Справа № 462/8109/26
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
11 вересня 2026 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Постигач О. Б., вивчивши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановила:
представниця позивача - адвокат Остащенко О. М. через систему «Електронний суд» звернулась до Залізничного районного суду м. Львова із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 19.12.2017 року № 94228239000 у загальному розмірі 25 689,84 грн.
Суддя, здійснивши попередню перевірку поданої позовної заяви та долучених до неї документів, оцінивши їх на предмет відповідності вимогам процесуального закону щодо форми, змісту та підписання, позовну заяву та додані до неї документи, дійшла висновку, що така підлягає поверненню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ч. 2 ст. 175 ЦПК України визначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
За змістом положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (ч. 4 ст. 62 ЦПК України).
Суд враховує й те, що представник, який має повноваження на ведення справи у суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (ч. 1 ст. 64 ЦПК України).
Положення ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначають, що ордер - це письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Рада адвокатів України рішенням від 12.04.2019 року № 41 затвердила Положення про ордер на надання правової допомоги (далі - Положення).
Відповідно до п. 2 Положення ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України № 5076-VI та іншими законами України.
Згідно п. 9 Положення ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом (власноручно або електронним підписом) та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).
Ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, обов`язково має містити підпис адвоката (власноручний або електронний) який надає правничу допомогу на підставі цього ордера, та підпис (власноручний або електронний) керівника адвокатського бюро, адвокатського об`єднання і скріплений печаткою юридичної особи (за її наявності) (п. 10 Положення).
Відповідно до п. 12 Положення ордер, серед іншого, обов`язково повинен містити підпис адвоката (власноручний або електронний) який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»); підпис адвоката (власноручний або електронний) який надає правничу допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі «Адвокат»); підпис (власноручний або електронний) керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням.
Ордер вважається підписаним адвокатом (керівником адвокатського бюро/адвокатського об`єднання), якщо у графі «Адвокат» міститься або власноручний (фізичний) підпис; або ордер засвідчено електронним підписом; або електронним підписом засвідчено документ, додатком до якого є ордер (п. 12.15. Положення).
Як вбачається із позовної заяви така подана до суду та підписана адвокатом Остащенко О. М. На підтвердження повноважень адвоката суду надано ордер на надання правової допомоги від 22.04.2024 року серії ВС № 1434146. Водночас долучений до заяви ордер на надання правничої допомоги не містить усіх реквізитів, що передбачені вищевказаним Положенням, зокремане містить підпису адвоката.
За відсутності підпису адвоката такий ордер не може вважатися належним підтвердженням повноважень представника, оскільки це позбавляє суд можливості перевірити його дійсність та достовірність, а також встановити факт видачі документа саме відповідним адвокатом.
Указане узгоджується із позицією Львівського апеляційного суду, викладеною в ухвалах від 12.08.2024 року у справі № 465/4102/22, від 14.08.2024 року у справі № 465/854/17, від 01.12.2025 року у справі № 466/331/25, від 19.01.2026 року у справі № 209/8706/24 тощо.
Крім цього, із ордеру про надання правничої допомоги від 22.04.2024 року серії ВС № 1434146 в графі «Назва органу, в якому надається правнича допомога» викладено як «судах всіх інстанцій та спеціалізацій, ДВС, прив.виконавців, НПУ, прокуратурі, ЦНАП, нотаріусів, всіх уст-ах, під-вах, орг-ціях».
Згідно з підпунктом 12.4 п. 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 року № 41 (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України № 118 від 17.11.2020 року), ордер має містити назву органу, у якому надається правнича допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.06.2019 року в справі № 9901/847/18 визначила, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога».
Вказане цілком узгоджується із сталою позицією Верховного Суду, яка викладена в ухвалах від 19.01.2024 року у справі № 591/6387/21, від 26.11.2025 року у справі № 188/846/23 від 23.03.2026 року у справі № 459/191/25, від 19.03.2026 року у справі № 676/3830/25, від 16.03.2026 року у справі № 635/5530/25, від 06.03.2026 року у справі № 369/17692/23, від 04.03.2026 року у справі № 752/23472/24, від 20.02.2026 року у справі № 487/2577/25, від 07.04.2026 року у справі № 726/2741/25, від 09.06.2026 року у справі № 824/15/26 , тощо.
Отже, в ордері на надання правничої допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду, за захистом в який звернулася особа.
Викладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалах Верховного Суду, від 17.07.2019 року у справі № 826/6166/17, від 30.09.2019 року у справі № 420/5275/18, від 20.12.2019 року у справі № 280/2426/19 та інших.
Верховний Суд у своїй постанові від 03.07.2019 року у справі № 901/939/18 виходив з того, що до позовної заяви не додано документів, які б підтверджували повноваження адвоката щодо його представництва у Верховному Суді та право підпису процесуальних документів, які подаються до суду. При цьому суд керувався тим, що подана до суду копія ордера на надання правової допомоги від 08.06.2016 року серії КС № 163653 не є документом, що підтверджує повноваження адвоката на представництво в суді, оскільки в ордері зазначено, що у адвоката є право на надання правової допомоги позивачеві у всіх органах, установах, організаціях та підприємствах, а також судах у всіх без винятку справах, проте всупереч вимогам підпункту 15.4 п. 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 року № 36 (далі - Положення), в ордері не зазначено конкретної назви органу, в якому надається правова допомога адвокатом. Згідно зазначеної правової позиції Великою палатою Верховного Суду визнано обґрунтованим висновок Верховного Суду про повернення представнику позивача позовної заяви.
Таким чином, Верховним Судом сформульовано правову позицію про те, що зазначені недоліки ордеру не є підставою для залишення позову без руху, натомість як є підставою саме для повернення позовної заяви.
У постанові від 05.08.2022 року у справі № 441/2317/21 Верховний Суд дійшов висновку, що не надання адвокатом суду належних документів на підтвердження повноважень на підписання позовної заяви та звернення з позовною заявою до суду від імені та в інтересах позивача є підставою для повернення позовної заяви особі, яка її подала відповідно до положення п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Також вбачається з наданої виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.11.2025 року, керівником юридичної особи є Говдь Р. М., повноваження якого щодо представництва обмежені відповідно до статуту, однак копію такого статуту юридичної особи до матеріалів справи не долучено.
Суд звертає увагу, що лише виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не може вважатися належним доказом на підтвердження повноважень керівника товариства. Із вказаної виписки лише вбачається, що певна особа займає посаду керівника, однак такі відомості не розкривають змісту його компетенції та не визначають, які саме дії директор має право вчиняти самостійно, а які потребують попереднього схвалення або рішення загальних зборів.
Згідно з положеннями законодавства та загальними засадами корпоративного управління, керівник реалізує виконавчі функції в межах, визначених статутом або рішенням загальних зборів учасників, які є вищим органом управління товариства. Відтак, саме у статуті або протоколах зборів мають міститися відомості про те, чи уповноважено директора на вчинення певних дій зокрема, на подання позову, видачу довіреності або представництво інтересів юридичної особи у суді без додаткового рішення учасників.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, жодних доказів, які б підтверджували наявність у Говдя Р. М. таких повноважень, не надано. У справі відсутні статут товариства, витяг із нього щодо компетенції керівника, рішення або протокол загальних зборів, якими б прямо передбачалося право керівника видавати довіреності від імені товариства в одноособовому порядку.
Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 9901/939/18 (провадження № 11-1521заі18), згідно з яким звернення до суду адвоката при реалізації права на справедливий суд передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, яка є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази подаються в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи, із зазначенням назви судового органу, у якому надається правова допомога позивачу), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, делегованих йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 9901/847/18, в ухвалах від 09.10.2020 року у справі № 824/3180/14-а, від 16.09.2020 року у справі № 824/877/19-а, від 20.01.2020 року у справі № 440/607/19.
При цьому суд враховує практику ЄСПЛ, відповідно до якої право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16.12.1992, заява № 12964/87). Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87).
У постанові від 05.08.2022 року у справі № 441/2317/21 Верховний Суд дійшов висновку, що не надання адвокатом суду належних документів на підтвердження повноважень на підписання позовної заяви та звернення з позовною заявою до суду від імені та в інтересах позивача є підставою для повернення позовної заяви особі, яка її подала відповідно до положення п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
Суд зазначає, що аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що на сторону позивача, як ініціатора судового розгляду, покладається обов`язок щодо подачі разом із заявою до суду відповідних доказів, що підтверджують право підписання такого позову.
Також суд акцентує увагу позивача на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із позовом (заявою) повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Таким чином, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у адвоката Остащенко О. М. відсутні повноваження діяти в інтересах позивача ТОВ «ФК Гефест» станом на час звернення з позовом до суду, а тому подана позовна заява підлягає поверненню особі, яка її подала.
Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 43, 175, 185, 260 ЦПК України суддя,
постановила:
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - повернути позивачу.
Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із такою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Постигач О. Б.