нею вимоги про стягнення аліментів, визначення їх розміру та способу присудження. Зустрічного позову або іншої самостійної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки відповідачка не заявляла.
Суд відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених відповідною особою вимог і не вправі за власною ініціативою надати заяві про відсутність заперечень значення зустрічного позову, змінити процесуальне становище сторін або сформулювати замість відповідачки вимогу про стягнення аліментів.
Отже, заява відповідачки від 01 липня 2026 року підтверджує відсутність між сторонами фактичного конфлікту щодо припинення шлюбу та сплати позивачем коштів на утримання дитини, однак не усуває процесуальної неможливості розгляду заявленої позивачем вимоги про примусове стягнення аліментів із самого себе.
Крім того, передбачений статтею 180 СК України обов`язок позивача утримувати дитину може виконуватися ним добровільно і не потребує ухвалення судового рішення про примусове стягнення коштів із самого себе.
Зокрема, відповідно до статті 187 СК України один із батьків може подати за місцем роботи, місцем виплати пенсії або стипендії заяву про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії чи стипендії у розмірі та на строк, визначені в заяві.
Крім того, згідно зі статтею 189 СК України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, визначивши в ньому розмір і строки виплати аліментів. Такий договір укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується.
Закриття провадження за вимогою, заявленою ОСОБА_1 про стягнення аліментів із самого себе, не припиняє встановленого статтею 180 СК України обов`язку батька утримувати дитину та не перешкоджає матері дитини звернутися до суду від власного імені з належною вимогою про стягнення аліментів у позовному або наказному провадженні.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України підстав для закриття провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з нього аліментів на утримання дитини.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 48, пунктом 2 частини першої статті 255, статтями 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, статтями 180, 181, 187, 189 СК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення з позивача на користь відповідачки аліментів на утримання дитини - закрити, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К. І. Буравова