Справа № 161/4088/26
Провадження № 2/161/3468/26
У Х В А Л А
Про поновлення судового розгляду
15 вересня 2026 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого - судді Антіпової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання - Денис О.Ю.,
за участю прокурора - Войтюк К.О.,
представників відповідача - адвоката Матвіюк Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив витребувати у комунальну власність Луцької міської територіальної громади в особі Луцької міської ради (вул. Богдана Хмельницького, 19, м. Луцьк, 43025, ЄДРПОУ 34745204) з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0058 площею 0,3607 га, яка розташована в селі Забороль Луцького району Волинської області; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0058 площею 0,3607 га у Державному земельному кадастрі. Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 69).
Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.05.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 140-141).
02 вересня 2026 року, після проведення судових дебатів по справі, суд, у відповідності до статті 244 ЦПК України, перейшов до стадії ухвалення судового рішення та було оголошено дату та час його ухвалення (16 год. 15 хв. 15.09.2026 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 244 ЦПК України, якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з`ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду.
Так, у ході розгляду справи представником відповідача, окрім іншого, зверталась увага на рішення Конституційного Суду України №6-р(ІІ)/2025 від 03.12.2025 року, відповідно до якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ із мінами в тій частині, у якій вони дозволяли обґрунтовувати прокуророві представництво інтересів держави в суді критерієм «нездійснення або неналежного здійснення» їх захисту компетентним органом.
У вказаному рішення КСУ прямо акцентував: межі дискреції прокурора та суду щодо цих приписів є нечіткими, що фактично перетворило винятковий інструмент на «універсальний механізм» представництва інтересів держави в суді. Така нечіткість створює ризики для юридичної визначеності та засад судочинства вже на стадії звернення прокурора до суду.
Прокурор не може набувати процесуальної легітимації через підставу, яку держава в особі Конституційного Суду України вже визнала такою, що не відповідає Конституції.
Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України, неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України, не можуть застосовуватись навіть у випадках, коли вони є чинними.
Судовий захист не може бути побудований на неправовому (неконституційному) законі, норму якого визнано неконституційною.
Отже, з огляду на вищевказане рішення Конституційного суду України сторона відповідача вважає, що представництво інтересів держави прокурором, в даному випадку, є неможливим із визнанням неконституційними окремих приписів статті 23 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, та прокурор не має права представляти інтереси Луцької міської ради у даній справі, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відтак, із наведених конституційних приписів витікає, що:
-представництво прокурором інтересів держави не є загальним або альтернативним способом судового захисту;
-наявність «виключного випадку» є обов`язковою передумовою допустимості відповідного позову;
-доведення такої передумови покладається на прокурора, а її оцінка - на суд.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №328/2024(59/24) (справа щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) Конституційний Суд дійшов, зокрема, таких обов`язкових для застосування висновків: поняття «виключні випадки» у статті 131-1 Конституції України має самостійне конституційне значення і не може тлумачитися розширено; нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним органом саме по собі не є виключним випадком; прокурор не наділений дискреційними повноваженнями самостійно визначати наявність виключного випадку; суд зобов`язаний самостійно перевіряти наявність конституційних підстав для представництва, а не обмежуватися формальним посиланням прокурора на статтю 23 Закону України «Про прокуратуру».
Конституційний Суд України рішенням від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 ухвалив:
«2. визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.
4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.»
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19.
Питання застосовності (незастосовності) певного нормативно-правового акта до обставин справи суд з`ясовує, зокрема, у порядку вирішення конкуренції правових норм.
Окрім цього, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладене в Постанові від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц, якою визначено, що «Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині із підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.»
За таких обставин, суд вважає за необхідне поновити судовий розгляд у даній справі та викликати в судове засідання представника Луцької міської ради та прокурора для з`ясування наявності/відсутності «виключних випадків», які надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №328/2024(59/24).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 223, 244, 259, 260, 275, 279 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В :
Поновити судовий розгляд у цивільній справі за позовною заявою Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі.
Призначити справу до судового розгляду на 28.09.2026 року на 15:20 год..
Викликати в судове засідання прокурора Луцької окружної прокуратури та представника Луцької міської ради.
Копію ухвали направити всім учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає. Заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.А. Антіпова