Справа №336/3321/26
Номер провадження 2-з/337/32/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Гнатик Г.В., розглянувши заяву представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Мамедова І.Р. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, відділ по Космічному району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Хортицького районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, відділ по Космічному району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
04 вересня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Мамедова І.Р. надійшла заява про забезпечення позову.
Заяву мотивовано тим, що у позивачки ОСОБА_1 існують підстави вважати, що відповідач ОСОБА_2 має намір незаконно вивезти малолітню доньку за кордон без згоди позивачки та без наміру повернення до завершення судового розгляду. Це не лише унеможливить виконання рішення суду у даній справі, а й призведе до остаточного розриву зв`язків з дитини з матір`ю та звичним соціальним середовищем.
В заяві про забезпечення позову просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 виїзд за межі території України із малолітньою дитиною ОСОБА_3 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Дослідивши заяву про забезпечення позову встановлено наступні обставини.
Предметом позову, який перебуває на розгляді Хортицького районного суду м.Запоріжжя є вимоги про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.
Необхідність забезпечення позову обґрунтовується тим, що у разі задоволення позову виконання рішення буде ускладнено тим, що дитина буде перебувати за кордоном та буде втрачено зв`язок між матір`ю та дитиною.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має вжити передбаченихст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Відповідно до частини першої ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» заява про забезпечення позову у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, шляхом заборони виїзду відповідача за межі України не може бути задоволена, оскільки згідно з ч. 1ст. 151 ЦПК Українисуд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодексом. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати і до інших видів забезпечення позову.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що встановлення заборони виїзду за межі України не може бути застосовано до відповідача, оскільки він не є боржником за рішенням суду.
Крім того пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахування доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчиться, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.
У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.
Отже, обраний спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України відповідача разом дитиною не відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України.
Таким чином, заявником не доведено наявності передбачених статтями 149-150 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову, а тому заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 149-150 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяву представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Мамедова І.Р. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, відділ по Космічному району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подання в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Суддя Г.В. Гнатик