УХВАЛА
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа №460/2655/25
адміністративне провадження № К/990/39853/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі №460/2655/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 28 серпня 2023 року по 22 січня 2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за періоди:
- з 28 серпня 2023 року по 31 грудня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2024 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- з 01 січня 2025 року по 24 січня 2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2025 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28.08.2023 по 24 січня 2025 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
зобов`язати відповідача провести перерахунок, нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28 серпня 2023 року по 24 січня 2025 року із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум;
3) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць за період з 22 квітня 2024 року по 18 грудня 2024 року за період перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках за станом здоров`я;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову грошову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць за період з 22 квітня 2024 року по 18 грудня 2024 року за період перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках за станом здоров`я;
4) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей»;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей»;
5) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані основної щорічної відпустки за 2022 рік за 38 діб, за 2023 рік за 35 діб, за 2024 рік за 25 діб, за 2025 рік за 45 діб, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані основної щорічної відпустки за 2022 рік за 38 діб, за 2023 рік за 35 діб, за 2024 рік за 25 діб, за 2025 рік за 45 діб, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;
6) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 56 діб додаткової відпустки за період з 2022 - 2025 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 56 діб додаткової відпустки за період з 2022 - 2025 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2024 року відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані основної щорічної відпустки за 2022 рік за 38 діб, за 2023 рік за 35 діб, за 2024 рік за 25 діб, за 2025 рік за 45 діб, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2022 рік за 38 діб, за 2023 рік за 35 діб, за 2024 рік за 25 діб, за 2025 рік за 45 діб, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абзацом 2 частини третьої статті 9Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 56 діб додаткової відпустки за період з 2022 - 2025 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 56 діб додаткової відпустки за період з 2022 - 2025 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
25 серпня 2026 року Верховним Судом зареєстровано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі №460/2655/25, яка надійшла через підсистему «Електронний суд». Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови позовних вимог, прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в оскаржуваній частині.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Оскаржуючи судове рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Зокрема, позивач стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.
Також Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, скаржником не доведено, що оскаржуване судове рішення створює стан правової невизначеності, матиме системний вплив на значну кількість аналогічних спорів чи що вирішення порушеного питання потребує формування нового правового висновку Верховного Суду.
Позивач, посилаючись на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, у касаційній не наводить обґрунтування наявності саме фундаментального питання права, яке виходить за межі індивідуального спору та потребує уніфікації підходів у масштабі правозастосування.
Щодо посилання на суспільний інтерес, то Верховний Суд звертає увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення.
Суд зазначає, що саме по собі посилання скаржника на важливість спірних правовідносин для позивача, можливі негативні наслідки прийняття оскаржуваного судового рішення або незгоду з висновками судів попередніх інстанцій не свідчить про наявність виняткового значення справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Для застосування зазначеної підстави касаційного оскарження особа має довести наявність таких особливих обставин, які за своїм характером виходять за межі звичайних наслідків розгляду справи для учасника та об`єктивно зумовлюють необхідність касаційного перегляду справи як винятку із загального правила.
Наведені скаржником аргументи свідчать про важливість вирішення спору для позивача як учасника конкретних правовідносин, однак самі по собі не підтверджують наявності обставин, які б надавали цій справі виняткового характеру у процесуальному значенні та обумовлювали необхідність перегляду судового рішення в касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Крім того, заявником не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому суди попередніх інстанцій, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, виходили із того, що позивач не набув права на виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з травмою (пораненням, контузією, каліцтвом), передбаченої Постановою № 168, в розмірі 100000 грн за період перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустках з 22 квітня 2024 року по 18 грудня 2024 року для лікування захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.
Суди зауважили, що призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з травмою (пораненням, контузією, каліцтвом), передбаченої Постановою №168, відбувається за настання особливого юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, яке проявляється у формах травми, контузії, каліцтва та зумовлює лікування (по тривалості часу воно може бути різним) або потребу у відпустці для лікування у зв`язку з отриманням тяжкого поранення, і цей факт має підтверджуватися відповідними доказами (довідка про обставини травми, наказ командира тощо). Сам факт захворювання військовослужбовця, навіть якщо військово-лікарська комісія пов`язала його із захистом Батьківщини, не дає права на цю виплату.
Водночас судами встановлено, що надані позивачем медичні документи та довідки ВЛК за період квітень - грудень 2024 року підтверджують проходження ним лікування захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини, а також перебування у відпустках для лікування цих захворювань. Проте, такі захворювання не настали внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі №460/2655/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко