УХВАЛА
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа №600/5319/25-а
адміністративне провадження № К/990/39240/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 15 липня 2026 року у справі №600/5319/25-а за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), яким відмовлено підполковнику ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 26 із врахуванням абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», оформлене листом від 11 жовтня 2025 року №08/16202-25-Вн;
- зобов`язати начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) прийняти рішення по суті рапорту підполковника ОСОБА_1 від 06 жовтня 2025 року (номер вхідної реєстрації - №27/51074/25-Вн) про його звільнення в запас ЗСУ за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті, якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу) з військової служби на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 26 із врахуванням абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи;
- зобов`язати начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Держаної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) провести з підполковником ОСОБА_1 повний розрахунок по грошовому забезпеченню, згідно вимог діючого законодавства України, по день видання відповідного наказу про звільнення.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 15 липня 2026 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
20 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 15 липня 2026 року у справі №600/5319/25-а. Заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 серпня 2026 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білак М.В., судді: Жук А.В., Уханенко С.А.
Суддя Уханенко С.А. у період з 24 серпня 2026 року по 11 вересня 2026 року (наказ від 06 серпня 2026 року Н-№2471/0/6-26) перебував у відпустці.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а»-«г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.
Також Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, скаржником не доведено, що оскаржуване судове рішення створює стан правової невизначеності, матиме системний вплив на значну кількість аналогічних спорів чи що вирішення порушеного питання потребує формування нового правового висновку Верховного Суду.
Позивач, посилаючись на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, у касаційній не наводить обґрунтування наявності саме фундаментального питання права, яке виходить за межі індивідуального спору та потребує уніфікації підходів у масштабі правозастосування.
Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви також не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання позивача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили із відсутності у відповідача правових підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», згідно із поданим рапортом від 06 жовтня 2025 року.
Зокрема, судами встановлено, що у ОСОБА_2 (батька позивача), крім позивача (сина), є повнолітня дочка, ОСОБА_3 , стосовно якої відсутні відомості, що вона не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком з об`єктивних причин, а також є родичі другого ступеня споріднення, а саме онук ОСОБА_4 , стосовно якого також відсутні відомості, що він не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком з об`єктивних причин. Тобто, вказані особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Судами зазначено, що в долучених до рапорту документах відсутні відомості про те, що сестра позивача, ОСОБА_3 , сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Крім того, зауважено, що проживання повнолітньої дочки батька позивача в іншому населеному пункті не звільняє її від обов`язку піклуватися про свого батька, проявляти про нього турботу та надавати йому допомогу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 15 липня 2026 року у справі №600/5319/25-а за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко