ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
(про відмову у відстроченні чи розстроченні виконання рішення суду,
зміні чи встановленні способу і порядку виконання судового рішення)
14 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/11097/22
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Липи В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До суду надійшла заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Судом призначено розгляд заяви на 05.05.2026.
У судове засідання сторони та заявник не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, не перешкоджає такому судовому розгляду.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви за відсутності сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглядаючи заяву позивача, суд зважає на таке.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відтак, поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке стосується виконавчого провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій виконавцем відповідно до Закону України Про виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту.
Під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.
Тобто, зі змісту вказаної норми випливає, що суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, або ж відмовити по такому питанню, не змінюючи при цьому його змісту.
При цьому, суд при розгляді питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення може змінити спосіб та порядок виконання рішення лише у виняткових випадках.
Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі №490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Судом установлено, що відповідачем нараховано спірні суми на виконання рішення суду. Однак, через відсутність коштів, такі не виплачено.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
Згідно із пунктом 20 та пунктом 29 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства.
Суд ураховує те, що право стягувача на отримання певних виплат не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань встановлених судовим рішенням.
Поряд з цим, у розглядуваному випадку йдеться не про право особи на зазначені виплати, а про правові підстави для зміни способу та порядку виконання судового рішення, зміна яких не захистить право позивача на отримання доплати, оскільки вона ставиться в залежність від відповідного бюджетного фінансування.
При цьому суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості перед стягувачем, не є власністю відповідача і не знаходяться на його рахунках.
Фактичне, у повному обсязі, виконання судового рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України.
У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості позивачу.
Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Отже, зазначені обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту зміни порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, а навпаки вказують на те, що така зміна призведе до зміни способу судового захисту у цій справі, що суперечить цільовому призначенню даного процесуального інституту.
Враховуючи викладене, заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20.06.23 в адміністративній справі № 240/11097/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя В.А. Липа