УХВАЛА
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа №520/26013/25
адміністративне провадження № К/990/28423/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Білак М.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі №520/26013/25
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та скасування наказу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії командира Військової частини НОМЕР_1 щодо накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ;
- скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №1053 від 11 серпня 2025 року про накладення дисциплінарного стягнення - сувора догана на ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Керімов Алік Замірович звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій представник позивача просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі №520/26013/25, та ухвалити нове рішення у справі, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2026 року касаційну скаргу скаржника було повернуто відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
19 червня 2026 року на адресу Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху та надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до Суду:
- клопотання про поновлення строку на подання касаційної скарги у цій справі із зазначенням поважних причин пропуску такого строку та поданням доказів їх поважності.
13 липня 2026 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 29 червня 2026 року від скаржника надійшло клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Перевіривши матеріали поданого клопотання колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 КАС України).
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Колегія суддів також зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та довести ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Колегія суддів також зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та довести ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Неналежна організація процесу щодо оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів для своєчасного подання касаційної скарги та усунення недоліків касаційної скарги є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Суд касаційної інстанції вважає, що наведені заявником підстави пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень можуть бути поважними у разі надання відповідних доказів на підтвердження вказаних фактів.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд доходить висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 44, 333, 359 КАС України,
УХВАЛИВ :
1. Відмовити в задоволені клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі №520/26013/25 .
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
М.В. Білак
С.А. Уханенко
Судді Верховного Суду