Слобідський районний суд міста Харкова
Провадження № 4-с/641/24/2026 Справа № 2-157/08
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 серпня 2026 року м. Харків
Слобідський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Зелінської І.В.,
за участю секретаря Земляної А. А.,
скаржника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія», третя особа ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та суми у відшкодуванні моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшла скарга ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Основ`янсько-Слобідського ВДВС у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій заявник просила визнати неправомірною бездіяльність Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 10145678; зобов`язати Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вжити заходів щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , що був накладений у виконавчому провадженні № 10145678: арешт нерухомого майна, накладений постановою № 964/13 від 01.12.2008 року державного виконавця Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Абдуллаєва Ельхана Шахрияровича при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-257 від 27.10.2008 року, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова, номер запису про обтяження 8313466, дата реєстрації 19.12.2008 року.
В обгрунтування зазначила, що у лютому 2007 року звернулась до Комінтернівського райнного суду м. Харкова з позовом до ВАТ «Харківська мінуципальна страхова компанія» про стягнення страхової суми, інфляційних втрат, трьох процентів річних, неустойки та відшкодування моральної шкоди. Рішенням суду першої інстанції від 25.07.2008 року у справі №2-157/08 позов задоволено частково, стягнуто з ВАТ «Харківська мінуципальна страхова компанія» на користь заявника страхове відшкодування в сумі 82 524, 24 грн, судові витрати в сумі 5 350,33 грн, інфляційні втрати за прострочення втрат страхового відшкодування в сумі 19 609,10 грн, три проценти річних в сумі 4 663, 13 грн, неустойку (пеню) в сумі 27 362,90 грн та моральну шкоду в сумі 2 000 грн, а всього 141 509,70 грн. Стягнуті кошти заявником отримані. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 15.10.2008 року рішення суду першої інстанції змінено, у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат за прострочення витрат страхового відшкодування в сумі 19 609,10 грн, трьох процентів річних в сумі 4 663, 13 грн, неустойки (пені) в сумі 27 362,90 грн та моральної шкоди в сумі 2 000 грн відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Допущено поворот виконання рішення районного суду в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 53 635,19 грн, зобов`язано заявника повернути відповідачу 53 635,19 грн. На виконання рішення суду апеляційної інстанції Комінтернівським районним судом м. Харкова 27.10.2008 року видано виконавчий лист №2-257 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Харківська мінуципальна страхова компанія» грошових коштів у розмірі 53 635,19 грн, який було пред`явлено до виконання до Червонозаводського ВДВС ХМУЮ. 20.11.2008 року головним державним виконавцем Червонозаводського ВДВС ХМУЮ Абдуллаєвим Е.Ш. відкрито ВП №10145678 з примусового виконання виконавчого листа №2-257, виданого 27.10.2008 року Комінтернівським райооним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Харківська мінуципальна страхова компанія» грошових коштів у розмірі 53 635,19 грн. В межах цього виконавчого провадження постановою №964/13 державного виконавця від 01.12.2008 року накладено арешт на все належне заявнику майно та заборону на його відчуження. Ухвалою Верховного Суду України від 08.06.2011 року рішення апеляційного суду Харківської області від 15.10.2008 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки, інфляційних втрат та трьох процентів річних, залишено в цій частині рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25.07.2008 року, у решті рішення суду першої інтанції та рішення апеляційного суду залишено без змін. Таким чином, судом касаційної інстанції скасоано рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог заявника про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних, неустойки (пені), що стало підставою для зобов`язання повернути отримані грошові кошти та для видачі виконавчого листа, та залишено в цій частині рішення суду першої інстанції, яким ці позовні вимоги були задоволені. Викнавче провадження №10145678 з примусового виконання виконавчого листа №2-257, виданого 27.10.2008 року Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення з заявника на користь ВАТ «Харківська мінуципальна страхова компанія» боргу у розмірі 53 635,19 було завершено. Однак з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заявник дізналась, що накладений державним виконавцем арешт на належне їй майно не скасоаний. В реєстрі міститься запис про обтяження №8313466 від 19.12.2008 року щодо арешту нерухомого майна, тип майна не визначено, підстава обтяження виконавчий лист №2-257, виданий 27.10.2008 року Комінтернівським районним судом м. Харкова, заявник Червонозаодський ВДВС ХМУЮ, постанова державного виконавця Абдуллаєва Е.Ш. №964/13. В автоматизованій системі виконавчого провадження відсуні відомості щодо наявності відкритих виконавчих проваджень відносно заявника та виконавче провадження №10145678 не перебуває на виконанні. З метою вирішення питання щодо скасування арешту 02.04.2026 року звернулась до Основ`янсько-Слобідського ВДВС у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з заявою про надання інформації щодо стану виконавчого провадження №10145678 та проханням зняти накладені в межах цього виконавчого провадження арештів належного заявнику майна та заборони на його відчуження шляхом винесення відповідних постанов. Відповіддю №65396 від 27.05.2026 року заявнику відмовлено у знятті накладеного арешту, у зв`язку зі знищеннмя виконавчого провадження №10145678 за закінченнмя строку його зберігання. Вважала дії ВДВС щодо відмови в скасуванні арешту належного заявнику майна та заборони на його відчуження неправомірними, що стало підставою звернення з вказаною скаргою.
Вказана скарга прийнята до провадження суду.
Представником Основ`янсько-Слобідського ВДВС у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подані заперечення на скаргу, в яких просив відмовити заявнику у задоволенні вимог. Зазначив, що на примусовому виконанні у Червонозаводському ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області, правонаступником якого є Основ`янсько-Слобідський ВДВС у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №10145678 з примусового виконання виконавчого листа №2-257 від 27.10.2008 року, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» боргу у розмірі 53 635,19 грн. 20.11.2008 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 01.12.2008 року на підставі ст. 55 ЗУ «Про виокнавче провадження» в редакції від 21.04.1999 року №606-XIV державний виконавець виніс постанову №964/13 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №937281 на невизначене майно, на все майно та державним виконавцем було внесено обтяження №8313466 в Єдиний реєстр заброн відчуження об`єктів нерухомого майна. На теперішній час вказане виконавче провадження завершено. Зазначив, що виконавче провадження знищено, у зв`язку зі сплином строку зберігання. Також вказав, що державному виконавцю заявником були надані копії рішення суду першої інстанції, рішення апеляційної інстанції та касаційної інстанції, які були не належним чином завірені.
В судовому засіданні заявник доводи скарги підтримала та просила її задовольнити.
Державний виконавець у судове засідання не з`явився, згідно поданої заяви просив розглядати справу у його відсутність.
Заслухавши заявника, дослідивши матеріали скарги, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25.07.2008 року позов ОСОБА_1 до ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» задоволено, стягнуто з ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування по страховому випадку у розмірі 82 524,24 грн, понесені судові витрати у сумі 5 350,33 грн, індекс інфляції за період прострочки виплати страхового відшкодування у розмірі 19 609,10 грн, три проценти річних за користування чужими коштами у розмірі 4 663, 13 грн. неустойку (пеню) в сумі 27 362,90 грн, а також суму у відшкодування спричиненої моральної шкоди у розмірі 2 000 грн, а всього стягнуто 141 509,70 грн.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 15.10.2008 року апеляційну скаргу ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» задоволено частково, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25.07.2008 року змінено, в позовних вимогах ОСОБА_1 до ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» про стягнення індексу інфляції за період прострочки виплати страхового відшкодування у розмірі 19 609,10 грн, трьох процентів річних за користування чужими коштами у розмірі 4 663, 13 грн, неустойки (пені) в сумі 27 362,90 грн, моральної шкоди у розмірі 2 000 грн відмовлено, в іншій частині рішення суду залишено без змін. Допущено поворот виконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25.07.2008 року в частині стягнення з ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 53 635, 19 грн, зобов`язано ОСОБА_1 повернути ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» 53 635, 19 грн.
Ухвалою Верховного Суду України від 08.06.2011 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 15.10.2008 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову про стягення неустойки, індексу інфляції та трьох процентів річних скасовано, залишено в силі в цій частині рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25.07.2008 року. У решті рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду залишено без змін.
20.11.2008 року головним державним виконавцем Червонозаводського ВДВС ХМУЮ відкрито виконавче провадження (ВП №10145678) з виконання виконавчого листа №2-257, виданого 27.10.2008 року Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» боргу у розмірі 53 635,19 грн.
Суду також надано копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №964/13 від 01.12.2008 року, виданої державним виконавцем Червонозаводського ВДВС ХМУЮ Абдуллаєвим Е.Ш. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-257, виданого 27.10.2008 року Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» боргу у розмірі 53 635,19 грн, згідно якої накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , та заборонено здійснення відчуження бідь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 ..
Згідно відомостей з ДРРП від 29.03.2026 року значиться обтяження: арешт нерухомого майна від 19.12.2008 року на квартиру АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_1 , заявник Червонозаводський ВДВС ХМУЮ, тип документа виконавчий лист №2-257, виданий 27.10.2008 року Комінтернівським районним судом м. Харкова.
З відповіді Основ`янсько-Слобідського ВДВС у м. Харкові від 27.05.2026 року вбачається, що в провадженні Відділу перебувало ВП №10145678 з примусового виконання виконавчого листа №2-257 від 27.10.2008 року, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Харківська муніципальна страхова компанія» боргу у розмірі 53 635,19 грн. Вказане виконавче провадження знищено за закінченням строку його зберігання. Перевіркою інформації ДРРП встановлено, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про обтяження №8313466 від 19.12.2008 року, тип обтяження- арешт нерухомого майна, підстава- виконавчий лист №2-257 від 27.10.2008 року, Комінтернівський районний суду м. Харкова, 964/13 ОСОБА_3 . Згідно з доданих документів до заяв про зняття арешту Відділом не вбачається за можливе однозначно і достовірно встановити наявність підстав для припинення зазначеного вище обтяження.
Згідно зі статтею447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до частин другої, третьої статті451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 травня 2020 року в справі № 554/8004/16 зробила висновок про те, що в разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) сформульовано висновок про те, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009, від 10 грудня 2025 року в справі № 202/5715/24, від 01 квітня 2026 року в справі № 711/6615/24 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Такі ж висновки наведені в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року всправі № 753/12589/23, від 26 липня 2024 року всправі № 761/687/14, від 07 липня 2021 року в справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року в справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року в справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року в справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року всправі № 127/1547/14-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі. У цій справі суди не врахували, що з моменту завершення виконавчого провадження минуло більше 10 років, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач або його правонаступники повторно пред`являли вказаний виконавчий лист до виконання. У справі відсутні докази існування правових підстав для застосування обтяження майна особи і не доведено існування виконавчих проваджень, для забезпечення виконання яких можливо використати відповідне обтяження спірного майна боржника (постанова Верховного Суду від 03.06.2026 у справі № 932/5808/25).
Відповідно до ст 1. Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004,/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження №14-208цс18, пункт 100).
Оцінюючи питання пропорційності продовження існування арешту квартири заявника, суд враховує, що постанова про арешт майна заявника винесена державним виконавцем 01.12.2008 року.
З письмових пояснень представника державної виконавчої служби вбачається, що виконавче провадження закінчено, будь-які виконавчі дії з виконання вказаного вище виконавчого листа після 2008 року не проводились.
Незважаючи на це, квартира заявника (боржника у виконавчому провадженні) продовжує перебувати під арештом, накладеним у межах вказаного вище виконавчого провадження, більше як 17 років.
За таких обставин суд дійшов висновку, що станом на даний час продовження арешту квартири заявника набуло ознаки непропорційного втручання в її право власності - адже мета, з якою на майно був накладений арешт, а саме забезпечення виконання виконавчого документу, з огляду на вказані вище обставини, втратила той ступінь актуальності, яким може виправдовуватись подальше втручання в право власності заявника.
Ураховуючи наведене скаргу слід задовольнити.
Керуючись ст. 259, 261, 353, 354, 447-451 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Харківська муніципальна страхова компанія», третя особа ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та суми у відшкодуванні моральної шкоди задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 10145678.
Зобов`язати Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вжити заходів щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , що був накладений у виконавчому провадженні № 10145678: арешт нерухомого майна, накладений постановою № 964/13 від 01.12.2008 року державного виконавця Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Абдуллаєва Ельхана Шахрияровича при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-257 від 27.10.2008 року, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова, номер запису про обтяження 8313466, дата реєстрації 19.12.2008 року.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення терміну на апеляційне оскарження, а у випадку її оскарження після розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повна ухвала складена 15.09.2026 року.
Суддя - І. В. Зелінська