Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без розгляду
14 вересня 2026 р. Справа № 520/29541/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за не отримане речове майно за весь період служби з 05.02.2023 року по 07.06.2024 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України 07.06.2024 рік;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за не отримане речове майно за весь період служби з 05.02.2023 року по 07.06.2024 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України 07.06.2024 рік.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії передано до Луганського окружного адміністративного суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 по справі № 520/29541/25 скасовано. Справу № 520/29541/25 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 КАС України без виклику сторін в судове засідання та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Представником відповідача надіслано до суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, зазначивши, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з даним позовом.
Після відкриття провадження у даній справі ухвалою суду позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу термін не більше десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему "Електронний суд" представником позивача заяву про усунення недоліків, в якій просив суд визнати причини пропущення строку звернення до суду поважними.
Щодо строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У частині п`ятій статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
За змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
На підставі пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: (І) звільнення з військової служби; (ІІ) загибелі (смерті) військовослужбовця.
Таким чином, право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні, і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє посилання скаржника, наведені в касаційній скарзі, на те, що цей спір не пов`язаній зі звільненням з публічної (військової) служби.
Спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов`язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 10.02.2025 у справі № 240/5940/24, від 20.11.2025 року у справі № 260/1942/24.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2025 у справі №260/1942/24 вказав, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби військовослужбовці набувають при звільненні і це право реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. У той же час, це не свідчить про можливість подання такої заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21 та від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року справа № 260/1940/24.
Також, Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 у справі № 380/1785/21 зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачка повинна була бути обізнана з часу її звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в військової частини НОМЕР_2 по 07.06.2024.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.06.2024 №181, молодшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 07.06.2024.
Таким чином, місячний строк звернення до суду сплинув 08.07.2024, тоді як до суду з даним позовом позивач звернувся лише 04.11.2025 направивши його до суду поштою (а.с. 14 - 15).
Відповідно до ч.6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення зазначено, що на неодноразові письмові та усні звернення позивача відповідач усно відмовляв та не надавав ніякої відповіді на звернення. Тільки після адвокатського запиту відповідач надав письмову відповідь за №1781/59432 від 03.11.2025 року, з якої вбачається, що грошова компенсація за не отримане речове майно за весь період служби позивача у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України не належить.
Так, в ухвалі суду про залишення позову без руху зазначалося, що подання відповідачу заяви про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Разом із цим, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 03.11.2025 року у справі № 260/1940/24, від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24.
Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2025 року справі № 580/2282/23 зазначив, що триваюча пасивна поведінка, з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.
Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, у тому числі процесуальних строків її подачі.
Вказану позицію підтримано постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2026 року по справі №520/8957/26.
В заяві про поновлення строку зазначено, що в кінці 2023 року позивач перебував на лікуванні у військовому шпиталі, пройшовши лікування був повернений на службу у в/ч НОМЕР_1 ЗСУ та звільнений за станом здоров`я. Після отримання всіх необхідних документів з в/ч НОМЕР_3 ЗСУ, в липні 2024 року почав оформлювати документи в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після неодноразового звернення до посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 отримав направлення на комісію для встановлення ступеня втрати працездатності та групи інвалідності у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я, пов`язаного із захистом Батьківщини.
У зв`язку з погіршенням стану, позивач звернувся за госпіталізацією у медичний заклад де проходив лікування з 02.08.2024 року по 16.08.2024 року. Згідно акту огляду МСЕК №672 б, 07.10.2024 року позивач отримав 3-ю групу інвалідності, пов`язану із захистом Батьківщини. 20.01.2025 року на фоні захворювання, отриманого під час захисту Батьківщини, різко погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся за госпіталізацією у медичний заклад, де проходив лікування з 20.01.2025 року по 03.02.2025 року. На фоні постійних обстрілів агресором рф навесні та влітку 2025 року, стан здоров`я погіршувався та позивач був змушений проходити неоднократне обстеження стану здоров`я. В квітні 2025 року на фоні хронічного головного болю, коливання артеріального тиску, підвищеним серцебиттям та запамороченням пройшов обстеження у ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломийченка НАМН України». За призначенням лікаря з ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломийченка НАМН України» позивач звернувся до невролога в травні 2025 року. В липні 2025 року на фоні обстрілів зі сторони рф та погіршення самопочуття був госпіталізований на лікування. В жовтні 2025 року ЕКОПФО прийняте рішення про встановлення групи інвалідності 3 ступеня. Також, позивач стаціонарно лікувався у КНП "Міський заклад з надання психіатричної допомоги" у м. Києві з 11.02.2026 року по 27.02.2026 року.
Суд звертає увагу, що твердження того, що з 02.08.2024 року по 16.08.2024 року, з 20.01.2025 року по 03.02.2025 року позивач перебував на лікуванні в закладах охорони здоров`я жодним чином не може впливати та не може бути об`єктивною причиною пропуску строку звернення до суду з даним позовом, оскільки лікування позивача відбувалося в проміжки часу з 02.08.2024 року по 16.08.2024 року, з 20.01.2025 року по 03.02.2025 року, тоді як до суду з даним позовом звернувся лише 04.11.2025, тобто через дев`ять місяців після закінчення лікування, що є значним пропуском місячного строку.
Також, позивачем не зазначено, яким чином встановлення йому в жовтні 2025 року групи інвалідності ІІІ ступеня вплинуло на своєчасність звернення до суду з даним позовом.
Крім того, суд не приймає до уваги доводи, викладені в позовній заяві стосовно поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом, оскільки відсутність знань у позивача у сфері права не може бути розцінено судом як підстава для несвоєчасного звернення до суду.
Жодних інших належних тверджень щодо підстав пропуску строку звернення до суду з даним позовом, позивачем в заяві про поновлення строку звернення не зазначено.
Вказане в сукупності свідчить, що належних та допустимих доказів щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом не надано, а судом не встановлено обставин, що свідчать про наявність об`єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк.
Згідно п.14, 15 ст. 171 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Відповідно до п.7 ч.1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду. якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Зважаючи на вище викладене та те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, суд вважає за необхідне позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. ст. 240, 241, 243, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя О.В.Шевченко