Справа № 127/2236/23
Провадження 4-с/127/46/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 вересня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
у складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дзюбенко Тетяни Олександрівни, заінтересовані особи ОСОБА_2 , Другий відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дзюбенко Тетяни Олександрівни, вчинені під час виконання судового наказу Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2023 року у справі № 127/2236/23 у виконавчому провадженні № 70974277.
Скарга мотивована тим, що на виконанні органу державної виконавчої служби перебуває судовий наказ Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2023 року, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 січня 2023 року до досягнення дітьми повноліття.
08 лютого 2023 року за вказаним виконавчим документом відкрито виконавче провадження № 70974277.
Скаржник зазначає, що у період його працевлаштування аліменти утримувалися з його фактичного заробітку, однак після звільнення з роботи державний виконавець при визначенні заборгованості почав застосовувати середню заробітну плату працівника для відповідної місцевості.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_1 працював, зокрема, у ТОВ «Транспортна компанія "Докспецпідряд"», а в подальшому - у ТОВ «Макош Мінерал». 19 липня 2024 року його було звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Після припинення трудових відносин боржник не мав постійного офіційного доходу, з якого здійснювалося б утримання аліментів, у зв`язку з чим державним виконавцем при визначенні заборгованості застосовувалися положення частини другої статті 195 Сімейного кодексу України.
Скаржник вважає, що державний виконавець неправомірно застосовував під час розрахунку заборгованості показник середньої заробітної плати у розмірі 14 304 грн, а надалі 23 329 грн та 25 081 грн, та зазначає, що розрахунок мав здійснюватися із застосуванням показника, який був оприлюднений станом на січень 2022 року.
На підтвердження своєї позиції скаржник посилається, зокрема, на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2026 року у справі № 296/6029/22 та просить провести перерахунок заборгованості зі сплати аліментів за спірний період.
У судовому засіданні представник скаржника адвокат Чуприна О.М.скаргу підтримала, посилаючись на викладені у ній обставини, та просила її задовольнити.
Заінтересована особа головний державний виконавець Дзюбенко Т.О. надала суду для огляду оригінали матеріалів виконавчого провадження, проти задоволення скарги заперечила та просила суд відмовити у її задоволенні.
Заінтересована особа ОСОБА_6 також заперечила проти задоволення скарги.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, оглянувши оригінали матеріалів виконавчого провадження № 70974277 та перевіривши доводи скарги у їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусовим виконанням судових рішень та рішень інших органів, а сукупність дій органів та осіб, визначених цим Законом, спрямованих на примусове виконання таких рішень, повинна здійснюватися на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, принципів обов`язковості виконання рішень, справедливості, неупередженості та об`єктивності, розумності строків виконавчого провадження.
За змістом частини першої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), здійснюється виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обов`язок виконавця щомісяця обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 195 Сімейного кодексу України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Частиною другою статті 195 СК України встановлено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Таким чином, законодавець встановив два різні механізми визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу): у разі наявності фактичного доходу - виходячи з фактичного доходу, а у разі відсутності роботи платника аліментів - виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Отже, факт звільнення ОСОБА_1 з роботи сам по собі не припиняє його обов`язку зі сплати аліментів та не є підставою для визначення розміру його аліментних зобов`язань виключно виходячи із сум, які він фактично перерахував стягувачу.
Навпаки, у разі відсутності роботи закон прямо встановлює спеціальний порядок визначення заборгованості.
Аналогічний правовий підхід викладений Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2026 року у справі № 296/6029/22.
У зазначеній постанові Верховний Суд прямо вказав, що частина друга статті 195 СК України не була змінена законодавцем на період дії воєнного стану, а тому у державного виконавця не було підстав визначати заборгованість за аліментами непрацюючого платника іншим способом, ніж виходячи з останніх показників середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості, оприлюднених органами державної статистики.
Верховний Суд також зазначив, що обчислення заборгованості за аліментами із використанням інших даних, ніж передбачений частиною другою статті 195 СК України показник середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, суперечить законодавчим приписам.
Отже, посилання самого скаржника на постанову Верховного Суду від 02 лютого 2026 року у справі № 296/6029/22 не спростовує правомірності дій державного виконавця, а навпаки, підтверджує необхідність використання саме показника середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості.
Судом встановлено, що Головне управління статистики у Вінницькій області листом від 10 травня 2022 року № 08.4-37/90-22 надало інформацію щодо середньомісячної заробітної плати одного штатного працівника по новоствореному Вінницькому району, до складу якого увійшла Вінницька міська територіальна громада.
Згідно із зазначеною інформацією розмір середньомісячної заробітної плати одного штатного працівника по новоствореному Вінницькому району за IV квартал 2021 року становив 14 304 грн.
Таким чином, показник 14 304 грн, використаний державним виконавцем, не є довільним показником та не є показником середньої заробітної плати по Україні. Це показник середньої заробітної плати працівника саме для тієї місцевості, яка відповідно до адміністративно-територіального устрою охоплює територію Вінницької міської територіальної громади.
За матеріалами виконавчого провадження вбачається, що на момент проведення відповідного розрахунку державний виконавець виходив із наявних у нього офіційних статистичних даних.
Суд також бере до уваги лист Головного управління статистики у Вінницькій області, наданий на запит державного виконавця, відповідно до якого статистична інформація щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників Вінницького району формується у розрізі районів області зі щоквартальною періодичністю.
З цього ж листа вбачається, що щодо 2022 року, 2023 року та ІІІ-IV кварталів 2024 року статистична інформація формувалася з урахуванням надходження звітності від респондентів у зв`язку з особливостями подання статистичної звітності в період дії воєнного стану.
Отже, відсутність актуальніших статистичних показників за відповідні періоди не була наслідком бездіяльності державного виконавця, а була зумовлена об`єктивною відсутністю оприлюднених органами державної статистики відповідних даних.
Суд не погоджується з твердженням скаржника про те, що показник 14 304 грн повинен застосовуватися саме тому, що він є показником «станом на січень 2022 року». Як убачається з матеріалів, цей показник відповідає IV кварталу 2021 року та був повідомлений Головним управлінням статистики у Вінницькій області у травні 2022 року.
Разом із тим наведена неточність у визначенні скаржником дати такого статистичного показника не має правового значення для вирішення скарги, оскільки визначальним є не календарна дата листа органу статистики, а відповідність показника вимогам частини другої статті 195 СК України - тобто належність до відповідної місцевості та його статус як останнього оприлюдненого статистичного показника на час здійснення розрахунку.
Суд також бере до уваги, що у подальшому органом державної статистики були сформовані нові статистичні дані щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників Вінницького району.
Так, у листі Головного управління статистики у Вінницькій області від 14 серпня 2026 року зазначено, що середньомісячна заробітна плата штатних працівників Вінницького району становила: за І квартал 2024 року - 16 601 грн, за ІІ квартал 2024 року - 18 476 грн, за І квартал 2025 року - 20 715 грн, за ІІ квартал 2025 року - 22 671 грн, за ІІІ квартал 2025 року - 23 329 грн, за IV квартал 2025 року - 25 081 грн, за І квартал 2026 року - 26 137 грн.
При цьому сам факт появи у подальшому нових статистичних показників не свідчить про незаконність попереднього розрахунку, здійсненого виходячи з останніх статистичних даних, які були доступні державному виконавцю на відповідний момент.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати КЦС ВС у справі № 296/6029/22.
Верховний Суд у цій постанові окремо зазначив, що у разі встановлення розміру середньої заробітної плати працівників для відповідної місцевості за нові періоди заінтересована особа не позбавлена права звернутися до державного виконавця із заявою, а державний виконавець буде зобов`язаний здійснити перерахунок заборгованості за аліментами.
Таким чином, поява нових статистичних даних не означає автоматичного визнання незаконним попереднього розрахунку. Вона є підставою для актуалізації розрахунку відповідно до нових даних за відповідний період у порядку, передбаченому законодавством.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем у подальшому було проведено новий розрахунок заборгованості за аліментами за період з 01 січня 2025 року по 31 липня 2026 року.
У цьому розрахунку вже враховано нові статистичні показники середньої заробітної плати для Вінницького району, зокрема 23 329 грн за ІІІ квартал 2025 року, 25 081 грн за IV квартал 2025 року та 26 137 грн за І квартал 2026 року.
Отже, матеріали виконавчого провадження підтверджують, що державний виконавець після отримання відповідної статистичної інформації врахував її під час подальшого розрахунку.
Суд також перевірив доводи скаржника щодо фактично здійснених ним платежів.
Із розрахунків убачається, що державним виконавцем враховувалися квитанції про сплату аліментів, а суми фактично сплачених коштів відображалися у відповідних розрахункових періодах.
Так, у розрахунку за 2025 рік відображено здійснені платежі за кожним відповідним місяцем, а загальна сума сплачених коштів зазначена у розмірі 59982,52 грн.
За 2026 рік у розрахунку відображені фактичні платежі боржника, зокрема 5 005 грн у січні, 2 384 грн у лютому, 2 385 грн у березні та квітні, по 3 000 грн у травні, червні та липні 2026 року.
Суд не встановив належних та допустимих доказів того, що державним виконавцем не враховано конкретні платежі ОСОБА_1 , які б мали наслідком інший розмір заборгованості.
Посилання скаржника на необхідність визначення заборгованості виключно виходячи з показника 14 304 грн також не ґрунтується на законі.
Частина друга статті 195 СК України не встановлює правила, відповідно до якого один раз визначений статистичний показник середньої заробітної плати має застосовуватися протягом усього часу до припинення виконавчого провадження.
Навпаки, з огляду на обов`язок виконавця щомісяця обчислювати заборгованість та з урахуванням офіційних статистичних даних, які можуть бути оприлюднені із запізненням, після появи нових показників вони підлягають врахуванню при подальшому розрахунку.
Саме такий підхід фактично реалізований державним виконавцем у подальшому розрахунку заборгованості.
Окремо суд оцінює питання застосування частки 1/3 та 1/6.
Виконавчим документом визначено стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) боржника на двох дітей - до досягнення дітьми повноліття.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що старша дитина ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У подальшому розрахунку державний виконавець зазначив застосування частки 1/3 до грудня 2025 року та 1/6 після цього періоду.
Суд враховує, що частиною п`ятою статті 183 СК України передбачено орієнтовні частки аліментів для випадку видачі судового наказу: на одну дитину - одна четверта, на двох дітей - одна третина, на трьох і більше дітей - половина заробітку (доходу) платника аліментів.
Разом із тим судовим наказом у цій справі вже визначено конкретний розмір аліментів 1/3 частини заробітку (доходу) та встановлено строк стягнення до досягнення дітьми повноліття.
У цьому контексті зміна кількості дітей, щодо яких здійснюється стягнення, вимагає від виконавця чіткого визначення періоду, за який стягнення здійснюється на кожну дитину, та належного відображення цього у розрахунку.
Водночас із матеріалів справи не вбачається, що саме застосування частки 1/6 після досягнення старшою дитиною повноліття призвело до порушення права скаржника.
Навпаки, зменшення частки відповідає зменшенню кількості неповнолітніх дітей, на утримання яких здійснюється стягнення, та не призводить до збільшення грошового обов`язку боржника.
Крім того, у кожному випадку державний виконавець зобов`язаний дотримуватися встановленого судовим наказом мінімального гарантованого розміру аліментів.
За розрахунком за 2026 рік для однієї дитини застосовано мінімальний гарантований розмір 1 756 грн та частку 1/6, при цьому сума, визначена виходячи із середньої заробітної плати, є більшою за мінімальний гарантований розмір.
Таким чином, суд не вбачає у наведеному порядку визначення частки аліментів порушення прав ОСОБА_1 .
Суд також звертає увагу, що відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення, визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними та зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу усунути порушення та поновити порушене право заявника.
Натомість якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що підстав для визнання неправомірними дій головного державного виконавця Дзюбенко Т.О. під час визначення заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 70974277 судом не встановлено.
Застосування середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості після звільнення боржника відповідає частині другій статті 195 СК України.
Застосування показника 14 304 грн за відсутності на відповідний момент новішого офіційно оприлюдненого показника для відповідної місцевості відповідає правовому висновку Об`єднаної палати КЦС ВС, викладеному у постанові від 02 лютого 2026 року у справі № 296/6029/22.
Поява надалі нових статистичних показників не свідчить про незаконність попереднього розрахунку, а є підставою для врахування таких показників при подальшому розрахунку та, за наявності відповідної заяви, проведення перерахунку за відповідні періоди.
При цьому з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем у подальшому такі статистичні показники було враховано, зокрема 23 329 грн за ІІІ квартал 2025 року, 25 081 грн за IV квартал 2025 року та 26 137 грн за І квартал 2026 року.
Доводи скаржника про те, що сам факт його безробіття повинен виключати виникнення заборгованості зі сплати аліментів, також не відповідають вимогам закону, оскільки частина друга статті 195 СК України прямо передбачає порядок визначення заборгованості непрацюючого платника.
З огляду на те, що державний виконавець діяв у межах наданих законом повноважень, застосовував передбачений законом спосіб визначення заборгованості, використовував офіційні статистичні дані для відповідної місцевості та враховував фактичні платежі боржника, суд не знаходить підстав для задоволення скарги.
Водночас суд не визначає остаточний розмір заборгованості ОСОБА_1 за весь час існування виконавчого провадження, оскільки предметом судового контролю у даному провадженні є законність оскаржених дій державного виконавця, а не проведення судом нового розрахунку замість органу державної виконавчої служби.
У разі появи нових офіційних статистичних даних щодо середньої заробітної плати для відповідної місцевості та виникнення підстав для перерахунку заборгованості за відповідний період заінтересована особа не позбавлена права звернутися до державного виконавця з відповідною заявою. Державний виконавець, у свою чергу, зобов`язаний здійснити розрахунок з урахуванням офіційних статистичних даних, які підлягають застосуванню відповідно до статті 195 СК України. Такий висновок прямо відповідає правовій позиції Верховного Суду.
Таким чином, за результатами судового розгляду не встановлено неправомірності рішень, дій чи бездіяльності головного державного виконавця Дзюбенко Т.О. у виконавчому провадженні № 70974277, а відтак правові підстави для задоволення скарги відсутні.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 259-261, 447-451 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 1, 2, 18, 71, 74 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 180, 182, 183, 195 Сімейного кодексу України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Дзюбенко Тетяни Олександрівни, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Другий відділ державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у виконавчому провадженні № 70974277 відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повного тексту ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її апеляційне оскарження всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали складено 11 вересня 2026 року.
Суддя: