УХВАЛА
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 320/21018/24
адміністративне провадження № К/990/41938/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2025, додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі №320/21018/24 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Автомагістраль» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,
в с т а н о в и в:
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України через підсистему «Електронний суд» 09.09.2026 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2025, додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі №320/21018/24, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Приватного підприємства «Автомагістраль» відмовити в повному обсязі.
Одночасно з поданням касаційної скарги відповідач заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, прийнятих у цій справі.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що скарга не містить належного викладення підстави (підстав) касаційного оскарження судових рішень, передбачених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За приписами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 цього Кодексу, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Передбачена пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстава для касаційного оскарження судових рішень пов`язана із випадками порушеннями судами попередніх інстанції норм процесуального права, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України. При цьому, у випадку зазначення у касаційній скарзі обґрунтованих доводів про наявність підстав для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд відповідно до частини третьої статті 353 КАС України (обов`язкові підстави) визначення скаржником пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України як самостійної підстави для касаційного оскарження судових рішень може бути прийнятним.
Однак, доводи про не встановлення судом істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі стосуються порушення судом норм процесуального права, які відповідають частині другій статті 353 КАС України, як підстава для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Крім того, такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Доведення наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині одного з висновків суду не може бути підставою для відкриття касаційного провадження в частині іншого висновку з підстав порушення норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України.
До того ж, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України вже зверталося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у цій справі раніше, яку Верховний Суд ухвалою від 26.08.2026 повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила належного викладення підстави (підстав) касаційного оскарження передбачених (визначених) статтею 328 КАС України на якій (яких) подається касаційна скарга у цій справі, обов`язок зазначення якої (яких) унормовано статтею 330 цього ж Кодексу. Оцінивши доводи касаційної скарги та визнавши наведене скаржником обґрунтування підстав касаційного перегляду судових рішень, зокрема визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 та пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, незмістовним і недостатнім, Верховний Суд у постановленій ним ухвалі вичерпно та послідовно роз`яснив скаржнику вимоги до форми та змісту касаційної скарги, яким вона повинна відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, у тому числі у разі подання касаційної скарги з підстав, визначених пунктами 1- 4 частини четвертої статті 328, а також частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки цієї касаційної скарги поданої відповідачем на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі №320/21018/24 на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України Верховним Судом установлено, що Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, зазначаючи підстави на яких подається касаційна скарга, аналогічно вперше поданій скарзі, посилається на положення пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 та пункту 1 частини другої статті 353 КАС України.
Усуваючи недоліки раніше поданої касаційної скарги та посилаючись на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного перегляду, відповідач, аналогічно вперше поданій касаційній скарзі, наводить мотиви незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Автомагістраль» здійсненими по факту оцінки доказів й фактичних обставин справи, вказує, що судами попередніх інстанцій при прийнятті спірних судових рішень було неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, зокрема, підпункти 14.1.175, 14.1.265 пункту 14.1 статті 14, статті 32, пункт 54.1 статті 54, пункт 57.1 статті 57, пункт 124.1 статті 124, підпункт 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та порушено норми процесуального права, зокрема, статті 2, 72, 90, 242 КАС України, а також зазначає постанови Верховного Суду (з цитуванням окремих витягів з тексту зазначених у касаційній скарзі постанов), посилання на які судом касаційної інстанції вже визнано таким, що не доводить застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, та додатково інші.
Разом з тим, належного обґрунтування, яке б відповідало обов`язковим умовам касаційного оскарження, визначеним пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у їх взаємозв`язку, Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України так і не наводить; твердження викладені відповідачем у цій касаційній скарзі так і не дають можливості встановити зв`язок між наведеними доводами скаржника та зазначеною ним підставою касаційного перегляду.
Фактично, у цій касаційній скарзі, аналогічно вперше поданій, скаржник висловлює незгоду саме зі здійсненою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою встановлених у справі обставин у взаємозв`язку з наданими на їх підтвердження доказами та доводить необхідність зміни такої (на його користь), що не може бути визнано належним обґрунтуванням неправильного застосування судом (судами) попередніх інстанцій норм матеріального права (обов`язкової умови при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України).
Далі, зі змісту касаційної скарги убачається, що відповідач, аналогічно попередньо поданій скарзі, як на підставу касаційного оскарження посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про наявність, на його думку, передбачених пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Поряд з цим, доводи про невстановлення судом істотних обставин справи або недослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником не обґрунтовано і не зазначено, які саме докази залишилися не дослідженими судами попередніх інстанцій та на яку саме встановлену обставину це вплинуло, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України).
Доводи відповідача щодо цієї підстави касаційного оскарження фактично полягають в оспорюванні встановлених судами обставин справи та оцінкою судами доказів у справі.
Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.
До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.
За наведених обставин Верховний Суд уважає, обґрунтування цієї касаційної скарги, аналогічно попередньо поданій скарзі, фактично містить лише викладення незгоди результатом розгляду справи та з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, опис встановлених у цій справі обставин та їх переоцінки, а також цитування положень податкового законодавства. При цьому скаржник абстрактно зазначає, що рішення та постанова ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Утім, такий підхід не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України та, відповідно до статті 341 КАС України, не входить до повноважень Верховного Суду.
Як уже роз`яснював Верховний Суд, додаткове судове рішення після його ухвалення стає невід`ємною частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.
Таким чином, додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі №320/21018/24, переглянуте апеляційним адміністративним судом в апеляційному порядку, є невід`ємною складовою рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у справі №320/21018/24.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви Приватного підприємства «Автомагістраль» про ухвалення у справі додаткового рішення про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний адміністративний суд, виходили з того, що оскільки заявлена до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу сума коштів у розмірі 104100,00грн є завищеною та не відповідає критерію розумності й реальності наданих послуг, тому на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань контролюючого органу мають бути розподілені лише документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00грн.
Перевіркою змісту повторно поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній, як на підставу касаційного оскарження, міститься посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак, обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для оскарження судових рішень у касаційному порядку на цих підставах, скаржником не наведено.
Аналогічно попередньо поданій скарзі, неврахування правової позиції Верховного Суду скаржник обґрунтовує неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», статей 132, 139, 242 КАС України в частині надання судами неправильної правової оцінки співмірності понесених позивачем витрат зі складністю справи та витрат присуджених до відшкодування вказуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій у спірних судових рішеннях застосували вказані норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом в низці постанов.
Далі, за змістом обґрунтування касаційної скарги зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою доказів на підтвердження розміру заявленої до відшкодування суми витрат професійної правничої допомоги, їх неспівмірність із предметом спору і непропорційність до задоволених позовних вимог. На переконання скаржника, суди помилково визнали обґрунтованою суму коштів у розмірі 15000,00грн за надання послуг з професійної правничої допомоги.
Разом з тим, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 15.07.2026, ухваленій за результатами апеляційного перегляду додаткового рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 урахувавши критерій співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю цієї справи, час, необхідний для виконання адвокатом переліку робіт, ціну позову та значення справи для сторони дійшли висновку, що сума витрат вказана заявником до відшкодування у розмірі 104100,00грн є завищеною, а тому на засадах співмірності та справедливості, зменшили заявлену до відшкодування суму витрат до 15000,00грн за надання послуг з професійної правничої допомоги.
Тобто, саме виходячи із критеріїв співмірності й пропорційності, судами було зменшено заявлену до відшкодування суму судових витрат на документально підтверджену позивачем правничу допомогу.
Верховний Суд повторно наголошує, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судового рішення і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про відшкодування судових витрат, має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судового рішення (рішень) у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення такої заяви. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані й відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Натомість, доводи касаційної скарги зводяться виключно до надання неправильної, як на думку скаржника, правової оцінки встановленим у цій справі обставинам у сукупності з наданими доказами та цитування положень процесуального закону, який регулює підстави й порядок стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Поряд з цим, Верховний Суд звертає увагу, що при вирішенні питання компенсації понесених витрат на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати конкретні докази, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Доводи, які стосуються дослідження і правової оцінки доказів, пов`язуються із підставою для касаційного оскаржень судових рішень відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України і частини другої статті 353 КАС України (порушення норм процесуального права). Прийнятність таких доводів регламентована виключно за умови викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України (постанова Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись до суду з цією касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які слугували підставою для повернення раніше поданої ним касаційної скарги, що свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування вимог і роз`яснень суду касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2025, додаткового рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі №320/21018/24.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -
у х в а л и в:
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2025, додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі №320/21018/24 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Автомагістраль» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Я. Олендер