справа № 753/16204/26
провадження № 2-а/753/284/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" вересня 2026 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Піхота А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу в порядку адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м.Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасувавання постанови у справі про адміністративне правпорушення від 11 травня 2026 року, суд -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в особі адвоката Якушева С.В., діючого на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 20.07.2026 року,у електронній формі 20.07.2026 року звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції у м.Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правпорушення від 11.05.2026 рокупро притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КпАП України, посилаючись на те, що 11.05.2026 року відносно ОСОБА_1 інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону полку № 2 Управління патрульної поліції в м.Києві Прокопенком Миколою Михайловичем винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному рижимі, серії ЕНА № 7173888, з накладенням штрафу в розмірі 20 400 грн.00 коп., без дійсного розгляду справи, роз`яснення суті правопорушення, прав та обов`язків особи, яка притягується до відповідальності відповідно до ст.268 КпАП України, що є грубим порушенням процедури притягнення до адміністративної відповідальності, адже 11.05.2026 року о 6.40 год. за адресою: м.Київ, вул.Набережна Дніпровська, на час прибуття поліцейських транспортний засіб «Лексус», д.н.з. НОМЕР_1 , перебував у нерухомому стані (був припарковаиний), позивачка ним не керувала, не виконувала жодних дій, пов`язаних з управлінням автомобілем (не натискала на педалі, не перемикала коробку передач, не здійснювала рух), на момент фіксації події позивачка перебувала на вулиці поряд з автомобілем разом із подругою (рідною сестрою власника транспортного засобу). Згідно із оскаржуваною постановою від 11.05.2026 року позивачку притягнуто до відповідальності за те, що вона керувала транспортним засобом, будучи позбавленою права керування, чим порушила п.2.1 «а» ПДР України, проте вона не керувала транспортним засобом, що виключає об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КпАП України. Вважає, оскільки ОСОБА_1 не була водієм у розумінні ПДР України, зазначена норма до неї не застосовується.
Окрім того, не забезпечено її право на надання можливості скористатися своїми правами чи правової допомогою, повідомлення про час та місце розгляду справи про адміністративне правпорушення, що є грубим порушенням процесуальних прав, гарантованих КпАП України, без фактичного розгляду справи, без вручення оскаржуваної постанови 11.05.2026, яка отримана лише за запитом адвоката 15.07.2026 року.
Вказує, що строк оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення від 11.05.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КпАП України закінчився 21.05.2025 року, й позивачем пропущений строк звернення до суду з поважних причин, зокрема, 15.07.2026 року представник позивача отримав копію постанови на запит адвоката, позов до суду подано 20.07.2026.
Просить поновити строк на оскарження постанови й скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення від 11.05.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КпАП України, закрити провадження у справі.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Кодекс адмінстративного судочинства України викладений в новій редакції.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 , її представник Якушев С.В., діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 20.07.2026 року, повторно (вдруге) не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце його проведення рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судової влади (суду), засобами електронного зв`язку, що підтверджується довідкою про доставлення електронного листа.
Зокрема, 07.09.2026 представник позивачки Якушев С.В. звернувся до суду у електронній формі із заявою про відкладення розгляду справи, призначеної на 07.09.2026 10.00 год., а заявою, поданою у електронній формі 14.09.2026 просив розгляд справи призначеної на 14.09.2026 10.00 год. проводити без участі позивача, її представника, за наявними у справі матеріалами.
В судове засідання відповідач повторно не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, яким подано відзив на позов, й заяву від 29.07.2026 про застосування до позовної заяви ОСОБА_1 наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, визнавши необгрунтваними доводи позивача про поважні причини пропуску такого строку. Вважаючи, що відповідачка була присутня під час розгляду справи, яка інспектором патрульної поліції розглядалась із дотриманням процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, із роз`ясеням її процесуальних прав, врученням 11.05.2026 оскаржуваної постанови, й ОСОБА_1 відмовилась від її отримання, що зафіксовано нагрудним відео-реєстратором № 472242.
Відповідач зазначає, що на відеозаписі з нагрудного відео-реєстратора № 472242 зафікосовано, як позивачці особисто повідомляється про те, що відносно неї було винесено постанову від 11.05.2026, роз`яснюється суть вчиненого нею правопорушення, роз`яснюється строк, протягом якого позивач може оскаржити дану постанову. Після чого позивачці пропонується отримати копію оскаржуваної постанови від 11.05.2026, на що вона спочатку погоджується, однак, коли дізнається про те, що копія постанови вручається під підпис, то відмовляється від отримання. Такими відомостями спростовуються твердження представника позивача про те, що позивачка не знала про винесену відносно неї постанову, і про те, що постанова їй не вручалась. Натомість, з відеозапису вбачається, що позивачка знала про винесену відносно неї постанову, була повідомлена про строки оскарження такої постанови та свідомо вирішила не отримувати її копію. Відтак, наведені представником позивача підстави пропуску строку звернення із позовом не відповідають критерію поважності.
Звертає увагу суду, що в постанові від 17.04.2025 Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/20/25, визначила, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Відтак, відповідаючи на запитання, чи є причини пропуску позивачем строку поважними, слід відповісти на запитання, чи були причини пропуску: 1) Об`єктивно непереборними; 2) Чи залежали вони від волевиявлення Позивача; 3) Чи пов`язані вони із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення дій.
Переглянувши долучений фрагмент відеозапису стає очевидно, що позивачка, керуючись власними внутрішніми переконаннями, відмовилась від отримання копії оскаржуваної постанови від 11.05.2026, що була їй запропонована до отримання. Відтак, причина не вручення постанови, лежить саме в волевиявленні самої ж позивачки, а не в діях інспекторів поліції, що виключає непереборні обставини. Що ж до того, чи були такі обставини такими, що створювали перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення до суду, то навіть за умови, що позивач не бажала отримати оскаржувану постанову, була проінформована про її винесення та про строки звернення із позовом щодо її оскарження. Від так, будь-яких істотних перешкод чи труднощів для звернення до суду із позовом вчасно не існували. Відтак причини пропуску позивачем строку на звернення до суду із даним позовом не відповідають критерію поважності, клопотання про поновлення пропущеного позивачем строку не підлягає задоволенню.
Тобто, відповідачем подано відзив на позові від 29.07.2026 року із клопотанням у відповідності до ч.4 ст.123, п.8 ч.1 ст.240 КАС України, унаслідок пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, про залишення такого позову без розгляду, у яких, серед іншого, просить відмовити позивачу у позові за безпідставністю, необґрунтованістю й недоведеністю позовних вимог, із проханням про доручення до матеріалів справи відеозапису з нагрудного відео-реєстратора № 472242, відео-запису з камер зовнішнього відео-спостереження системи «Смарт-Сіті», відеозапису з відео-реєстратора службового авто, фото з камер відео-спостереження системи «Смарт-Сіті», порівняльне фото, рішення Дарницького районного суду м.Києва від 24.02.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на ч.1 ст.130 КпАП України з накледнням штрафу 17 000 грн.00 коп. з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік.
Відповідач вважає, що в діях позивача 11.05.2026 року був наявний склад адміністративного гравопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, що, в свою чергу, свідчить про наявність у інспектора достатніх підстав для винесення постанови та накладення на позивача адміністративного стягнення відповідно до санкції ч.4 ст.126 КУпАП.
Отже, встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п.2.1 «а» ПДР України - керування транспорним засобом особою, позбавленою права керування, відповідальність за яке передбачена ч.4 ст.126 КпАП, було прийнято рішення щодо винесення інспектором у равління патрульної поліції постанови ЕНА № 7173888 від 11.05.2026 року відносно позивача.
У заперечення проти позову зазначає про те, що основним аргументом представника позивача про скасування оскаржуваної постанови від 11.05.2026 є твердження про те, що позивач не керувала 11.05.2026 транспортним засобом «позивачка перебувала на вулиці поряд з автомобілем разом з подругою, а саме рідною сестрою власника транспортного засобу». Такі твердження є нічим іншим, як спробою ввести суд в оману, оскільки факт керування 11.05.2026 позивачем транспортним засобом Lexus LS 460, д.н.з. НОМЕР_1 підтверджується матеріалами справи. Щодо того, що на «момент фіксації» позивач стояла біля автомобіля Lexus LS 460 д.н.з. НОМЕР_1 із рідною сестрою власника транспортного засобу та не керувала транспортним засобом, то до матеріалів справи долучено відеозапис з відео-реєстратора службового авто.
Так, на відеозаписі з відео-реєстратора з службового авто № 1 зафіксовано, як інспектор поліції подає транспортному засобу Lexus LS 460 чорного кольору сигнал про зупинку, однак, водій транспортного засобу ігнорує таку вимогу та продовжує рух, після чого інспектори поліції розпочинають рух за даним транспортним засобом.
На відеозаписі з відео-реєстратора службового авто № 2 зафіксовано, як службовий транспортний засіб наздоганяє автомобіль Lexus LS 460, д.н.з. НОМЕР_1 та шляхом блокування змушує здійснити зупинку на шляхопроводі, де в подальшому і буде зафіксований даний транспортний засіб на відеозаписі з нагрудного відео-реєстратора № 472242.
Відтак транспортний засіб Lexus LS 460, д.н.з. НОМЕР_1 , всупереч твердженням представника позивача, не був припаркований на місці зупинки, а здійснював рух, та був зупинений працівниками поліції шляхом блокування. Щодо того, що позивач не керувала транспортним засобом Lexus LS 460, д.н.з. НОМЕР_1 , такі відомості, повідомлені представником позивача, також не відповідають дійсності, оскільки, транспортний засіб Lexus LS 460 номерний знак НОМЕР_1 був зафіксований камерами системи «СмартСіті».
Так, на фото та відеозаписі з системи камер відео-спостереження «СмартСіті» видно, що в транспортному засобі Lexus LS 460 номерний знак НОМЕР_1 , перебуває дві особи. При цьому, на фото добре видно, що одна з двох перебуває на пасажирському сидінні. Роздільна здатність фото дозволяє добро розрізнити обличчя пасажира, та порівняти його із обличчями осіб, що були присутні на місці оформлення адміністративних матеріалів. На порівняльному фото стає очевидним, що на пасажирському сидінні перебувала саме друга особа, а не позивачка. За таких обставин, оскільки на місці складання адміністративних матеріалів та в середині автомобіля перебувало тільки дві особи, і одна з них була пасажиром, інша особа була водієм транспортного засобу.
Вважає, що наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, відеозаписом з нагрудного відео-реєстратора, відеозаписом та фото з камер системи відео-спостереження «СмартСіті», а також скомпільованим порівняльним фото, підтверджується факт керування транспорним засобом саме ОСОБА_1 транспортним засобом Lexus LS 460 номерний знак НОМЕР_1 11.05.2026.
Відтак, оскільки рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24.02.2026 по справі № 753/1790/26, 06.03.2026 набрало законної сили, позивачку було позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, то 11.05.2026 транспортним засобом Lexus LS 460 номерний знак НОМЕР_1 , позивачка керувала, будучи позбавленою права керування, що утворює склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.4 ст. 126 КУпАП. 08.01.2026, коли позивач допустила порушення ч.1 ст.130 КУпАП, за що була позбавлена права керування, керувала тим самим транспортним засобом, що і 11.05.2026.
Встановлено судом, що на підставі ст.35 ЗУ "Про Національну поліцію" транспортний засіб "Lexus LS 460", д.н.з. НОМЕР_1 , яким кнувала позивачка, 11.05.2026 06.42.42 було зупинено.
Інспектор підійшов до водія, пояснив причину, підставу зупинки та перевірки документів, попросив пред`явити документи, зазначені в п.2.1 ПДР України на підставі ст.32 ЗУ «Про Національну поліцію» та пункту 2.4 ПДР України.
Встановивши факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог 2.1 "а" ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч.4 ст.126 КУпАП, було прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів.
Водію було роз`яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про що зафіксована на відеозаписі, а у оскаржуваній постанові наявний підпис та запис інспектора поліції про те, що водій відмовився від підпису про те, що йому роз`яснені такі права.
В ході розгляду справи всі доводи представника позивача були взяті до уваги про розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Письмових пояснень чи клопотань позивач не надавав, вважаючи, що суд має розглянути справу за наявними матеріалами.
У визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП.
Інспектор поліції виніс 11.05.2026 постанову за ч.4 ст.126 КУпАП щодо позивача ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та наклав стягнення на правопорушника в розмірі 20 400 грн., відповідно до санкції ч.4 ст.126 КУпАП.
Позивач, подавши позов, обґрунтував свою позицію, проте не надав жодного доказу на підтвердження. Обставини викладені у позовній заяві являються суб`єктивною думкою позивача та не спростовують факт вчинення позивачем правопорушення.
Хоча обов`язок доказування згідно КАС України правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак, це не може розумітися таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов`язку доказування свої вимог.
Також обов`язок доказування розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 14.03.208 року по справі № 760/2846/17, постанова Верховного Суду від 14.02.2028 року по справі № 536/583/17), а також клопотання про залишення позову без розгляду
Відповідачем подано до суду докази зі відзивом на позов, як на спростування позовних вимог, так й на порушення позивачем десятиденного строку звернення до суду, а саме зміст оскаржуваної постанови від 11.05.2026, й відозаписи, які оглянуті судом, й сукупність яких вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, адже відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені ст.286 КАС України.
Так, відповідно до вимог ч.2 ст.286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Окрім того, ст.289 КУпАП також встановлено десятиденний строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
В оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7173888 від 11.05.2026 в графі 9 міститься підпис інспектора 1взводу 1 роти 1 батальйону полку № 2 Управління патрульної поліції в м.Києві Прокопенка М.М. та відомості про те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ( ОСОБА_1 ), відмовилась отримувати копію постанови.
Даний факт свідчить про те, що ОСОБА_1 було відомо про винесення відносно неї постанови серії ЕНА № 7173888 від 11.05.2026 у справі про адміністративні правопорушення від 11.05.2026 року за ч.4 ст.126 КпАП України.
Відповідно до положень ст.289 КУпАП, строк оскарження постанови серії ЕНА № 7173888 від 11.05.2026 закінчився 21.05.2026 року.
Згідно підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» вбачається, що представник позивач Якушев С.І. в інтерсах ОСОБА_1 звернувся до суду лише 20.07.2026 року, тобто після закінчення встановленого десятиденного строку оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, й на обґрунтування пропущеного строку представник позивача Якушев С.І. вказує, що він отримав оскаржувана постанову на свій запит як адвоката лише 17.07.2026 року.
Проте, на відеозаписі з нагрудного відео-реєстратора № 472242 зафікосовано, як позивачці інспектором Управління патрульної поліції в м.Києві особисто повідомляється про те, що відносно неї було винесено постанову, роз`яснюються суть вчиненого нею правопорушення, строк, протягом якого позивач може оскаржити дану постанову. Після чого позивачці пропонується отримати копію оскаржуваної постанови, на що вона спочатку погоджується, однак коли дізнається про те, що копія постанови вручається під підпис, то відмовляється від отримання. Такими відомостями спростовуються твердження позивача про те, що вона не знала про винесену відносно неї постанову, і про те, що постанова їй не вручалась.
Натомість, з відеозапису вбачається, що позивачка знала 11.05.2026 про винесену відносно неї постанову від 11.05.2026, була повідомлена про строки оскарження такої постанови, та самостійно вирішила не отримувати її копію.
Відтак, наведені представником позивача підстави пропуску строку звернення із позовом не відповідають критерію поважності.
В постанові від 17.04.2025 Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/20/25, визначила, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Відтак, відповідаючи на запитання, чи є причини пропуску позивачем строку поважними, слід відповісти на запитання, чи були причини пропуску: 1) об`єктивно непереборними; 2) чи залежали вони від волевиявлення Позивача; 3) чи пов`язані вони із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення дій.
Переглянувши долучений відеозапис, встановлено, що позивач свідомо, керуючись власними внутрішніми переконаннями, 11.05.2026 відмовилась від отримання копії оскаржуваної постанови, що була їй запропонована до отримання.
Відтак, причина не вручення постанови, лежить саме в волевиявленні самої ж позивачки, а не в діях інспекторів поліції, що виключає питання, щодо непереборних обставин.
Відсутні обставини, що створювали перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення до суду, навіть за умови, що позивач не бажала отримати оскаржувану постанову, було проінформована про її винесення та про строки звернення із позовом щодо її оскарження. Відтак, будь-яких істотних перешкод чи труднощів для звернення до суду із позовом вчасно не існували. Причини пропуску позивачем строку на звернення до суду із даним позовом не відповідають критерію поважності, а від так клопотання про поновлення пропущеного позивачем строку не підлягає задоволенню.
Таким чином, позивач був завчасно обізнаний про дату та час постанволення оскаржуваної постанови і мав достатньо часу для належної організації своєї процесуальної поведінки, у тому числі, для подання адміністративного позову у межах встановленого законом строку.
З урахуванням викладеного, надані позивачем докази не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, оскільки не підтверджують існування обставин, що об`єктивно перешкоджали реалізації ним права на судовий захист у передбачений законом строк.
Відповідно до матеріалів справи, копію постанови про адміністративне правопорушення позивач відмовився отримувати11.05.2026 року, що підтверджується підписом інспектора патрульної поліції в графі 9 про отримання Копії постанови, й саме з цієї дати розпочався перебіг десятиденного строку на її оскарження, встановленого ст. 289 КУпАП.
Таким чином, позивач не навів жодних об`єктивних, непереборних обставин, які унеможливлювали б подання позову у визначений законом строк.
Вказані ним аргументи є недоведеними та спростовуються матеріалами, що надані відповідачем.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
В ухвалі від 22.01.2019 по справі №360/2999/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про необхідність доведення позивачем та надання допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.
Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 по справі №706/1272/14-ц висловлена така ж позиція щодо необхідності доведення учасниками справи обставин пропуску строку звернення до суду.
Відтак, необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів (постанова Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 160/11933/22). Згідно ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Отже, питання, пов`язані з обчисленням строку звернення до адміністративного суду, його поновлення, а також наслідки пропуску такого строку чітко врегульовано вищевказаними положеннями законодавства.
Окрім цього, ч2 ст. 44 КУпАП зобов`язує учасників добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено і у ч.1 ст.45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Отже, наведені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них праві і здійснювати їх реалізацію таким чином щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суд від 21.05.2025 року у справі № 826/22361/15. Питання, пов`язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувались й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 27.05.2020 року у справі № 9901/546/19 висловлено правову позицію про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Тобто, строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
У постанові від 25.03.2020 у справі № 9901/588/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477- IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, ЄСПЛ, у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі проти «Мушта проти України», нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби. Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. На цьому наголошено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 800/474/17.
Вищенаведене засвідчує, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до ч.4 ст.123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде до висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 122 цього Кодексу.
Суд у цій справі, після відкриття провадження у справі, зважаючи на надані відповідачем докази на простосування позовних вимог, й про дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом, дійшов до висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, не знайшовши інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява підлягає залишенню без розгляду, застосовує правило ч.4 ст.123 КАС України.
Окрім того, суд зазначає, що порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМ України від 10.10.2001 року № 1306.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично -дорожній мережі.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з п.1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
На підставі вищевикладеного, керуючись ч.4 ст. 123, п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м.Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасувавання постанови у справі про адміністративне правпорушення від 11 травня 2026 року - залишити без розгляду.
Понесені позивачем судові витрати покласти на такого позивача.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення (ч.4 ст. 286 КАС України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ст.297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
СУДДЯ: