Справа № 756/6145/26
Провадження № 4-с/756/67/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 вересня 2026 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,
секретаря судового засідання - Донеска А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на бездіяльність Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Одинадцята київська державна нотаріальна контора,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на безділяьність державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Оболонський ВДВС).
В обгрунтування зазначає, що постановою державного виконавця від 21 червня 2004 року № 330/20 накладено арешт на все його майно. Наразі виконавче провадження, у межах якого цей арешт застосовано, у відділі державної виконавчої служби відсутнє, однак обтяження (арешт) з майна заявника не знято.
Заявник пояснив, що не має можливості розпорядитись власним майном, а тому вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Заінтересована особа ОСОБА_3 подала заперечення і просила у задоволенні скарги відмовити. Зазначила, що вона є спадкоємцем стягувача ОСОБА_5 , рішення суду не виконано, постанови про закінчення виконавчого провадження в матеріалах немає, боржник не надав доказів сплати боргу, а зняття арешту порушить право правонаступника стягувача на виконання рішення.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями Оболонського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року цивільну справу за вказаною скаргою передано на розгляд судді-доповідача Майбоженко А.М.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Оболонського районного суду міста Києва від 21 липня 2026 року цивільну справу передано на розгляд судді-доповідача Примак-Березовської О.С.
У судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.
До суду надійшло клопотання від представника заявника про розгляд скарги без їхньої участі. Крім того, ОСОБА_2 подав письмові пояснення, у яких скаргу підтримав і просив таку задовольнити.
Частиною 2 статті 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути цивільну справу без участі сторін на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.
Рішенням Мінського районного суду міста Києва від 18 березня 1999 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 матеріальну та моральну шкоду в розмірі 3345 грн 81 коп., завдану дорожньо-транспортною пригодою. Рішення набрало законної сили 29 березня 1999 року (а.с. 18-19).
20 квітня 1999 року Мінський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 2-679 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 матеріальної та моральної шкоди в розмірі 3 345 грн 81 коп.
Постановою державного виконавця Оболонського ВДВС Шмарова О.В. № 330/20 від 21 червня 2004 року накладено арешт та оголошену заборону відчуження усього майна, що належить боржнику ОСОБА_1 (а.с.4).
Судом встановлено, що заявник є власником нерухомого майна, на яке накладено арешт. Право власності підтверджується, зокрема, свідоцтвом про право власності на житло від 7 грудня 2006 року, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 листопада 2017 року та свідоцтвами про право на спадщину за законом від 16 травня 2024 року (а.с.6-9).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22 червня 2004 року на підставі зазначеної постанови зареєстровано обтяження за номером 23504742. Реєстратором обтяження є Одинадцята київська державна нотаріальна контора (а.с.10).
З матеріалів справи вбачається, що стягувач ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщину після нього прийняли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.5).
Разом з тим, відомості про заміну сторони виконавчого провадження відсутні.
Матеріали скарги не містять доказів того, що після 21 червня 2004 року у виконавчому провадженні вчинялися будь-які виконавчі дії, що виконавчий лист № 2-679 повторно пред`являвся до виконання, що видавався його дублікат або що строк його пред`явлення до виконання поновлювався судом.
Станом на день розгляду скарги арешт, накладений постановою від 21 червня 2004 року №330/20, не знято, обтяження за номером 23504742 не припинено, а з дня накладення арешту минуло понад двадцять два роки.
Листами від 29 травня 2024 року № Д/17, від 4 березня 2026 року № 51753 та від 8 червня 2026 року № 119387 Оболонський відділ державної виконавчої служби повідомив, що відкритих виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 немає, автоматизована система виконавчого провадження не містить відомостей про виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-679, а матеріали такого провадження у відділі відсутні (а.с.6,13,28).
Статтею 41 Конституції України закріплено непорушність права приватної власності.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на мирне володіння своїм майном. Втручання у це право допускається на підставі закону і має бути пропорційним.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заміна сторони виконавчого провадження здійснюється за заявою заінтересованої особи.
До здійснення такої заміни спадкоємці стягувача не набувають процесуального статусу сторони виконавчого провадження.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною 1 статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення та поновити порушене право заявника.
Арешт накладено 21 червня 2004 року, тобто під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон України № 606-XIV). Чинний Закон України № 1404-VIII набрав чинності 5 жовтня 2016 року.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Отже, накладення арешту та правові наслідки завершення виконавчого провадження оцінюються за положеннями Закону України № 606-XIV, а питання, які вирішуються судом на цей час - за положеннями Закону України № 1404-VIII. Процесуальний порядок розгляду скарги визначається ЦПК України в редакції, чинній на час вчинення відповідних процесуальних дій (частина 3 статті 3 ЦПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України № 606-XIV встановлено, що виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом одного року.
Статтею 12 Закону № 1404-VIII визначено трирічний строк для пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання.
Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися до суду із заявою про поновлення цього строку (стаття 433 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 та від 9 лютого 2022 року у справі № 658/310/21 зазначено, що пункт 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1404-VIII застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу, який його видав, - згідно зі статтею 48 цього Закону.
Статтею 49 Закону України № 606-XIV визначено підстави закінчення виконавчого провадження. До них належать, зокрема, смерть стягувача чи боржника, якщо виконання їх обов`язків чи вимог не допускає правонаступництва; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Підстави закінчення виконавчого провадження визначені й у частині 1 статті 39 Закону України № 1404-VIII.
Згідно з частиною 1 статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу, який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Частиною 2 цієї статті передбачено, що про зняття арешту державний виконавець зазначає у відповідній постанові.
Аналогічні за змістом положення містяться у частинах 1, 2 статті 40 Закону України № 1404-VIII.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 1 статті 48 Закону України № 1404-VIII.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Статтею 55 Закону України № 606-XIV встановлено порядок накладення державним виконавцем арешту на майно боржника.
Аналогічні за змістом положення містить стаття 56 Закону № 1404-VIII.
Правовою метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Арешт є заходом у межах виконавчого провадження і не має самостійного значення поза ним.
Частина 4 статті 59 Закону України № 1404-VIII містить перелік підстав, за яких арешт знімає сам виконавець. Частиною 5 цієї статті встановлено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Пунктами 1, 2 розділу X Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 7 червня 2017 року № 1829/5, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву, встановлено тривалістю три роки.
У постанові від 8 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 Верховний Суд зазначив, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, та вказав, що знищенню підлягають завершені виконавчі провадження.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 760/19348/20 зазначено, що бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про її припинення. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення певних дій, у зв`язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена впродовж усього часу її перебігу.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №127/2-2177/2005 та від 8 липня 2020 року у справі № 589/6044/13.
Отже, судом встановлено, що з дня видачі виконавчого листа минуло понад двадцять сім років, тоді як строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання становить три роки. Доказів того, що виконавчий лист № 2-679 перебуває на примусовому виконанні, суду не надано.
Суд встановив, що стягувач ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а заміну сторони виконавчого провадження в порядку статті 442 ЦПК України не проведено. Спадкоємці стягувача прийняли спадщину ще у 2023 році, однак протягом трьох років жодних дій, спрямованих на примусове виконання рішення, не вчинили.
Суд не погоджується з доводами заінтересованої особи ОСОБА_3 про відсутність постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки обов`язок зберігати документи виконавчого провадження і фіксувати виконавчі дії покладено на орган державної виконавчої служби, а не на боржника.
Відсутність цих документів спричинена знищенням матеріалів провадження за спливом строку зберігання і не може тлумачитися на шкоду скаржникові.
Крім того, доводи про порушення права правонаступника стягувача суд відхиляє, оскільки арешт майна не є самостійним способом забезпечення грошової вимоги і не замінює собою виконавче провадження.
Посилання ОСОБА_3 на можливість стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних суд залишає поза оцінкою, оскільки ці вимоги є предметом окремого позову і в межах цієї скарги не вирішуються.
Таким чином, оцінюючи доводи сторін, суд виходить із того, що арешт, накладений 21 червня 2004 року, зберігається понад двадцять два роки за відсутності виконавчого провадження, у межах якого його було застосовано. Арешт поширюється на все майно боржника, у тому числі набуте ним після 2004 року.
Необхідно зауважити, що скаржник позбавлений можливості розпоряджатися своїм майном, а таке втручання у право власності не має чинної правової підстави і є непропорційним.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 260, 261, 447-453 ЦПК України, статтями 40, 56, 59 Закону України «Про виконавче провадження», суд -
п о с т а н о в и в:
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати арешт майна ОСОБА_1 , зокрема:
-квартири АДРЕСА_1 ;
-земельної ділянки площею 3,7797 га, кадастровий номер [номер приховано]:12:044:0047, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;
-земельної ділянки площею 0,7020 га, кадастровий номер [номер приховано]:12:036:0169, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ;
-житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , накладеного постановою районного відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 21 червня 2004 року №330/20.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА