У х в а л а
Іменем України
7 вересня 2026 року
м. Київ
Справа № 462/4598/18
Провадження № 61-7876ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького»(далі - скаржник, боржник),
на ухвалу Львівського апеляційного суду від 8 травня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), правонаступницею якого є ОСОБА_2 (далі - стягувачка), до Державного підприємства «Львівські авіалінії» (далі - відповідач) правонаступником якого є скаржник, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Вільної професійної спілки інженерно-технічних працівників відповідача, Первинної профспілкової організації відповідача професійної спілки авіапрацівників України - про стягнення різниці середнього заробітку з урахуванням індексації та
в с т а н о в и в :
1. У провадженні Залізничного районного суду міста Львова перебувала справа за вказаним позовом. 10 січня 2019 року цей суд ухвалив рішення, згідно з яким стягнув із відповідача на користь позивача 392 039,01 грн різниці в заробітній платі з урахуванням індексації та компенсації.
2. 25 лютого 2020 року Львівський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про часткове задоволення позову: стягнув із відповідача на користь позивача 115 251,41 грн компенсації за невчасно виплачену доплату до середнього заробітку.
3. 5 квітня 2021 року Верховний Суд ухвалив постанову, згідно з якою постанову апеляційного суду залишив без змін.
4. У листопаді 2025 року скаржник звернувся до апеляційного суду із заявою про роз`яснення резолютивної частини постанови апеляційного суду від 25 лютого 2020 року. Просив роз`яснити, чи має скаржник як податковий агент стягувача відрахувати податки та збори із суми 115 251,41 грн компенсації за невчасно виплачену доплату до середнього заробітку. Заяву обґрунтував так:
- у провадженні державного виконавця є виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь стягувача 115 251,41 грн компенсації за невчасно виплачену доплату до середнього заробітку;
- 12 грудня 2022 року суд першої інстанції постановив ухвалу, згідно з якою замінив сторону боржника виконавчого провадження, а саме замінив відповідача на скаржника;
- на виконання вимоги державного виконавця від 14 липня 2023 року № 45501 про сплату заборгованості у виконавчому провадженні № 65772425 скаржник сплатив борг за рішенням суду. Перерахував: (1) на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) для подальшого перерахунку стягувачу - 4 626,67 грн компенсації втрати частини заробітної плати, 88 150,72 грн коригування середнього заробітку в період затримки виплати, (2) на рахунок податкових органів - 20 745,25 грн прибуткового податку, 1 728,77 грн військового збору;
- стягувачка не погодилася з порядком виконання судового рішення та оскаржила до суду першої інстанції постанову державного виконавця від 29 серпня 2023 року про закінчення виконавчого провадження № 65772425. 2 лютого 2024 року цей суд постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у задоволенні скарги. 8 квітня 2024 року апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою ухвалу суду першої інстанції скасував й ухвалив нове судове рішення про задоволення скарги. 29 жовтня 2025 року Верховний Суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін постанову апеляційного суду.
5. 8 травня 2026 року Львівський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення. Мотивував так:
- суд може роз`яснити рішення, не вносячи змін у суть і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду, якщо воно містить незрозумілості, неточності, що ускладнюють виконання. Суд роз`яснює не висновки, а ухвалене судове рішення. Незрозумілим останнє слід вважати тоді, коли воно допускає кілька варіантів його тлумачення. Підставою для такого роз`яснення є утруднення чи неможливість виконання рішення суду;
- роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності цього акта та викладенні рішення суду у яснішій і зрозумілішій формі. Суд не повинен давати відповідь на нові питання та вирішувати невирішені вимоги. Він має лише роз`яснити положення ухваленого рішення, які нечітко сформульовані, внаслідок чого неможливе виконання;
- 25 лютого 2020 року Львівський апеляційний суд скасував рішення Залізничного районного суду міста Львова від 10 січня 2019 року й ухвалив нову постанову, згідно з якою стягнув із відповідача на користь позивача 115 251,41 грн компенсації за невчасно виплачену доплату до середнього заробітку. Така резолютивна частина є чіткою, не містить суперечностей, неточностей або кількох варіантів тлумачення;
- ані у резолютивній частині, ані у мотивувальній частині постанови апеляційного суду не йде мова про відрахування податків та інших обов`язкових платежів із вказаної суми, яку суд стягнув із відповідача;
- оскільки судове рішення викладене повно та чітко на підставі досліджених доказів і позицій сторін, підстав для різночитання чи суперечностей у резолютивній частині рішення немає.
6. 8 червня 2026 року скаржник подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду та скерувати справу до цього суду на новий розгляд. Обґрунтував так:
- питання відрахування податків та інших обов`язкових платежів суд має вирішувати в порядку частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасника справи, державного виконавця (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2025 року у справі № 757/18297/23-ц, від 29 жовтня 2025 року у справі № 462/4598/18);
- справляння та сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець. Суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Таким чином, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, роботодавець нараховує під час виконання відповідного судового рішення та відповідно відраховує їх із суми цього заробітку, внаслідок чого виплачений працівнику на підставі судового рішення середній заробіток за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.
Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також підлягали відрахуванню податки та збори (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19);
- справляння та сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника. Суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц);
- станом на день розгляду заяви про роз`яснення судового рішення Верховний Суд не відступав від цих висновків; відповідна практика є актуальною;
- апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки подвійне стягнення заборонене статтею 61 Конституції України.
7. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника немає.
7.1. За заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання (частини перша та друга статті 271 ЦПК України).
7.2. Необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які зумовлюють суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких зумовлює труднощі, не змінюючи суті рішення та не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Суд, роз`яснюючи рішення, не вносить у нього зміни.
Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Тобто роз`яснення можливе не всіх судових рішень, а лише тих, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» (див. mutatis mutandis ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року в справі № 233/3676/19).
7.3. Незрозумілим є рішення суду, яке допускає декілька варіантів його тлумачення (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 жовтня 2023 року в справі № 522/11079/21).
7.4. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз`яснення мотивів ухвалення, або фактично про встановлення чи зміну способу та порядку виконання, суд відмовляє в роз`ясненні рішення. Не підлягають роз`ясненню судові рішення, ухвалені у межах повноважень суду з процесуальних питань, які вказують на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії (див. mutatis mutandisпостанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2025 року у справі № 175/5292/21).
7.5. За змістом статті 265 ЦПК України у ній немає імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яку на підставі рішення суду слід стягнути з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов`язкових платежів. Перерахування стягувачеві суми, меншої ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов`язання є кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі, меншому ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), означає порушення принципу належного виконання в частині предмета виконання (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22).
7.6. З огляду на наведене апеляційний суд правильно вважав, що передбачених статтею 271 ЦПК України підстав для роз`яснення постанови від 25 лютого 2020 року немає. Її резолютивна частина є чіткою, безальтернативною, не містить суперечностей, неточностей або формулювань, які допускають різне розуміння судового рішення.
7.7. Скаржник фактично просив не усунути неясність судового рішення, а одержати відповідь на питання, чи мав він як податковий агент право під час виконання судового рішення утримати із присудженої суми податки та збори, хоча ні в мотивувальній, ні у резолютивній частині постанови від 25 лютого 2020 року це питання суд не вирішив. Надання відповіді на нього у порядку статті 271 ЦПК України означало б доповнення судового рішення новими положеннями щодо порядку виплати присудженої суми та фактично визначення способу його виконання, що виходить за межі інституту роз`яснення судового рішення.
7.8. Аргументи скаржника про висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 10 березня 2025 року у справі № 757/18297/23-ц і від 29 жовтня 2025 року у справі № 462/4598/18 не спростовують правильність висновку апеляційного суду.
7.8.1. У постанові від 10 березня 2025 року в справі № 757/18297/23-ц Верховний Суд вказав, що добровільне виконання банком рішення суду про стягнення коштів із відрахуванням податків і зборів було частковим, з огляду на що державний виконавець вчинив виконавчі дії щодо примусового виконання рішення суду; правильним є висновок апеляційного суду про те, що питання відрахування податків та інших обов`язкових платежів суд має вирішувати в порядку частини першої статті 271 ЦПК України за заявою учасника справи, державного виконавця, приватного виконавця, а за відсутності судового рішення із роз`ясненням щодо утримання суми податків й інших обов`язкових платежів державний виконавець правомірно виконував рішення, відповідно до виконавчого документа; банк не був позбавлений можливості звернутися до суду із заявою щодо роз`яснення судового рішення з метою визначення сум оподаткування, проте цього не зробив; оскільки стягувач не отримав кошти, визначені судовим рішенням, яким вирішений договірний спір сторін, не було підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», для закінчення виконавчого провадження у зв`язку із повним фактичним виконанням судового рішення згідно з виконавчим документом.
7.8.2. У постанові від 29 жовтня 2025 року в справі № 462/4598/18 (пункти 51-52), у якій скаржник подав заяву про роз`яснення постанови апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, Верховний Суд вказав, що скаржник не скористався процесуальними правами як на оскарження цієї постанови в частині незазначення у резолютивній частині судового рішення, що стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену доплату до середнього заробітку має відбуватися з вирахуванням з цієї суми обов`язкових платежів та зборів, так і на роз`яснення судового рішення.
Встановивши, що у порядку примусового виконання судового рішення в справі № 462/4598/18 позивачеві зараховані 92 704,26 грн, що на 22 547,15 грн менше 115 251,41 грн компенсації за невчасно виплачену доплату до середнього заробітку суми, яку стягнув апеляційний суд, що означає часткове фактичне виконання судового рішення, апеляційний суд правильно виснував про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та підставно скасував постанову про закінчення виконавчого провадження № 65772425 від 29 серпня 2023 року.
7.9. Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістомпостанови від 29 жовтня 2025 року в справі № 462/4598/18 Верховний Суд вказав скаржнику на те, що останній міг раніше звернутися за роз`ясненням постанови апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, але не зробив цього. Вказане не означає, що після ухвалення Верховним Судом тієї постанови скаржник може отримати в апеляційному суді бажане для нього роз`яснення, яке б усупереч висновку Верховного Суду з цього приводу підтвердило законність закінчення виконавчого провадження з виконання зазначеної постанови апеляційного суду. Звернення за таким роз`ясненням, якщо скаржник вважав, що резолютивна частина постанови апеляційного суду є нечіткою, мало сенс до вчинення скаржником юридично значимих дій із його виконання.
7.10. З огляду на вказане звернення скаржника у листопаді 2025 року (тобто після ухвалення Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постанови від 29 жовтня 2025 року в цій справі) із заявою про роз`яснення постанови апеляційного суду від 25 лютого 2020 року спрямоване на перегляд висновків Верховного Суду про частковість фактичного виконання скаржником судового рішення та про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження.
7.11. Апеляційний суд 8 травня 2026 року розглянув заяву скаржника про роз`яснення постанови від 25 лютого 2020 року, перевірив наявність передбачених статтею 271 ЦПК України підстав для її задоволення та навів мотиви відмови у задоволенні заяви. Зокрема, вказав, що судове рішення є чітким і зрозумілим, а питання про відрахування із присудженої суми податків та інших обов`язкових платежів під час його ухвалення суд не вирішував.
7.12. Крім того, звернення із заявою у належному процесуальному порядку, зокрема, із заявою про роз`яснення судового рішення, не означає наявності передумов для задоволення такої заяви. Інакше кажучи, те, що у постанові від 29 жовтня 2025 року (пункт 51) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що скаржник не скористався, зокрема, правом на роз`яснення постанови апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, не означає, що у разі такого звернення апеляційний суд мав би відповідну заяву задовольнити.
7.13. Не спростовують висновків апеляційного суду й інші висновки Верховного Суду, на які звернув увагу скаржник у касаційній скарзі. Ті висновки щодо оподаткування належних працівникові виплат і обов`язку роботодавця як податкового агента під час їхньої виплати не стосуються підстав і меж роз`яснення судового рішення, тобто застосування приписів статті 271 ЦПК України. Відповідно такі висновки не можуть бути підставою для скасування ухвали апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви про роз`яснення постанови цього суду.
7.14. Предметом розгляду апеляційного суду 8 травня 2026 року не було питання про те, чи мав скаржник обов`язок утримати та перерахувати до бюджету податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із присуджених позивачеві коштів. Апеляційний суд в оскарженій ухвалі мав установити лише те, чи є у постанові від 25 лютого 2020 року неясність, яка перешкоджає правильному розумінню її змісту та яку можна усунути без зміни змісту судового рішення після того, як 29 жовтня 2025 року в справі № 462/4598/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду підтвердив частковість фактичного виконання скаржником судового рішення та відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження. Тому наведені скаржником висновки Верховного Суду щодо виконання роботодавцем функцій податкового агента не засвідчують неправильне застосування апеляційним судом приписів статті 271 ЦПК України.
7.15. Те, що скаржник перерахував до бюджету частину коштів, які за виконавчим документом присуджені позивачеві, та вважає судове рішення виконаним, характеризує позицію скаржника щодо належності виконання судового рішення, а не вказує на те, що останнє за обставин цієї справи було незрозумілим. Прагнення учасника справи одержати від суду підтвердження правильності виконання ним судового рішення не є підставою для роз`яснення цього рішення.
7.16. Отже, доводи касаційної скарги зводяться до необхідності вирішити у порядку роз`яснення судового рішення питання, яке у постанові від 25 лютого 2020 року апеляційний суд не вирішував, і фактично доповнити це судове рішення способом виконання з відрахуванням податків і зборів із присудженої суми. Це суперечило б вимозі частини першої статті 271 ЦПК України, яка допускає роз`яснення судового рішення лише без зміни його змісту.
7.17. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
7.18. Беручи до уваги наведені висновки, застосування апеляційним судом процесуальних норм про роз`яснення судового рішення є вочевидь правильним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення приписів, зокрема, статті 271 ЦПК України. Тому касаційну скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
п о с т а н о в и в :
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького» на ухвалу Львівського апеляційного суду від 8 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступницею якого є ОСОБА_2 , до Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», правонаступником якого є Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Львів» ім. Данила Галицького», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Вільної професійної спілки інженерно-технічних працівників Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», Первинної профспілкової організації Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» професійної спілки авіапрацівників України - про стягнення різниці середнього заробітку з урахуванням індексації.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко