УХВАЛА
11 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 5/530-03 (924/219/26)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В. Г. - головуючого, Жукова С. В., Картере В. І.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 (вх.№6834/2026)
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026
та на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2026
у справі № 5/530-03 (924/219/26)
за позовом ОСОБА_1
до 1. ОСОБА_2 (колишнього ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Жмеринський завод "Сектор")
2. Відкритого акціонерного товариства "Жмеринський завод "Сектор" в особі ліквідатора Сокольвака Михайла Васильовича
про стягнення з відповідача-1 моральної шкоди в сумі 121 221,85 грн; стягнення з відповідача-2 моральної шкоди в сумі 100,00 грн
В С Т А Н О В И В:
У провадженні Господарського суду Хмельницької області на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа № 5/530-03 за заявою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Жмеринський завод "Сектор".
02.03.2026 до Господарського суду Хмельницької області від ОСОБА_1 надійшла позовна заява до ОСОБА_2 (колишнього ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Жмеринський завод "Сектор") (відповідач-1) та до Відкритого акціонерного товариства "Жмеринський завод "Сектор" в особі ліквідатора Сокольвака Михайла Васильовича (відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 моральної шкоди в сумі 121 221,85 грн та стягнення з відповідача-2 моральної шкоди в сумі 100,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що неправомірні дії ОСОБА_2 (колишнього ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Жмеринський завод "Сектор"), які полягали у невиплаті йому заробітної плати, призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків позивача та змусили його докласти зусиль для організації його життя та життя сім`ї. За доводами позивача, відповідач-1 зобов`язаний відшкодувати йому кошти в розмірі 121 321,85 грн. Також ОСОБА_1 вказував, що оскільки ліквідатор Відкритого акціонерного товариства "Жмеринський завод "Сектор" Сокольвак Михайло Васильович не вів активної роботи з колишнім ліквідатором боржника щодо отримання коштів за завдану останнім моральну шкоду, то з відповідача-2 підлягає до стягнення шкода в розмірі 100 грн. Позивач наголошував, що дізнався про порушення своїх прав щодо невиплати йому суми коштів відповідачем-2 у лютого 2026 року під час надходження до суду у справі № 5/530-03 проекту ліквідаційного балансу Відкритого акціонерного товариства ''Жмеринський завод'' Сектор'', із змісту якого вбачається неможливість виплатити ОСОБА_1 кошти в сумі 121 321,85 грн, до невиплати яких призвів відповідач 1.
03.03.2026 ухвалою Господарського суду Хмельницької області прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду в межах справи про банкрутство та відкрито провадження у справі № 5/530-03 (924/219/26); постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено дату судового засідання.
22.04.2026 рішенням Господарського суду Хмельницької області у справі №5/530-03(924/219/26) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю завдання моральної шкоди позивачу та підстав для її відшкодування, а також необґрунтованістю визначеного до стягнення розміру такої шкоди.
05.08.2026 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №909/270/21 (909/1447/25) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2026 у справі № 5/530-03 (924/219/26) - залишено без змін.
25.08.2026 (через підсистему "Електронний суд") ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2026 у справі № 5/530-03 (924/219/26) та направити справу до суду першої інстанції для нового розгляду.
25.08.2026 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В.Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С.В., Картере В.І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 7 КУзПБ встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
1) перша група стосується розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;
2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено у розмірі 3 328 грн.
Предметом позову у справі № 5/530-03 (924/219/26) є вимоги позивача про стягнення з відповідача-1 моральної шкоди в сумі 121 221,85 грн та стягнення з відповідача-2 моральної шкоди в сумі 100,00 грн, що менше ,ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2026 році (3 328 грн х 100 = 332 800 грн). Отже, справа № 5/530-03 (924/219/26) є малозначною в силу статті 12 ГПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Звертаючись з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2026 у справі № 5/530-03 (924/219/26), ОСОБА_1 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції грубо порушено вимоги статті 125 Конституції України про те, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Заявник касаційної скарги наголошує, що у зв`язку з набранням чинності 19.01.2013 (за винятком окремих положень) Закону України від 22.12.2011 №4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Закон України від 14.05.1992 № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-XII) викладено в новій редакції, і з урахувань цього позовні заяви, що подані до юридичних осіб, до яких подано позов в процедурі банкрутства, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, якщо станом на 19.01.2013 не була ухвалена постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 333/2242/16-ц; від 26.06.2018 у справі № 372/3584/16-ц; від 13.02. 2019 у справі № 753/7399/16-ц (провадження № 14-439цс18); від 18.09.2019, у справі № 552/2191/17 (провадження № 14-453цс19); від 31.10.2018 у справі №541/459/17 (провадження № 14-370цс18). Неврахування відповідних правових висновків Верховного Суду, за доводами позивача, є підставою касаційного оскарження судових рішень у справі № 5/530-03 (924/219/26).
При цьому, пославшись на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 9 Конституції України, статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 2, 11, 236 ГПК України, скаржник зазначає, що, на його думку, судами першої та апеляційної інстанції для даної категорії справи застосовано надмірний формалізм; фактично не взято до уваги принцип верховенства права та не враховано відповідну судову практику Європейського суду з прав людини; порушено порядок оцінки та дослідження доказів, що були надані скаржником при відповідному позові до суду першої інстанції; не застосовано принцип "суд знає закони" (jura novit curia), а також принцип "доброго врядування", який, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний спосіб.
Разом з цим, ОСОБА_1 посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами "а", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, та зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (питання права особи на розгляд позовних вимог в межах справи банкрутство цивільними судами), касаційна скарга та зміст даної справи становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Оцінивши доводи скаржника щодо наявності визначених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав для касаційного оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2026 у справі №5/530-03 (924/219/26), колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Визначені в пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі № 911/239/20 та ін.).
При цьому Верховний Суд зазначає, що розгляд касаційних скарг покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі №1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.
За оцінкою колегії суддів, наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; у поданій касаційній скарзі відсутні належні обґрунтування з посиланням на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Разом з цим, дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не наведено аргументованих і переконливих обґрунтувань, які б вказували на те, що справа № 5/530-03 (924/219/26) має виняткове значення для нього, доводи скарги в цьому контексті не підтверджені жодними доказами, зводяться лише до незгоди з ухваленими у вказаній справі судовими рішеннями місцевого та апеляційного судів.
При цьому Верховний Суд акцентує, що незгода з ухваленими у справі судовими рішеннями не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
Наявність "суспільного інтересу" як обставини, що може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов`язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).
Поняття "значний суспільний інтерес" охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала би значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.
Посилання ОСОБА_1 на те, що ця справа становить значний суспільний інтерес не підкріплені ні належним обґрунтуванням, ні доказами, а відтак, колегія суддів не вбачає підстав для касаційного перегляду ухвалених у цій справі судових рішень за виключним випадком, передбаченими підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Також не свідчить про наявність передбачених законом підстав для касаційного перегляду судових рішень у цій справі і посилання скаржника на те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (підпункт "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки ОСОБА_1 у касаційній скарзі не навів жодних аргументів на обґрунтування цього твердження, не послався на обставини, які б свідчили про невідповідність цієї справи встановленим законом критеріям малозначності.
Зважаючи на викладене, за оцінкою судової колегії, у поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Отже, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Відтак, зважаючи на предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, конкретні обставини цієї справи, факт розгляду справи судами двох інстанцій та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2026 у справі №5/530-03(924/219/26), оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2026 у справі № 5/530-03 (924/219/26).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді С. Жуков
В. Картере