ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
14 вересня 2026 року справа № 380/16140/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кравців О.Р. одержав позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в :
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20 травня 2023 року по 08 листопада 2024 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 08 листопада 2024 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осі відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;.
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму неоплаченого грошового забезпечення.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.08.2026 справі присвоєно єдиний унікальний номер 380/16140/26 та передано для розгляду судді Кравціву О.Р. на підставі пункту 5 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Львівському окружному адміністративному суді.
Ухвалою суду від 01.09.2026 позовну заяву залишено без руху. Вказано, що до суду позивач звернувся із пропуском тримісячного строку, а вказані представником позивача причини пропуску строку звернення до суду, суддя не визнав поважними.
Позивач подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказав, що відповідь Військової частини НОМЕР_1 дійсно отримав 02.12.2024. Проте строк звернення до суду пропущено у зв`язку із тим, що позивач не усвідомлював неправильне визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання саме за спірний період з 20.05.2023 по 08.11.2024. Вказує, що не був обізнаний про можливість звернення до суду за правовим захистом за спірний період, а тому, строк звернення до суду пропущено через необізнаність позивача щодо пред`явлення відповідного позову. Також зазначив, що позивачу не було відомо про правове значення постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 та про судову практику щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017. Про можливість звернення до суду з метою захисту порушеного права за спірний період позивач дізнався нещодавно. Вважає вказані обставинами такими, що можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
При розгляді заяви суд керується таким.
Відповідно до приписів статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб`єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв`язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3).
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП країни) (у редакції чинній на момент звернення позивача до суду) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Із змісту позовної заяви суддя з`ясував, що предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу в періоди з 20.05.2023 по 08.11.2024 грошового забезпечення, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік.
Статтею 234 КЗпП України передбачена можливість поновити пропущений з поважних причин строк, встановлений статтею 233 КЗпП України.
Також, частинами 1 та 2 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв`язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Враховуючи викладене, Судова палата вважає, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 18.03.2026 у справі №240/32493/23, від 12.02.2026 у справі №620/4834/25, від 29.01.2026 у справі №240/15544/24, початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо виплати грошового забезпечення у період з 19.07.2022 по 19.05.2023, з урахуванням частини 2 статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Із доказів долучених до позовної заяви суддя встановив, що позивачу виготовлено та надано довідку про нараховане грошове забезпечення за період з березня 2022 року по листопад 2024 року. Вказана довідки не містить вих. номера та дати її видачі.
Водночас суддя встановив, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справи №380/25124/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії. Предметом розгляду вказаної справи було питання нарахування та виплати позивачу в періоди з 27.02.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік.
Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.05.2026 у справі №380/25124/24 встановлено: «З матеріалів справи вбачається, що позивач виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення 08.11.2024; 11.11.2024 року звернувся до відповідача із вимогою здійснити перерахунок належних сум грошового забезпечення, на що, 02.12.2024 отримав відмову, до якої було долучено довідки про види та розміри грошового забезпечення, виплаченого за весь період проходження служби».
Вказані обставини в силу вимог частини 4 статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.
Отже, позивач ще 02.12.2024 отримав від відповідача інформацію про розрахунок грошового забезпечення та відповідну довідку про нараховане грошове забезпечення за весь період проходження служби.
Проте до суду позовна заява надійшла лише 03.08.2026, з суттєвим пропуском тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Щодо доводів позивача про неусвідомлення неправильного визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання саме за спірний період з 20.05.2023 по 08.11.2024 та необізнаність щодо можливість звернення до суду за правовим захистом.
Суддя зауважує, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
За обставин цієї справи позивач 02.12.2024 отримав не лише довідку про нараховане грошове забезпечення за весь період проходження служби, а й інформацію щодо порядку розрахунок грошового забезпечення.
Отже, про порушене право позивач дізнався в грудні 2024 року.
Також позивач вказує про незнання правового значення постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 та про судову практику щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017.
Однак суддя зауважує, що позивачем у справі №380/25124/24 заявлено позовні вимоги з 27.02.2022 по 20.05.2023 (до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023), а в справі №380/16140/26 з 20.05.2023 по 08.11.2024.
Також покликання позивача про незнання судової практики щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 є необґрунтованими, оскілки у позовній заяві у справі №380/25124/24 позивач покликався на чисельні постанови Верховного Суду щодо питання розрахунку грошового забезпечення відповідно до положень вказаної постанови Кабінету Міністрів України.
При цьому, суддя зазначає, що неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, з якими пов`язується виникнення в особи права та підстав для судового захисту, тому покликання на такі обставини не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики тощо.
Будь-яких інших покликань, причин (обставин) поважності пропуску строку звернення до суду позивачем у заяві не викладено, доказів їх поважності до заяви не долучено.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями КАС України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об`єктивні причини.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Вирішуючи питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Суддя зауважує, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Крім цього, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судом пропущеного строку.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, а отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, враховуючи викладене, суддя висновує, що позивач не виклав жодних поважних причини пропуску строку звернення до суду ще з грудня 2024 року та не долучив докази поважності причин його пропуску.
Встановлення процесуальних строків законом та перевірка їх дотримання сторонами судом передбачено з метою дисциплінування учасників судового процесу, належного та своєчасного користування ними своїми процесуальними правами та обов`язками.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №804/6158/17.
Враховуючи викладене суддя дійшов висновку, що позивач у встановлений в ухвалі суду від 01.09.2026 строк не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви. Викладених позивачем аргументів недостатньо для відкриття провадження у справі чи визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Згідно з частиною 5 статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, відповідно до ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, таку слід повернути позивачу.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суддя у х в а л и в :
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - повернути позивачу.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
3. Роз`яснити позивачу, що згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала про повернення позовної заяви набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги у п`ятнадцятиденний строк з дати підписання ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців Олег Романович