УХВАЛА
14 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 185/13747/25
провадження № 61-11883ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-ІНВЕСТ» про відшкодування майнової шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-ІНВЕСТ» (далі - ТОВ «ЦКС-ІНВЕСТ»), у якому просив стягнути з відповідача на свою користь майнову шкоду у вигляді страхових виплат за листками тимчасової непрацездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності, у загальному розмірі 3 265,46 грн.
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 10 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026 року - без змін.
У вересні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, оскільки касаційне провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) зазначила, що касаційний перегляд є екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежуються вирішенням питань права, а також на більший ступінь формальності касаційної процедури.
ЦПК України визначає баланс між гарантіями права на справедливий судовий розгляд, зокрема правом на розгляд справи судом, встановленим законом, передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та принципом остаточності судових рішень res judicata. У такий спосіб фактично закріплено модель обмеженої касації, що реалізується шляхом застосування процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених цією нормою.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, спрямоване на забезпечення остаточності судових рішень, стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 розділу III цього Кодексу; 5) у яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд касаційної інстанції вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом спору у цій справі є вимога про відшкодування майнової шкоди у розмірі 3 265,46 грн.
Зазначена вимога є майновою, оскільки визначена у грошовому вираженні, а тому відповідно до статей 175, 176 ЦПК України враховується при визначенні ціни позову.
Ціна позову становить 3 265,46 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
Отже, судові рішення у цій справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, якщо відсутні виняткові підстави, передбачені цією нормою.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо правомірності здійснення роботодавцем за рахунок власних коштів страхових виплат, починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності, без участі Пенсійного фонду України, а також щодо порядку та строків здійснення таких виплат.
Однак наведені доводи не дають підстав для висновку про наявність передбаченого законом винятку, який би дозволяв касаційний перегляд цієї справи.
Посилання заявника на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, є необґрунтованим.
Питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, повинно мати універсальний характер, виходити за межі конкретного спору та бути таким, вирішення якого Верховним Судом необхідне для забезпечення сталості й однакового застосування відповідної норми права у невизначеній кількості справ.
Натомість наведені ОСОБА_1 доводи не свідчать про наявність такої правової проблеми.
Суди попередніх інстанцій виходили з установлених у цій справі обставин, за якими ТОВ «ЦКС-ІНВЕСТ» нарахувало та виплатило позивачу належні йому суми допомоги по тимчасовій непрацездатності у повному обсязі.
Також судами враховано, що обставини здійснення відповідачем цих виплат уже були встановлені судовими рішеннями у справі № 185/5323/24, які набрали законної сили, а позивач не надав доказів, які б спростовували правильність проведених відповідачем розрахунків або підтверджували наявність заборгованості перед ним.
Таким чином, висновок судів про відмову у задоволенні позову ґрунтується передусім на встановленій обставині фактичного отримання ОСОБА_1 спірних грошових коштів та відсутності у нього порушеного майнового права.
За таких обставин порушене заявником питання щодо правомірності здійснення роботодавцем страхових виплат за рахунок власних коштів саме собою не є визначальним для вирішення цього спору та не свідчить про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Доводи касаційної скарги про те, що кошти, сплачені роботодавцем у квітні 2024 року, не можуть вважатися страховими виплатами, оскільки вони були виплачені за рахунок власних коштів відповідача, а кошти Пенсійного фонду України були отримані відповідачем лише у 2025 році та згодом повернуті до Пенсійного фонду України, фактично спрямовані на іншу оцінку встановлених судами обставин та доказів.
Так само доводи заявника щодо неврахування судами обставин подання відповідачем заяв-розрахунків до Пенсійного фонду України, отримання відповідного фінансування та подальшого повернення цих коштів стосуються встановлення фактичних обставин конкретної справи й оцінки наявних у ній доказів.
Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими або здійснювати їх переоцінку.
Посилання заявника на існування судових рішень у справі № 185/5437/24 також не свідчить про фундаментальне значення порушеного ним питання права, оскільки у зазначеній справі вирішувалося питання про обов`язок відповідача подати до Пенсійного фонду України заяви-розрахунки, тоді як предметом цього спору є стягнення з відповідача грошових коштів як майнової шкоди.
Сам собою факт незгоди заявника з тим, як суди попередніх інстанцій оцінили правове значення судових рішень у справі № 185/5437/24, не трансформує індивідуальний спір між сторонами у питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд дослідив предмет спору, характер спірних правовідносин, зміст оскаржуваних судових рішень та доводів касаційної скарги і не встановив обставин, які б свідчили про наявність винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що міг би бути підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд зазначає, що випадки, визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є винятками із загального правила про непідсудність касаційному перегляду судових рішень у справах цієї категорії. Тому необхідність відкриття касаційного провадження потребує належного й переконливого обґрунтування існування саме таких виняткових обставин.
Сама лише незгода сторони з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів, встановлення фактичних обставин справи чи застосування норм матеріального права не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, судові рішення у якій відповідно до процесуального закону не підлягають касаційному оскарженню.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви, а з огляду на особливий статус суду касаційної інстанції касаційні процедури можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» («Леваж Престасьон Сервіс проти Франції»), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» («Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»)).
Європейський суд з прав людини у пункті 122 рішення від 05 квітня 2018 року у справі «Zubac v. Croatia» («Зубац проти Хорватії») зазначив, що якщо національне законодавство наділяє Верховний Суд повноваженнями здійснювати відбір справ для касаційного перегляду, цей суд не повинен бути пов`язаний можливими помилками судів нижчих інстанцій при визначенні доступу до касаційного перегляду, оскільки інший підхід міг би істотно перешкодити виконанню ним своєї особливої функції.
Верховний Суд також враховує, що застосування процесуального фільтра, передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є передбачуваним для учасників цивільного процесу, відповідає принципу правової визначеності та узгоджується із завданням касаційного провадження, яке полягає у забезпеченні однакового застосування норм права, а не у повторній перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, ціна позову в якій не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а наведені у касаційній скарзі доводи не підтверджують наявності виняткових підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-ІНВЕСТ» про стягнення майнової шкоди.
Копію цієї ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко