Справа № 761/13541/26
Провадження № 2-з/761/331/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва
в складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.
відповідача та його представника: ОСОБА_5, ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві заяву представника відповідача ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи : Служба у справах дітей Шевченківського району м. Києва, Управління «Служба у справах дітей Первомайської міської ради», про усунення перешкод у спілкування та вихованні дитини, визнання способі участі батька у вихованні дитини,
В С Т А Н О В И В:
У провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, провадження в якій відкрито 14.04.2026 р.
08.05.2026 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи : Служба у справах дітей Шевченківського району м. Києва, Управління «Служба у справах дітей Первомайської міської ради», про усунення перешкод у спілкування та вихованні дитини, визнання способі участі батька у вихованні дитини.
Станом на 10.09.2026 р. питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не вирішено.
04.09.2026 р. до провадження судді розподілено заяву представника відповідача ОСОБА_2 про забезпечення позову зустрічного позову, а саме:обмежити право виїзду за межі України малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без нотаріально посвідченої згоди батька ОСОБА_2 Забезпечити участь у спілкуванні і вихованні дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити наступний спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина - один раз на місяць протягом 8 (восьми) днів поспіль - з 12:00 суботи до 12:00 неділі наступного тижня, за місцем проживання батька: АДРЕСА_1 , без участі матері дитини. Зобов`язати ОСОБА_3 один раз на місяць за погодженням з ОСОБА_2 передавати ОСОБА_2 (малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в м. Первомайськ Миколаївської області, забезпечивши останнього речами, одягом та засобами гігієни відповідно до сезону для перебування за місцем проживання батька згідно пункту 2 цієї заяви.
Заяву про забезпечення позову вмотивовано тим, що позивач вчиняє перешкоду відповідачу у побаченні з сином, скасовує заплановані зустрічі, приховує місце проживання дитини, одноосібно виховує дитину. Крім цього, зі слів позивача вона має намір вивезти дитину за кордон.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
В судовому засіданні відповідач та його представник заяву підтримали, просили її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлялась про день та час розгляду справи, причини неявки суду не відомі.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову з наведених у ній підстав, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше 2-х днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Вимогами статті 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Про необхідність досягнення справедливого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729 цс 19) вказано, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову .
Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Згідно з частиною десятою статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2023 року у справі
№ 925/731/18 зазначено, що «не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 908/309/21, від 04 листопада 2021 року у справі № 907/416/21, від 24 червня 2021 року у справі № 310/9167/20, від 12 січня 2023 року у справі № 334/9179/21)».
ОСОБА_2 шляхом забезпечення зустрічного позову про усунення перешкод у спілкування та вихованні дитини, визнання способі участі батька у вихованні дитини просить серед іншого передавати йому дитину за місцем проживання батька: АДРЕСА_1 , без участі матері дитини.
Наведені обставини свідчать про те, що позовні вимоги за зустрічним позовом, а саме про усунення перешкод у спілкування та вихованні дитини, визнання способі участі батька у вихованні дитини та заявлені заходи забезпечення позову шляхом передавання дитини батьку стосуються предмету спору за зустрічним позовом .
Тобто, задоволення такої заяви є нічим іншим як винесення рішення до розгляду справи по суті без її вирішення.
Тотожність позовних вимог заходам забезпечення позову має наслідком відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі 754/4437/18, від 22.09.2021 у справі №752/24015/20, ухвалі Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №369/1538/21.
Судом також враховано теперішнє місце проживання дитини з матір`ю, вік дитини (менше двох років), тому передання дитини батьку з урахування нічних періодів без участі матері дитини не відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Крім цього, відповідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року в Україні було запроваджено воєнний стан з 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на даний час.
У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року №383 були внесені зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, які доповнено пунктом 2-3, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров`я цивільного населення у зв`язку з введенням воєнного стану, а тому, враховуючи те, що воєнний стан запроваджено на всій території України, на думку суду, у разі початку активних бойових дій у регіоні перебування дітей, наявність заборони щодо їх виїзду за кордон у супроводі одного із батьків без згоди іншого, не відповідатиме якнайкращим інтересам дітей й нестиме загрозу для їх благополуччя.
У п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України та продовженням воєнного стану, вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вивезення дитини за межі території України до інших держав може створити небезпеку її життю і здоров`ю, а відтак не відповідає інтересам дитини.
При цьому, в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149,150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 року у справі № 263/989/21 (провадження 61-16075св21).
У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 151 - 153, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, , суд -
У Х В А Л И В:
Відмовити у задоволенні представника відповідача ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи : Служба у справах дітей Шевченківського району м. Києва, Управління «Служба у справах дітей Первомайської міської ради», про усунення перешкод у спілкування та вихованні дитини, визнання способі участі батька у вихованні дитини.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15-днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов