КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі
без проведення судового засідання
14 вересня 2026 року м. Київ № 320/32541/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі позовну заяву ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про стягнення коштів,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Бюро економічної безпеки України , у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, надбавки за вислугу років, доплати за науковий ступінь, доплати за доступ до державної таємниці, щомісячної премії, грошової винагороди атестованим) за період з 01 липня 2024 року по 31 грудня 2025 року без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, встановленого статтею 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік»;
- зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену частину грошового забезпечення (посадового окладу, надбавки за вислугу років, доплати за науковий ступінь, доплати за доступ до державної таємниці, щомісячної премії, грошової винагороди атестованим) за період з 01 липня 2024 року по 31 грудня 2025 року у розмірі 870 571 (вісімсот сімдесят тисяч п`ятсот сімдесят одна) грн 46 коп., що становить різницю між розміром грошового забезпечення, який підлягав нарахуванню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, та фактично нарахованими і виплаченими Позивачу сумами, за рахунок фонду оплати праці;
- зобов`язати Бюро економічної безпеки України здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, нарахованої відповідно до наказу БЕБ від 28.06.2024 № 353-к, а також одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованої відповідно до наказу БЕБ від 17.12.2025 № 250-к/ДСК-ДП, шляхом застосування при обчисленні середнього заробітку (грошового забезпечення) за відповідні розрахункові періоди прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн замість фактично застосованого розміру 2102 грн, із збереженням незмінними інших складових та методики розрахунку, застосованих відповідачем;
- зобов`язати Бюро економічної безпеки України підготувати та надіслати до відповідного органу Пенсійного фонду України документи (грошовий атестат, довідку про розмір грошового забезпечення), необхідні для призначення (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням розміру грошового забезпечення, перерахованого відповідно до пунктів 3 та 4 цієї прохальної частини.
Ухвалою суду від 17.08.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 07.09.2026 продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали суду, 09.09.2026 позивач подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яку обґрунтовує тим, що пропуск строку був зумовлений сукупністю об`єктивних обставин. Зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина, у зв`язку з чим позивач залишився єдиним з батьків неповнолітнього сина та самостійно здійснює його виховання й утримання. Крім того, позивач зазначає, що до 04.08.2026 не знав і об`єктивно не міг знати про порушення свого права, оскільки видані відповідачем документи не містили інформації про розрахункову величину, застосовану при обчисленні його посадового окладу. Про можливе порушення права позивач, за його твердженням, дізнався лише з публікації Forbes Ukraine, після чого без зволікання звернувся за правничою допомогою та 12.08.2026 подав позов до суду. Також позивач посилається на невизначеність правового регулювання та судової практики щодо застосування строків звернення до суду після рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, а також на те, що питання щодо застосування розрахункової величини 2102 грн замість прожиткового мінімуму було остаточно визначене судовою практикою лише у лютому 2026 року. Позивач наголошує, що після того, як 04.08.2026 дізнався про порушення свого права, він діяв без зволікання: 10.08.2026 уклав договір про надання правничої допомоги, а 12.08.2026 подав позов.
Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
У даній справі судом встановлено застосування до спірних правовідносин положень статті 233 Кодексу законів про працю України, якою визначено строки звернення працівника до суду у справах щодо захисту його трудових прав.
Водночас відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як встановлено судом, позивач звернувся до суду 12 серпня 2026 року, тоді як письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, отримав 31 грудня 2025 року. Отже, за підходом до обчислення строку, застосованим судом, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду був пропущений. Водночас стаття 234 КЗпП України передбачає можливість поновлення такого строку судом у разі його пропуску з поважних причин.
Розглядаючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, суд враховує наведені ним обставини у їх сукупності.
Так, 04 лютого 2026 року, тобто в період перебігу визначеного судом строку звернення до суду, померла дружина позивача. У зв`язку з цим позивач залишився єдиним з батьків неповнолітнього сина, якого відтоді самостійно виховує та утримує. Вказані обставини підтверджуються відповідними документами, доданими до заяви. При цьому смерть дружини настала на 35-й день із визначених судом 90 днів строку, а час, що залишався до його закінчення, був пов`язаний для позивача з організацією поховання, оформленням необхідних документів та вирішенням сімейних питань.
Крім того, позивач зазначає, що до 04 серпня 2026 року не знав та об`єктивно не міг знати про порушення свого права, оскільки документи, видані відповідачем, не містили інформації щодо розрахункової величини, яка застосовувалася при визначенні посадового окладу. Зокрема, у повідомленні про нараховані та виплачені при звільненні суми і розрахункових листках були зазначені підсумкові суми виплат, однак не зазначено розрахункову величину та коефіцієнт, з яких обчислювався посадовий оклад.
За твердженням позивача, про характер допущеного порушення він дізнався лише 04 серпня 2026 року після ознайомлення з відповідною публікацією, після чого діяв без зволікання: 10 серпня 2026 року уклав договір про надання правничої допомоги, а 12 серпня 2026 року звернувся до суду з позовом. Таким чином, після того, як позивач фактично дізнався про можливе порушення свого права, він вжив заходів щодо його судового захисту у максимально короткий строк.
Також суд враховує посилання позивача на невизначеність правового регулювання та судової практики щодо застосування строків звернення до суду після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025. Позивач обґрунтовує, що у період, коли, за висновком суду, спливав строк звернення до суду, існували різні підходи до застосування статті 233 КЗпП України, а судова практика щодо відповідних правовідносин продовжувала формуватися.
При цьому суд бере до уваги, що питання щодо застосування розрахункової величини при обчисленні грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України також не мало однозначного правового вирішення у період, коли, за підходом суду, спливав строк звернення позивача до суду. Зокрема, позивач посилається на формування відповідної судової практики лише у лютому 2026 року та подальше передання суміжного питання на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.
Оцінюючи наведені обставини, суд виходить із того, що поважними причинами пропуску строку є обставини, які об`єктивно перешкоджали особі своєчасно звернутися до суду, виникли незалежно від її волі та підтверджені належними доказами.
У цьому випадку судом враховується сукупність таких обставин: смерть дружини позивача у період перебігу строку звернення до суду, необхідність самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, необізнаність позивача щодо характеру допущеного, за його твердженням, порушення, відсутність відповідної інформації у документах, наданих відповідачем, а також неоднозначність правового регулювання та судової практики щодо застосування строків звернення до суду та спірної розрахункової величини. При цьому після того, як позивачу стало відомо про можливе порушення його прав, він звернувся до суду без необґрунтованого зволікання.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В абзаці сьомому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також виходить із того, що право на доступ до суду має бути практичним та ефективним, а застосування процесуальних строків не повинно здійснюватися надмірно формалістично без урахування конкретних обставин справи.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що сукупність обставин, на які посилається позивач, є достатньою для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
При цьому суд враховує, що позивач звернувся із заявою про поновлення строку в межах передбаченого статтею 234 КЗпП України періоду, протягом якого такий строк може бути поновлено, а після того, як йому стало відомо про можливе порушення його права, діяв без зволікання.
Таким чином, розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення та поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду.
Спір виник із публічно-правових відносин та відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України належить до юрисдикції адміністративних судів і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160, 161 та 172 Кодексу адміністративного судочинства України, та подана з дотриманням правил підсудності особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.
Підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, немає.
Відповідно до положень статей 257 Кодексу адміністративного судочинства України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Визнавши подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, керуючись статтями 171, 243, 248, 257, 259-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.
Відкрити провадження в адміністративній справі.
Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розгляд, формування та зберігання справи здійснювати в електронній формі.
Запропонувати відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Встановити відповідачу строк для подання через підсистему (модуль) Єдиної судової-телекомунікаційної системи Електронний суд відзиву на позовну заяву і всіх письмових доказів (з підтвердженням їх направлення іншим учасникам справи) впродовж п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Запропонувати сторонам, всі документи з проставленням номера судової справи подавати в електронній формі за допомогою підсистем (модулів) ЄСІТС: Електронний кабінет, Електронний суд, за допомогою яких також можливо ознайомитися з матеріалами електронної справи.
Роз`яснити учасникам справи про можливість отримання інформації по справі, що розглядається, на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/.
Копію ухвали суду надіслати учасникам справи (їх представникам) через підсистему Електронний суд.
Ухвала про набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Лисенко В.І.