Справа № 520/26488/26
Україна
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
15 вересня 2026 року м. Харків
Суддя Харківського окружного адміністративного суду - Полях Н.А., розглянувши позовну заяву та додані до неї документи ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати противоправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призив та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати противоправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) про зарахування до штату військової частини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.05.2026 за №157;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з військової служби особового складу Національної гвардії України військової частини НОМЕР_1 та видати наказ по стройовій частині, яким виключити зі списків особового складу військової частини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з дня набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою від 31 серпня 2026 р. у справі № 520/26488/26 позовну заяву було залишено без руху із наданням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для його поновлення та наданням доказів на підтвердження поважності таких причин.
У наданий строк представником позивача до суду було подано заяву, в якій він просив:
- визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України;
- поновити пропущений процесуальний строк звернення до адміністративного суду та відкрити провадження у справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що копії оскаржуваних наказів позивачу не вручалися, у зв`язку з чим він не мав можливості ознайомитися з їх змістом та реквізитами у встановленому законом порядку.
Представник позивача вказує, що 30.05.2026 позивача було примусово мобілізовано та направлено до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. При цьому позивачу було відомо лише про факт його призову та проходження військової служби, тоді як копії наказів ІНФОРМАЦІЯ_1 і Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в нього були відсутні.
На переконання представника позивача, відсутність копій зазначених документів, відомостей про їх номери та точний зміст об`єктивно унеможливлювала належне формулювання позовних вимог, оскільки особа не може оскаржити акт індивідуальної дії, не володіючи інформацією про його реквізити та зміст. Крім того, позивач був позбавлений можливості самостійно отримати відповідні документи у зв`язку з перебуванням у військовій частині в умовах обмеження свободи пересування.
З метою з`ясування обставин призову та отримання копій відповідних документів представником позивача 12.06.2026 направлено адвокатські запити. Відповідь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України отримано лише 13.07.2026, і саме з неї позивачу та його представнику стало відомо про зарахування позивача до списків особового складу військової частини наказом від 30.05.2026 №157. У зв`язку із цим представник позивача вважає, що можливість підготувати обґрунтовану позовну заяву виникла лише після отримання документального підтвердження існування оскаржуваного наказу.
На підтвердження наведених обставин до заяви повторно додано адвокатські запити, відповіді Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Також представник позивача посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 та від 29.11.2024 у справі №120/359/24.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24, представник позивача зазначає, що проходження військової служби особою, призваною під час мобілізації, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з огляду на особливий статус військовослужбовця, обмеження доступу до правничої допомоги, необхідність виконання службових обов`язків, можливе перебування у віддалених або небезпечних місцях, участь у військових операціях, навчаннях чи відрядженнях, а також пов`язані із цим труднощі в підготовці та поданні процесуальних документів.
Представник позивача наголошує, що під час дії воєнного стану надмірно суворе застосування процесуальних строків може призвести до невиправданого обмеження права особи на доступ до суду. Зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, яка може призвести до нівелювання встановлених законом процесуальних вимог.
Крім того, представник позивача посилається на практику Європейського суду з прав людини та зазначає, що правила щодо строків звернення до суду, хоча й спрямовані на забезпечення юридичної визначеності, не повинні застосовуватися у спосіб, який позбавляє особу можливості отримати судове рішення по суті спору та порушує саму сутність права на доступ до суду.
На думку представника позивача, відмова у поновленні строку звернення до суду у спорі щодо правомірності мобілізації позивача через затримку в наданні відповідей на адвокатські запити та повернення первинно поданої позовної заяви становитиме непропорційне обмеження права позивача на справедливий суд.
Підсумовуючи викладене, представник позивача стверджує, що строк звернення до адміністративного суду пропущено з поважних, об`єктивних та непереборних причин, які не залежали від волевиявлення позивача, були пов`язані зі складнощами у збиранні доказів під час проходження ним військової служби та необхідністю усунення недоліків первинно поданої позовної заяви.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Отже, військова служба є різновидом публічної служби, а спори щодо призову особи на військову службу, зарахування до списків особового складу військової частини, проходження та звільнення з військової служби охоплюються положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України.
У постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян зазначив, що військова служба є публічною службою, а частина п`ята статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті.
Таким чином, до заявлених у цій справі позовних вимог підлягає застосуванню спеціальний місячний строк звернення до адміністративного суду.
Визначаючи початок перебігу цього строку, суд ураховує, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок яких відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
У постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 Верховний Суд зазначив, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав; він повинен довести, що не міг дізнатися про порушення свого права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом у визначений законом строк.
Верховний Суд у вказаній постанові також роз`яснив, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність та об`єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомі обставини прийняття рішення чи вчинення дій і в неї відсутні перешкоди для з`ясування того, яке рішення прийнято або які дії вчинено.
Як убачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивача 30.05.2026 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 30.05.2026 №157 позивача зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
У позовній заяві представник позивача безпосередньо зазначає, що 30.05.2026 позивача було призвано на військову службу під час мобілізації без його добровільної згоди та направлено до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відтак із 30.05.2026 позивачу було відомо про факт його призову, направлення до військової частини, зміну правового статусу та фактичне проходження військової служби, тобто про рішення і дії, які він вважає протиправними та які становлять предмет оскарження у цій справі.
Саме з цієї дати позивач дізнався або повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав, а тому перебіг місячного строку звернення до адміністративного суду розпочався з наступного дня після настання відповідної події.
Згідно з частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до частини третьої статті 120 КАС України строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
Отже, місячний строк звернення до адміністративного суду, обчислений із 30.05.2026, закінчився 30.06.2026.
Разом із тим зі змісту адвокатського запиту від 12.06.2026 вбачається, що на час його направлення представнику позивача вже були відомі факт мобілізації ОСОБА_1 , дата його направлення до військової частини, орган, який здійснив призов, військова частина, в якій він проходить службу, а також обставини, які сторона позивача вважала порушенням прав останнього.
Таким чином, у разі якщо не пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з датою фактичного призову та направлення позивача до військової частини - 30.05.2026, то не пізніше 12.06.2026 позивач і його представник були обізнані з обставинами, що стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
З урахуванням того, що 12.07.2026 припадало на вихідний день, останнім днем місячного строку звернення до суду в разі його обчислення з 12.06.2026 було 13.07.2026.
Первинну позовну заяву подано до Харківського окружного адміністративного суду лише 13.08.2026, тобто після закінчення встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку.
Оцінюючи доводи представника позивача про невручення позивачу копій оскаржуваних наказів, відсутність відомостей про їх реквізити та неможливість у зв`язку із цим сформулювати позовні вимоги, суд зазначає наступне.
КАС України не пов`язує можливість звернення до адміністративного суду виключно з отриманням особою копії оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Отже, процесуальним законом передбачено подання саме наявних у позивача доказів, а відсутність у нього окремого документа не перешкоджає зверненню до суду.
Частиною першою статті 80 КАС України встановлено, що учасник справи в разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Тому позивач мав можливість звернутися до суду, зазначивши відомі йому обставини прийняття та виконання оскаржуваних рішень, а також заявити клопотання про витребування їх копій у відповідачів, що фактично і було зроблено при поданні цього позову.
Таким чином, відсутність у позивача копій оскаржуваних наказів не була об`єктивно непереборною перешкодою для своєчасного звернення до адміністративного суду.
Отримання 13.07.2026 відповіді Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з якої представнику позивача стало відомо про номер наказу щодо зарахування позивача до списків особового складу військової частини, не змінило змісту та правових наслідків рішень, прийнятих і реалізованих стосовно позивача 30.05.2026.
Зазначена відповідь лише документально підтвердила обставини призову та зарахування позивача до списків особового складу, про які позивачу та його представнику було відомо раніше.
Отримання відповіді на звернення не змінює моменту, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо така відповідь лише підтверджує раніше вчинені суб`єктом владних повноважень дії чи прийняте ним рішення.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, відповідно до якої отримання листа у відповідь на звернення не змінює моменту, з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права.
Отже, очікування представником позивача відповідей на адвокатські запити було пов`язане зі збиранням доказів і підготовкою правової позиції, однак не унеможливлювало подання позовної заяви у визначений законом строк та не зупиняло перебігу такого строку.
Щодо посилань представника позивача на проходження позивачем військової служби, обмеження свободи його пересування, можливе перебування військовослужбовців у віддалених і небезпечних місцях, виконання ними бойових завдань, участь у військових операціях, навчаннях та відрядженнях суд зазначає наступне.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії та підтверджені належними доказами.
Сам факт перебування особи на військовій службі або дії на території України воєнного стану не звільняє учасника справи від обов`язку довести, яким саме чином відповідні обставини унеможливили його звернення до суду протягом усього періоду встановленого законом строку.
Разом з тим, у цій справі представником позивача не надано доказів того, що протягом місячного строку звернення до суду ОСОБА_1 безпосередньо виконував бойові завдання в районі ведення бойових дій, перебував поза пунктом постійної дислокації військової частини, у тривалому відрядженні чи на навчанні, не мав доступу до засобів зв`язку або з інших пов`язаних із проходженням служби причин був об`єктивно позбавлений можливості звернутися за правничою допомогою та подати позов.
Наявне в матеріалах повідомлення про виконання особовим складом Військової частини НОМЕР_1 бойових завдань у Донецькій області стосується особового складу військової частини загалом і не містить відомостей про безпосереднє перебування ОСОБА_1 у районі бойових дій, характер виконуваних ним завдань, період такого перебування та вплив цих обставин на можливість звернення до суду.
Крім того, факт направлення адвокатом уже 12.06.2026 запитів в інтересах позивача свідчить про те, що позивач мав доступ до професійної правничої допомоги, а його представнику були відомі обставини призову, проходження військової служби та зміст порушень, на які сторона позивача посилається в позовній заяві.
За таких обставин правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22, не підтверджує поважності причин пропуску строку в цій справі, оскільки фактичні обставини, які зумовили висновок Верховного Суду у справі №500/1912/22, у матеріалах цієї справи відсутні.
Оцінюючи посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24, суд ураховує, що в цій постанові Верховний Суд зазначив про можливість визнання проходження військової служби за мобілізацією підставою для поновлення строку звернення до суду з огляду на особливості статусу військовослужбовця, характер його служби, можливе перебування у віддалених або небезпечних місцях, обмеження доступу до правничої допомоги, участь у тривалих операціях, навчаннях чи відрядженнях.
Водночас наведений висновок не встановлює правила про автоматичне поновлення строку кожній особі, яка проходить військову службу. Вирішення такого питання залежить від установлених у конкретній справі обставин та доказів того, що проходження військової служби фактично унеможливило або істотно ускладнило своєчасне звернення саме цієї особи до суду.
У цій справі представник позивача відтворює загальні висновки Верховного Суду про можливі труднощі, з якими можуть стикатися військовослужбовці, однак не зазначає, які саме бойові, службові чи інші завдання виконував позивач у період перебігу строку звернення до суду, де він перебував, протягом якого часу був позбавлений доступу до засобів зв`язку та яким чином це перешкодило його представнику підготувати і подати позов.
У постанові від 07.04.2025 у справі №260/651/24 Верховний Суд виснував, що сам факт мобілізації без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлений строк у зв`язку з перебуванням на військовій службі не може безумовно вважатися поважною причиною для поновлення строку. Верховний Суд зазначив, що посилання на мобілізацію не є достатнім, якщо не наведено відомостей про виконання позивачем бойових завдань у зоні бойових дій та про перебування особи поза місцем постійної дислокації.
Отже, посилання представника позивача на проходження військової служби, воєнний стан та можливі обмеження, пов`язані зі статусом військовослужбовця, має загальний характер і не підтверджене доказами наявності конкретних об`єктивних перешкод, які існували у позивача протягом усього місячного строку звернення до суду.
Стосовно доводів про повернення первинно поданої позовної заяви та необхідність усунення її недоліків суд зазначає, що частиною восьмою статті 169 КАС України передбачено право особи повторно звернутися до адміністративного суду після повернення позовної заяви.
Разом із тим повернення позовної заяви не зупиняє і не перериває перебігу строку звернення до суду та не є безумовною підставою для його поновлення.
У постанові від 28.04.2020 у справі №460/2864/18 Верховний Суд зазначив, що сам факт повернення позовної заяви через недоліки в її оформленні не є поважною причиною пропуску строку. При цьому необхідно враховувати обставини, які стали підставою для повернення первинного позову, час, що минув після отримання відповідної ухвали, та поведінку особи щодо усунення недоліків і повторного звернення до суду.
Водночас у справі №460/2864/18 Верховний Суд виходив із того, що первинну позовну заяву було подано в межах установленого частиною п`ятою статті 122 КАС України строку, а після її повернення представник позивача без невиправданих затримок усунув недоліки та повторно звернувся до суду.
У цій справі первинний позов від 13.08.2026 уже був поданий після закінчення місячного строку звернення до суду, який закінчився 30.06.2026, а за найбільш сприятливого для позивача обчислення - не пізніше 13.07.2026.
Тому повернення первинної позовної заяви ухвалою суду від 20.08.2026 та повторне звернення до суду 25.08.2026 можуть свідчити про оперативність дій представника після повернення позову, проте не обгрунтовують пропуск строку, що виник до подання первинної позовної заяви.
Необхідність усунення недоліків первинно поданого позову також не може визнаватися об`єктивно непереборною причиною, оскільки належне оформлення позовної заяви та документів, що підтверджують повноваження представника, залежало від сторони позивача.
Посилання представника позивача на неприпустимість надмірного формалізму та необхідність забезпечення права на доступ до суду не спростовує наведених висновків.
Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати встановленим законом процесуальним обмеженням, зокрема щодо дотримання строків звернення до суду. Такі строки спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя, дисциплінування учасників процесу та досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Застосування передбачених КАС України наслідків пропуску строку після надання позивачу можливості зазначити інші підстави для його поновлення та подати докази поважності відповідних причин не є проявом надмірного формалізму і не порушує сутності права особи на доступ до суду.
Судом установлено, що представник позивача був обізнаний із предметом спору та вчиняв юридично значимі дії в інтересах позивача вже 12.06.2026, а тому мав достатню об`єктивну можливість подати позов у межах установленого законом строку, у тому числі без копій оскаржуваних наказів, заявивши клопотання про їх витребування.
Натомість до заяви про поновлення строку не додано жодного нового доказу, який би підтверджував наявність у позивача або його представника об`єктивних і непереборних перешкод для звернення до суду протягом установленого місячного строку.
Таким чином, наведені у заяві обставини не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду, не свідчать про об`єктивну неможливість своєчасного подання позову та не підтверджені належними доказами, а тому підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду відсутні.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України в разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно із частиною першою статті 123 КАС України, якщо підстави, зазначені особою у заяві про поновлення строку, визнані неповажними, позов залишається без руху, а протягом десяти днів із дня вручення ухвали особа має право зазначити інші підстави для поновлення строку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для його поновлення і доказів на підтвердження поважності таких причин.
На виконання зазначеної ухвали представник позивача подав заяву від 09.09.2026, однак наведені в ній підстави визнані судом неповажними.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо вказані особою інші підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на те, що позивач звернувся до адміністративного суду після закінчення встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку, а наведені ним на виконання ухвали суду інші підстави для поновлення цього строку не є поважними та не підтверджені належними доказами, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та наявність передбачених частиною другою статті 123 і пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України підстав для повернення позовної заяви позивачу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 122, 123, 248, 256 КАС України, суд -
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Полях Н.А.