Головуючий у суді першої інстанції: А.М. Майбоженко
У Х В А Л А
14 вересня 2026 року місто Київ
справа №756/12100/24
провадження№ 22-ц/824/15055/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.
вирішуючи питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року у справі зазаявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу,-
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 про скасуваннясудового наказу повернуто боржнику.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, 19 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила поновити строк на апеляційне оскарження ухвали суду.
Обґрунтовуючи клопотання зазначала, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є особа похилого віку та не мав достатніх фінансових можливостей для забезпечення постійної професійної правничої допомоги, а також зважаючи на події, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, стан його здоров`я погіршився. ОСОБА_2 також просила врахувати суд, що судовий наказ не було вручено безпосередньо ОСОБА_1 , а про існування судового наказу останній не був обізнаний. На думку апелянта, сукупність цих факторів дають підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що підстави для відкриття апеляційного провадження у справі відсутні, виходячи з наступного.
У вересні 2024 року ТОВ «Сервіс Житлобуд - 1» звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості зі ОСОБА_1 за надання послуг ЖКГ, в якому просив: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сервіс Житлобуд - 1» заборгованість по оплаті послуг з управління будинком за період з 1 липня 2022 року по 31 серпня 2024 року в сумі 17 902 грн 96 коп, а також витрати на сплату судового збору в сумі 302 грн. 80 коп. 30 вересня 2024 року Оболонським районним судом міста Києва винесена ухвала про передачу справи № 756/12100/24 за підсудністю на розгляд до Подільського районного суду міста Києва.
4 листопада 2024 року Подільським районним судом міста Києва винесена ухвала про передачу справи № 756/12100/24 за підсудністю на розгляд до Оболонського районного суду міста Києва.
2 грудня 2024 року Оболонським районним судом винесено судовий наказ, яким стягнуто зі ОСОБА_1 17 902 грн. 96 коп заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за період з 1 липня 2022 року по 31 серпня 2024 року, зі стягненням витрат на сплату судового збору сумою 302 грн 80 коп та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду від 19 грудня 2024 року виправлено описку, допущену у судовому наказі, а саме пункт 1 резолютивної частини судового наказу від 2 грудня 2024 року викладено в новій редакції та виключено з резолютивної частини помилково зазначене «… та 3 000(три тисячі) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу…»
У матеріалах справи наявні поштові конверти, направлені на адресу ОСОБА_1 , які повернулися з відмітками поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 51-52), тобто відповідно до ч.6 ст.272 ЦПК України вважається, що судове рішення вручено адресату.
1 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав до Оболонського районного суду заяву про скасування судового наказу від 2 грудня 2024 року.
Зі змісту оскаржуваної ухвали від 14 квітня 2025 року вбачається, що заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу повернуто боржнику у зв'язку з пропуском строку строку для подання заяви про скасування судового наказу та відсутності поважності причин такого строку.
Матеріали справи містять супровідний лист від 16 квітня 2025 року про направлення на адресу ОСОБА_1 копії ухвали.
Згідно розписки від 15 травня 2025 року, ОСОБА_2 , здійснюючи представництво Стежка В.А. на підставі нотаріальної завіреної довіреності, яка наявна в матеріалах справи, ознайомилась з матеріалами справи, зокрема з ухвалою від 14 квітня 2025 року.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, неабсолютне і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження слід застосовувати з правомірною метою та досягати пропорційності між застосованими засобами та поставленого метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Volovik v. Ukraine» від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03, § 55).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відповідно до частині другій статті 358 ЦПК України, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Тобто парламент імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Тому у випадку такого оскарження слід з`ясовувати дотримання умов, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подала апеляційну скаргу особа, не повідомлена про розгляд справи або не залучена до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущений строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 червня 2025 року у справі № 477/735/16-ц).
З наведеного вбачається, що з апеляційною скаргою боржник звернувся до Київського апеляційного суду 20 липня 2026 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження терміном понад 1 рік з дня постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали від 14 квітня 2025 року.
В обґрунтування пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду, боржник посилався на те, що першочергово судовий наказ не було отримано ним, а також інші обставини, серед яких похилий вік апелянта, істотне погіршення стану його здоров`я та обмежені фінансові можливості, що унеможливлювали здійснити належний захист своїх прав та обов`язків.
Колегія суддів звертає увагу, що поважність причин пропуску процесуального строку має підтверджуватися обставинами, які були об`єктивною та непереборною перешкодою для своєчасного вчинення відповідної процесуальної дії. Саме лише посилання на певні життєві обставини, без підтвердження їх безпосереднього впливу на можливість своєчасного подання апеляційної скарги, не є достатнім для поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали суду.
Згідно з ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо при цьому не завдається шкоди самій суті права і переслідується легітимна мета за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами вимоги щодо строків оскарження судових рішень.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм в тому числі і процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначав, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства, які призначені для належного відправлення правосуддя та забезпечення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України (заява № 19164/04) від 21 жовтня 2010 року, пункт 47).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) 03 квітня 2008 року, вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (пункт 41 рішення).
Оскільки, з дня складення повного тексту оскаржуваної ухвали та оприлюднення такої в Єдиному державному реєстрі судових рішень для загального доступу минуло більше одного року, про розгляд справи районним судом боржнику (його представнику) було відомо, що також підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 15 травня 2025 року про ознайомлення з матеріалами справи, доказів на підтвердження того, що похилий вік, погіршення стану здоров`я та обмежене матеріальне становище стали об`єктивною і непереборною перешкодою для своєчасного подання апеляційної скарги, апелянтом не надано, а наведені ним обставини не доведені в розрізі причинно-наслідкового зв`язку між їх наявністю та безпосередньою неможливістю реалізувати право на апеляційне оскарження у встановлений законом строк, суд дійшов висновку про наявність передбачених ч. 2 ст. 358 ЦПК України підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Враховуючи викладене, керуючись статтею 358 ЦПК України, суд,-
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя- доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус