31.08.26
Справа № 521/15787/15-ц
Номер провадження № 6/521/8/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі: головуючого судді Роїка Д.Я., за участю секретаря судового засідання Каліної П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про встановлення порядку і способу виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2018 року у цивільній справі № 521/15787/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні суду перебувала цивільна справа № 521/15787/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2018 року позов задоволено. Зокрема, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частку домоволодіння та надвірних споруд по АДРЕСА_1 та виділено їй у натурі визначені рішенням приміщення підвалу і другого поверху. У резолютивній частині також зазначено: «Вхід в виділену частину будинку зберегти існуючий з боку двору в підвал і організувати на другий поверх за допомогою влаштування зовнішніх сходів і дверного отвору на внутрішні сходи».
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 521/15787/15-ц (провадження № 61-45528св18, ЄДРСР № 89732779) касаційну скаргу відповідачки задоволено частково: рішення від 05 березня 2018 року та постанову від 30 серпня 2018 року змінено лише в частині стягнення різниці у вартості ідеальної частки у сумі 36 084 грн; в іншій частині судові рішення залишено без змін.
12 липня 2024 року ОСОБА_1 склала, а 30 липня 2024 року суд отримав заяву, у якій просить встановити спосіб і порядок виконання наведеної частини рішення та фактично надати відповіді на питання: чи підлягає виділенню земельна ділянка для влаштування сходів; чи має вона отримувати додаткові дозволи; чи необхідно погоджувати геометричні розміри сходів із ОСОБА_2 ; на кого покладаються обов`язки щодо приведення інженерних комунікацій у відповідність до рішення; яким способом мають бути проведені комунікації на другий поверх; за чий рахунок мають бути встановлені окремі лічильники та кому вони належатимуть.
Заявниця посилається на те, що рішення в цій частині залишається невиконаним, виконавчий лист щодо організації входу на другий поверх не видавався, а також на судову практику Верховного Суду у справах № 369/6871/16-ц, № 344/7436/19 та інші рішення щодо поділу житлових будинків, необхідності переобладнання і облаштування інженерних комунікацій.
Оцінивши доводи заяви, матеріали справи та релевантну практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до частин першої та третьої статті 435 ЦПК України за заявою стягувача чи виконавця у випадках, установлених законом, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання рішення. Підставою для цього є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
У постанові Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 2-1927/11 (провадження № 61-48245св18) сформульовано висновок, що процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення не передбачає зміни рішення по суті чи обрання нового способу захисту, а полягає лише у визначенні нових заходів для належного виконання вже ухваленого рішення. При вирішенні такої заяви суд має з`ясувати обставини, що свідчать про неможливість виконання рішення в установленому ним способі.
Натомість подана заява спрямована не на визначення техніки реалізації вже покладеного рішенням конкретного обов`язку, а на доповнення резолютивної частини новими правами та обов`язками: визначення особи, зобов`язаної виконати будівельні роботи; вирішення питання щодо земельної ділянки; отримання дозвільної документації; погодження параметрів сходів; визначення порядку, способу та вартості переобладнання інженерних мереж; розподіл витрат і права власності на лічильники. Такі питання не були вирішені рішенням від 05 березня 2018 року і не можуть бути вперше вирішені на стадії його виконання.
Посилання заявниці на постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 369/6871/16-ц (ЄДРСР № 97966783) не підтверджує можливості доповнити рішення на стадії виконання. Навпаки, у тій справі обов`язки щодо здійснення конкретних переобладнань, розроблення проєктної документації та облаштування внутрішньоквартирних і зовнішніх інженерних систем були покладені на сторони безпосередньо судовим рішенням під час вирішення спору по суті з урахуванням висновку експерта. Отже, ця постанова підтверджує, що такі матеріально-правові обов`язки мають бути визначені у рішенні по суті, а не створені ухвалою за статтею 435 ЦПК України.
Постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 344/7436/19 (ЄДРСР № 111430869) також стосується матеріально-правових передумов і технічної можливості поділу спільного нерухомого майна, а не процесуального механізму встановлення способу виконання після набрання рішенням законної сили. Тому викладені в ній висновки не усувають обмежень, установлених статтею 435 ЦПК України.
Окремо суд ураховує строк, у межах якого судове рішення могло бути звернене до примусового виконання. За частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, крім установлених законом винятків, можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.
Спірна частина рішення від 05 березня 2018 року була залишена без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року і саме з цієї дати набула законної сили. Касаційний перегляд, завершений постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року, не змінив цієї частини рішення. Отже, трирічний строк пред`явлення виконавчого документа щодо неї сплив 30 серпня 2021 року, тобто до введення воєнного стану.
З матеріалів, на які посилається сама заявниця, вбачається, що виконавчий лист у спірній частині рішення не видавався та до примусового виконання не пред`являвся. Заяви про поновлення пропущеного строку відповідно до статті 433 ЦПК України заявниця не подає і поважність причин його пропуску суд не перевіряє.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25, ЄДРСР № 134456472), вирішуючи питання про правові наслідки спливу строку пред`явлення виконавчого документа та відмови в його поновленні, наголосила на самостійному юридичному значенні втрати можливості примусового виконання. Хоча фактичні обставини тієї справи не є тотожними цій справі, наведений висновок підтверджує, що інші процесуальні механізми не можуть використовуватись для фактичного відновлення примусового виконання поза межами встановленого законом строку без вирішення питання про його поновлення.
Статті 433 і 435 ЦПК України регулюють різні процесуальні питання. Стаття 433 передбачає спеціальну процедуру поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання за наявності поважних причин. Стаття 435 не надає суду повноважень поновлювати цей строк опосередковано шляхом встановлення нового порядку чи способу виконання.
Крім того, за змістом частини першої статті 435 ЦПК України із заявою про встановлення або зміну способу чи порядку виконання вправі звернутися стягувач або виконавець у передбачених законом випадках. Заявниця, яка є відповідачкою у справі, не обґрунтувала, у якому саме виконавчому документі щодо спірної частини рішення вона має статус стягувача та хто визначений боржником за обов`язком із влаштування зовнішніх сходів. Навпаки, відсутність у резолютивній частині визначеного боржника і конкретного обов`язку, який заявниця просить тепер сформулювати, свідчить про те, що її вимоги виходять за межі стадії виконання.
Суд також бере до уваги, що заявниця раніше зверталася із заявами про роз`яснення цього ж рішення, які розглядалися ухвалами Малиновського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2023 року та 31 серпня 2023 року, а в апеляційному порядку - постановами Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року. Сам факт попереднього звернення не перешкоджає поданню іншої за процесуальною природою заяви, однак стаття 435 ЦПК України не може бути використана для фактичного доповнення рішення питаннями, які не були вирішені при розгляді спору по суті.
Отже, заявлені вимоги не відповідають правовій природі встановлення способу і порядку виконання рішення; їх задоволення призвело б до зміни та доповнення рішення по суті, покладення нових обов`язків на учасників справи та, додатково, до фактичного відновлення можливості примусового виконання після спливу строку пред`явлення виконавчого документа без вирішення питання про його поновлення.
Керуючись статтями 260, 261, 433, 435 ЦПК України, статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження», суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення порядку і способу виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 березня 2018 року у справі № 521/15787/15-ц - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а якщо ухвалу постановлено без виклику учасників справи - з дня складення повного судового рішення.
Суддя