КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про забезпечення позову
14 вересня 2026 року № 320/22899/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.05.2026 року про скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації,
- зобов`язати відповідача поновити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 10 частини 1 статті 23 Закону України о мобілізації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 3 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 320/22899/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 3 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто без розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
10 вересня 2026 року позивачем була подана заява про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову у справі №320/22899/26 шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії спрямовані на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що він був примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Києві, де пройшов військово-лікарську комісію (ВЛК) і був визнаний придатним до військової служби. При цьому, 7 вересня заявнику було вручено повістку №8905510 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 14 вересня 2026 року о 11:00 годині та відпущення додому. Вручення вказаної повістки на 14 вересня 2026 року є безумовним, безперечним та очевидним фактом наявності реальної невідворотної загрози призову позивача до лав Збройних Сил України до моменту ухвалення рішення у справі №320/22899/26. Зазначає, що у разі мобілізації позивача 14 вересня 2026 року та набуття ним статусу військовослужбовця, захист його прав у межах судової справи №320/22899/26 в Київському окружному адміністративному суді стане повністю неможливим та позивач не зможе реалізувати своє право на відстрочку.
До заяви додано копію повістки № 8905510, квитанцію про сплату судового збору та сформований 07 вересня 2026 року військово-обліковий документ із застосунку «Резерв+», у якому зазначено про придатність позивача за результатами ВЛК від 06 вересня 2026 року.
Частиною першою статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд прийшов до наступного.
За положеннями статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Аналіз наведених норм процесуального закону дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатись виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За змістом частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Слід зазначити, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із такою заявою, позовним вимогам.
Разом із тим, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматись у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, із урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
Суд зазначає, що інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві за своєю суттю є інститутом попереднього судового захисту, метою якого є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, тобто забезпечення позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, у тому числі, із метою запобігання потенційним труднощам у подальшому при виконанні такого рішення.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24.01.2019 у справі № 826/7496/18, від 28.02.2019 у справі № ЗД/813/1 /18, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20.
Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 300/1263/22 зауважив, що повістка є засобом оповіщення особи про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і сама по собі не має обов`язковим наслідком призов на військову службу. Тому зазначення у повістці № 8905510 мети виклику «для уточнення даних», взяте окремо, не доводить, що 14 вересня 2026 року обов`язково буде прийнято рішення про призов позивача.
Так само не підтверджені належними доказами твердження заявника про психологічний та моральний тиск і про те, що виклик є «фінальним етапом» мобілізації. Ці суб`єктивні твердження самостійно не можуть бути підставою для забезпечення позову.
Водночас, із поданих матеріалів вбачається, що після попередньої відмови у забезпеченні позову позивача було доставлено до іншого районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, його військово-облікові дані уточнено, 06 вересня 2026 року проведено ВЛК із висновком про придатність, а наступного дня вручено повістку про повторну явку. При цьому у військово-обліковому документі відомості про чинну відстрочку відсутні, тоді як предметом цієї справи є саме законність відмови в її наданні. Отже, нові докази підтверджують не абстрактну можливість мобілізаційних заходів, а послідовне здійснення стосовно позивача передбачених законом процедур, які можуть завершитися його призовом до ухвалення рішення у справі.
Частиною дев`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці особи, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Із аналізу зазначених норм слідує, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу військовослужбовці.
При цьому особа, яка має право на відстрочку/бронювання, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, суд доходить висновку, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на продовження відстрочки, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь заявника, оскільки надання/продовження відстрочки/бронювання від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
У постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 Верховний Суд сформулював висновок, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною: визнання процедури призову протиправною саме по собі не відновлює попереднього становища особи шляхом її звільнення з військової служби, оскільки звільнення регулюється іншими нормами і відбувається за самостійними підставами.
У разі призову позивача до вирішення цієї справи, можливе подальше задоволення позову щодо відмови в наданні відстрочки, не забезпечить повного поновлення того становища, для збереження якого особа звернулася до суду. Відтак невжиття тимчасового заходу може не лише ускладнити, а фактично унеможливити ефективний захист права, яке є предметом судового розгляду.
Суд зазначає, що запропонований захід має безпосередній зв`язок із предметом спору. Враховуючи те, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не є відповідачем, пункт 4 частини першої статті 151 КАС України прямо допускає заборону іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Саме цей орган, за поданими доказами, фактично здійснює стосовно позивача відповідні мобілізаційні процедури.
Тимчасова заборона прийняти рішення про призов позивача та направити його для проходження військової служби не означає визнання за ним права на відстрочку, не скасовує оскаржувану відмову та не зобов`язує відповідача ухвалити рішення на користь позивача. Вона лише зберігає існуюче становище до остаточного вирішення спору, а тому не є тотожною задоволенню позовних вимог і не підміняє рішення суду по суті.
Обраний захід не перешкоджає веденню військового обліку, уточненню облікових даних, явці позивача за викликом та виконанню ним інших обов`язків військовозобов`язаного. Заборона стосується виключно завершального рішення про призов позивача на обмежений строк. За таких меж втручання негативні наслідки для виконання ІНФОРМАЦІЯ_3 публічних функцій є мінімальними та співмірними з ризиком безповоротної втрати позивачем можливості реалізувати спірне право на відстрочку.
З огляду на викладене, позивачем доведено умову застосування заходів забезпечення позову, а саме, доведено, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних його прав, за захистом яких він звернувся до суду.
Так, забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у даному випадку, мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс можливо лише після розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.
Суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об`єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Таким чином, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності таких заходів, а також виходячи із принципів справедливості, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії спрямовані на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.150 - 154, 242, 248 КАС України,-
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії спрямовані на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Примірник ухвали невідкладно надіслати заявнику, відповідачу та ІНФОРМАЦІЯ_3 для виконання.
Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи (їхнім представникам).
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Кочанова П.В.