ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про закриття провадження у справі в частині
"10" вересня 2026 р. Справа № 300/2908/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Гомельчука С.В.
розглянувши у підготовчому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги (далі - відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди в сумі 70000 Євро і процесуальних витрат 70 000 гривень солідарно та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 прийнято до розгляду адміністративну справу №300/2908/25.
Відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026 визначено ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без розгляду від 17 березня 2026 року у справі №300/29058/25 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Івано-Франківським окружним адміністративним судом розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 09.07.2026 о 10:00 год.
На адресу суду надійшло клопотання від позивача про перенесення судового засідання, відповідач надіслав клопотання про розгляд справи без участі, співвідповідач в судове засідання не з`явився.
Розгляд справи перенесено на 27.08.2026 о 10 год. 30 хв.
27.08.2026 сторони в підготовче судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. На адресу суду надійшло клопотання від Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про розгляд справи без участі його представника.
Розглял справи відкладено на 10.09.2026 о 10:30 год.
У підготовче засідання 10.09.2026 належним чином повідомлені сторони повторно не з`явились.
Серед матеріалів справи міститься клопотання представника Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-2. Розгляд клопотання просить здійснювати за відсутності представника відповідача-1. Клопотання мотивоване тим, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до адвоката Неофіти Д.Б. щодо порушення ним вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Стандартів якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі, Правил адвокатської етики та, як наслідок, вимоги про стягнення процесуальних витрат не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді, оскільки законодавством визначено інший порядок та суб`єктів, до яких можуть бути оскаржені такі дії адвоката.
Згідно з п.10 ч.2 ст. 180 КАС України у підготовчому засіданні суд: вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Розглянувши подане клопотання в підготовчому провадженні, суд зазначає про таке.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Відповідно до частини третьої статті 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 9 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" встановлено, що суб`єктами надання безоплатної первинної правничої допомоги є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри з надання безоплатної правничої допомоги, спеціалізовані установи з надання безоплатної первинної правничої допомоги, утворені органами місцевого самоврядування з урахуванням потреб територіальної громади, юридичні особи приватного права, які мають право надавати правничу допомогу, залучені органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку, адвокати та інші фахівці у відповідній галузі права, залучені органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку.
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" суб`єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є центри з надання безоплатної правничої допомоги, адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги центр з надання безоплатної правничої допомоги призначає адвоката, який включений до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, та уклав договір про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з центром з надання безоплатної правничої допомоги.
Повноваження адвоката підтверджуються дорученням центру з надання безоплатної правничої допомоги та/або довіреністю відповідно до вимог процесуального закону (частина 2 статті 21 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" ).
Відповідно до частини третьої вказаної норми для здійснення представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, у суді у спорах, що виникають з трудових відносин, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також щодо представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, або для складання документів процесуального характеру центр з надання безоплатної правничої допомоги може уповноважити свого працівника.
Повноваження працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги як представника суб`єкта права на безоплатну вторинну правничу допомогу підтверджуються рішенням центру з надання безоплатної правничої допомоги та довіреністю відповідно до вимог процесуального закону (частина 4 статті 21 вказаного Закону).
З огляду на частину другу статті 25 "Про безоплатну правничу допомогу", адвокат, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, має всі права та гарантії, встановлені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", іншими законами України.
Виходячи із аналізу вищевикладених норм чинного законодавства, суд доходить висновку про те, що адвокат не є посадовою чи службовою особою органів, які згідно з положеннями статей 9, 15 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" мають право надавати послуги безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги, а є окремим суб`єктом, який може надавати такі послуги на підставі відповідного доручення центру з надання безоплатної правничої допомоги та/або довіреності відповідно до вимог процесуального закону, в межах незалежної професійної діяльності адвокатури в Україні, із забезпеченням під час надання таких послуг усіх прав та гарантій, встановлених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", іншими законами України.
Отже, під час надання послуг з безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги адвокат не здійснює публічно-владних управлінських функцій.
Відтак, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адвокат не відноситься до суб`єктів владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені до адміністративних судів.
Суд зауважує, що адвокат не відноситься до посадових і службових осіб, визначених у статті 31 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу", рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені в адміністративному порядку відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" та/або до адміністративного суду, оскільки такий порядок оскарження стосується посадових чи службових осіб органів, які згідно з статтями 9, 15 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" надають послуги безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги, окрім адвоката.
Згідно з частиноюи другою статті 25 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної первинної правничої допомоги здійснюється за зверненням органів місцевого самоврядування, а безоплатної вторинної правничої допомоги - за зверненням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів.
Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, звернутих до адвоката Неофіти Дмитра Богдановича, Доненко В.О. вважає неналежними та/або не наданими послуги відповідача-2 у справі №300/7047/23, які, на думку позивача, останній повинен був надати на виконання доручення Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, а також порушення Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Стандартів якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у цивільному,адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі.
Поміж тим, на виконання вимог частини другої статті 25 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної вторинної правничої допомоги здійснюється комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів, а не судом в порядку розгляду адміністративного позову.
Загальні умови та підстави дисциплінарної відповідальності адвоката регламентовані розділом VІ Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
Частиною першою статті 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.
Згідно з частиною першою статті 42 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.
Відтак, з огляду на вищенаведену норму, суд зазначає, що якщо позивач вважає, що адвокатом ОСОБА_2 допущено дисциплінарний проступок, внаслідок порушення вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Правил адвокатської етики, то він не позбавлений права на звернення зі скаргою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області. Водночас, саме рішення у дисциплінарній справі, ухвалене за результатами розгляду відповідного звернення, підлягає оскарженню в судовому порядку.
У результаті, суд зауважує, що державою відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено відповідний порядок та ефективний засіб правового захисту у спірних відносинах.
Водночас, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до адвоката ОСОБА_2 щодо порушення вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Стандартів надання БВПД, та, як наслідок, вимоги про стягнення моральної шкоди і процесуальних витрат не можуть виступати предметом розгляду в адміністративному суді, позаяк чинним законодавством передбачено інший порядок та суб`єктів, до яких можуть бути оскаржені такі дії адвоката.
Крім того, суд зазначає, що в силу вимог законодавства України та рішень органів адвокатського самоврядування, встановлення фактів дисциплінарного проступку адвоката віднесено до виключної компетенції кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону.
Дискреційність повноважень КДКА щодо оцінки обставин та фактів вчиненого адвокатом дисциплінарного проступку (його наявності чи відсутності у поведінці адвоката) була неодноразово підтверджена Верховним Судом, зокрема в постановах від 25.06.2018 у справі №810/1972/17, від 24.06.2020 у справі №813/2639/18, від 14,12.2020 у справі №821/1030/17, від 10.06.2021 у справі №826/15590/15, від 23.12.2021 у справі №826/13972/18 від 30.09.2021 у справі №440/1376/19 та від 26.01.2023 у справі №420/5597/19.
Зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №810/1972/17 зазначено, що правомочність відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії на власний розсуд за наслідками оцінки обставин та фактів прийняти рішення за своєю правовою природою є дискреційним повноваженням, під яким розуміється можливість суб`єкта владних повноважень самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох юридично допустимих варіантів управлінського рішення. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Вирішуючи спір в подібних правовідносинах, Верховний Суд в постанові від 20.09.2018 у справі №816/1286/16 сформував правову позицію, за змістом якої професійна і компетентна оцінка та кваліфікація дій (.поведінки) адвоката в цілях реалізації дисциплінарного провадження є компетенцією відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яка за результатами перевірки та надання оцінки діям адвокатів приймає рішення про наявність та/або відсутність у їх діях дисциплінарного проступку.
Також, в постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №816/1462/17 міститься висновок такого змісту: з урахуванням вимог статті 30-32 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" питання надання неякісної правової допомоги не входить у предмет судового захисту, а може мати наслідком притягнення до передбаченої законодавством юридичної відповідальності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (пункт 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово вказувала, що "позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 170 КАС) та "справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 238 КАС) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. Відповідні висновки викладені у її постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 08 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, від 06.04.2023 у справі № 990/129/22, від 22 лютого 2024 у справі № 990/64/23).
Відтак, суд зазначає, що спір у справі №300/2908/25 в частині вимог до ОСОБА_2 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст. 183 КАС України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
Пунктом 2 частини 2 ст. 183 КАС України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди та процесуальних витрат та зобов`язання вчинити певні дії підлягає закриттю.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 180, 183, 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суд ,-
У Х В А Л И В:
Провадження у справі № 300/2908/25 в частині позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання протиправними бездіяльності та дій, стягнення моральної шкоди та процесуальних витрат та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.
Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Гомельчук С.В.