УХВАЛА
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 200/7715/25
адміністративне провадження № К/990/40500/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу Зіненко Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі № 200/7715/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невнесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, реєстру ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі заяви від 08 серпня 2025 року ОСОБА_1 в частині відображення в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, реєстрі «ІНФОРМАЦІЯ_4» інформації стосовно виключення позивача з військового обліку у відповідності до військового квитка № НОМЕР_1 від 25 червня 2004 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести інформацію про виключення з військового обліку ОСОБА_1 у відповідності до військового квитка № НОМЕР_1 від 25 червня 2004 року до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, реєстру «ІНФОРМАЦІЯ_4»;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 , який був виключений з військового обліку у зв`язку з визнанням непридатним до військової служби, про що зроблено запис у військовому квитку № НОМЕР_1 від 25 червня 2004 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 відобразити підстави виключення з військового обліку ОСОБА_1 , а саме: пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у відповідності до військового квитка № 9881 від 25 червня 2004 року, в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів та реєстрі «ІНФОРМАЦІЯ_4».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2026 року касаційну скаргу Зіненко Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі № 200/7715/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
До Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга Зіненко Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на оскаржувані судові рішення у справі № 200/7715/25.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункти 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 березня 2024 року № 3621-IX та зазначає, що ця норма поширюється на громадян, які були визнані обмежено придатними до військової служби, тоді як позивач, за його твердженням, був визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку.
У зв`язку із цим скаржник ставить питання, чи поширюється пункт 2 розділу II Закону № 3621-IX на громадян, які до набрання ним чинності були визнані непридатними до військової служби та виключені з військового обліку, а не обмежено придатними, та зазначає, що, на його думку, відповідь на це питання має бути негативною.
Водночас саме по собі формулювання скаржником питання щодо застосування норми права та зазначення бажаної відповіді на нього не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд у межах касаційного перегляду не надає відповідей на абстрактно сформульовані правові питання, а формує висновки щодо застосування конкретних норм права у відповідних правовідносинах, тому саме по собі формулювання питання та запропонованої скаржником відповіді на нього не свідчить про належне обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник має не лише вказати норму права, щодо питання застосування якої, на його переконання, відсутній висновок Верховного Суду, а й у взаємозв`язку з установленими судами обставинами та висновками, покладеними в основу оскаржуваних судових рішень, обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування цієї норми судами попередніх інстанцій, зазначити, як саме відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах, та сформулювати зміст правового висновку щодо її застосування, який, на думку скаржника, має бути сформований Верховним Судом.
Натомість скаржник, стверджуючи про непоширення пункту 2 розділу II Закону № 3621-IX на позивача та зазначаючи лише про необхідність надати негативну відповідь на сформульоване ним питання, не викладає конкретного правила застосування цієї норми до відповідної категорії правовідносин та не формулює правового висновку щодо її застосування, який, на його переконання, відсутній у практиці Верховного Суду та має бути сформований у цій справі.
Отже, наведені доводи фактично виражають незгоду скаржника із застосуванням судами пункту 2 розділу II Закону № 3621-IX до обставин цієї справи, однак не містять належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В іншій частині касаційної скарги скаржник посилається на пункт 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у взаємозв`язку з положеннями Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 року № 932, та порушує питання щодо можливості автоматичного взяття на військовий облік особи, яка раніше була виключена з військового обліку у зв`язку з визнанням непридатною до військової служби.
Однак і в цій частині скаржник не визначає конкретного положення Порядку № 932, щодо питання застосування якого у взаємозв`язку з пунктом 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутній висновок Верховного Суду, не конкретизує помилки судів при застосуванні саме такої норми та не формулює висновку щодо способу її застосування, який, на його переконання, має бути сформований Верховним Судом у подібних правовідносинах.
При цьому сам скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24, зазначаючи про сформований у ній підхід щодо необхідності розмежування правових інститутів зняття та виключення з військового обліку. Водночас скаржник не пояснює, яке саме питання застосування пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» залишається невирішеним з урахуванням наведеного ним висновку Верховного Суду та потребує формування нового правового висновку в цій справі.
Формулювання скаржником загальних правових питань щодо співвідношення відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів із раніше набутим особою військово-обліковим статусом не замінює визначення конкретної норми права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та належного обґрунтування того, який саме висновок щодо застосування цієї норми необхідно сформувати.
Отже, наведені у повторно поданій касаційній скарзі доводи не містять у взаємозв`язку всіх обов`язкових елементів, необхідних для належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник не обґрунтував, щодо застосування якої саме норми права у спірних правовідносинах існує питання, яке не вирішене у практиці Верховного Суду та потребує формування правового висновку саме у цій справі, а також не сформулював зміст такого висновку у взаємозв`язку з конкретною нормою права.
За таких обставин наведене обґрунтування не дає можливості встановити належним чином викладену підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з частиною другою статті 353 цього Кодексу, скаржник, зокрема, стверджує про неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів, що за своїм змістом відповідає підставі, передбаченій пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Водночас, скаржник не враховує, що недослідження судом зібраних у справі доказів може бути підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Натомість у цій касаційній скарзі скаржником не наведено належного обґрунтування жодної із зазначених підстав, а заявлена ним підстава, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з наведених вище мотивів не обґрунтована відповідно до вимог процесуального закону. Отже, саме по собі посилання скаржника на недослідження судами зібраних у справі доказів не становить самостійної та достатньої підстави касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу Зіненко Наталії Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі № 200/7715/25 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін