ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
про відкриття апеляційного провадження
16 вересня 2026 року м. Одеса Справа № 916/3659/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022, прийняте суддею Рогою Н.В., м. Одеса, повний текст складено 28.02.2022,
у справі №916/3659/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВРІЯ-В"
до відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 370 543,26 грн
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАВРІЯ-В" звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 370543,26 грн.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 06.12.2021 відкрито провадження у справі №916/3659/21.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3659/21 (суддя Рога Н.В.) задоволено позов; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВРІЯ-В" матеріальну шкоду у розмірі 370543,26 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 5558,15 грн, витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10756 грн та витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у розмірі 1015,20 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3659/21 та ухвалити нове рішення, яким у повному обсязі відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3659/21 було подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції, що зумовило неотримання апеляційним господарським судом матеріалів даної справи, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів справи №916/3659/21 з суду першої інстанції, а також зобов`язано Господарський суд Одеської області направити на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали зазначеної справи.
Ознайомившись з матеріалами справи після їх надходження до Південно-західного апеляційного господарського суду, колегія суддів вбачає, що оскаржуване рішення ухвалено 17.02.2022, а повний текст останнього складений 28.02.2022.
Звертаючись 01.09.2026 з даною апеляційною скаргою, ОСОБА_1 пропустив встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України двадцятиденний строк для її подання, між тим до апеляційної скарги скаржником було додано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3659/21.
В обґрунтування даної заяви скаржник посилається на те, що останній не був повідомлений про розгляд справи №916/3659/21, натомість апеляційну скаргу подано без невиправданих зволікань після ознайомлення повноважного представника ОСОБА_1 з матеріалами цієї справи, яке відбулося 18.08.2026.
Відповідно до частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною третьою статті 256 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
В силу частини першої статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За умовами частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Таким чином, у разі якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного рішення пропущений процесуальний строк може бути поновлено виключно у разі, якщо його пропущено внаслідок виникнення обставин непереборної сили, або якщо апеляційну скаргу подано особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у справі, щодо якої суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки.
Зазначений у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України річний строк є присічним і не застосовується лише у двох випадках, вказаних у даній нормі права.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 30.09.2022 у справі №906/255/21.
У разі подання апеляційної скарги на судове рішення після спливу одного року з дня складення повного тексту цього рішення, суд апеляційної інстанції має перевірити та надати оцінку наявності підстав для застосування до такої апеляційної скарги наслідків, передбачених частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу України, а саме: щодо зазначення та обґрунтування скаржником випадків, передбачених пунктами 1, 2 зазначеної норми, наявність яких надає право на поновлення строку апеляційного оскарження.
Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду міститься у постанові від 12.11.2018 у справі №54/239.
Відтак колегія суддів вважає за необхідне розмежувати правове регулювання строку на апеляційне оскарження, передбачене статтею 256 Господарського процесуального кодексу України, та спеціальне процесуальне обмеження, встановлене частиною другою статті 261 цього Кодексу. Передбачений частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу України річний строк є спеціальною процесуальною гарантією принципу правової визначеності та стабільності судового рішення, однак законодавець безпосередньо встановив винятки із застосування такого обмеження. Отже, сам по собі факт спливу одного року з дня складення повного судового рішення не є безумовною перешкодою для апеляційного перегляду, якщо встановлено обставини, передбачені пунктом 1 або пунктом 2 частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас встановлення обставин, передбачених частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу України, не означає автоматичного поновлення строку на апеляційне оскарження, а лише усуває встановлену цією нормою процесуальну заборону на поновлення строку. Після встановлення відповідного винятку суд апеляційної інстанції має оцінити наведені заявником причини пропуску строку за правилами статей 256 та 119 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням усіх конкретних обставин справи.
Дослідивши наявність визначених частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу України підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
З наданої апелянтом копії паспорта громадянина України вбачається, що 28.11.2008 Болгарин Дмитро Михайлович був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але 17.06.2021 був знятий з реєстрації за цією адресою і в подальшому лише 01.02.2022 зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому у період з 09.06.2011 по 09.07.2021 Болгарин Дмитро Михайлович був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується наявними у матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Припинення фізичною особою підприємницької діяльності має істотне процесуальне значення для визначення порядку її повідомлення у справі, в якій така особа виступає відповідачем саме як фізична особа, яка не є підприємцем.
Як вбачається з матеріалів справи, не зважаючи на те, що на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАВРІЯ-В" до суду з позовом у цій справі (27.11.2021) господарська діяльність Болгарина Дмитра Михайловича як фізичної особи-підприємця була припинена на підставі власного рішення, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис №200556006[телефон приховано] від 09.07.2021, вся судова кореспонденція у цій справі надсилалася відповідачу засобами поштового зв`язку за адресою, яка була вказана у зазначеному реєстрі, а саме: АДРЕСА_1 , між тим відповідні поштові відправлення поверталися на адресу суду неврученими з проставленими на конвертах позначками "за закінченням терміну зберігання" (а.с.153) або "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.177, 197, 206).
Правова позиція щодо безпідставності направлення фізичній особі, яка припинила підприємницьку діяльність, судової кореспонденції за адресою, яка відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, міститься у постанові Верховного Суду від 08.10.2021 у справі №910/2488/21.
Натомість, з огляду на те, що відповідачем у цій справі було визначено Болгарина Дмитра Михайловича як фізичну особу, місцевий господарський суд повинен був діяти за алгоритмом, який конкретно визначений приписами статті 176 Господарського процесуального кодексу України.
Зазначений порядок не є формальністю та не залежить від того, чи зазначив позивач у позовній заяві адресу, яка раніше використовувалася фізичною особою у зв`язку із здійсненням підприємницької діяльності. Його призначення полягає у забезпеченні того, щоб відповідач був реально і належним чином залучений до судового процесу та мав фактичну можливість реалізувати передбачені законом процесуальні права.
У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (частини шоста-восьма статті 176 Господарського процесуального кодексу України).
Із зазначених норм процесуального законодавства вбачається, що саме на суд першої інстанції покладено обов`язок встановлення місця проживання (перебування) фізичної особи, яка не є підприємцем, до якої пред`явлено позовну вимогу.
Аналогічний висновок Верховного Суду відображений у постанові від 15.06.2020 у справі №905/1088/19.
В силу частини десятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази звернення суду першої інстанції до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 , а також докази виклику відповідача через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, враховуючи підтверджений паспортом останнього факт відсутності будь-якого зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 у період з 17.06.2021 по 01.02.2022.
Таким чином, за встановлених у цій справі обставин відповідач не лише не отримав направленої судом кореспонденції, а й не був повідомлений про судовий розгляд через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, тобто альтернативним способом, прямо передбаченим процесуальним законом на випадок неможливості встановлення його зареєстрованого місця проживання.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, для того, щоб вважати повідомлення належним, необхідним є направлення судом листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу учасника справи.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна стала правова позиція Верховного Суду викладена у низці постанов останнього, зокрема, від 24.01.2024 у справі №910/13145/22, від 22.03.2024 у справі №922/1648/19, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 01.03.2023 у справі №910/18543/21, від 06.06.2023 у справі №922/3604/21 тощо.
При вирішенні питання щодо належності повідомлення відповідача колегія суддів враховує, що передбачена частиною шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України юридична конструкція, відповідно до якої днем вручення судового рішення може вважатися, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування, може застосовуватися лише за умови, що відповідне поштове відправлення було направлено за належною адресою особи. Інше тлумачення зазначеної норми фактично означало б покладення на особу негативних процесуальних наслідків неналежного визначення судом її адреси та створювало б можливість вважати особу повідомленою про судовий розгляд незалежно від того, чи мав суд об`єктивні та законні підстави вважати відповідну адресу її зареєстрованим місцем проживання або перебування. Такий підхід не відповідав би ані завданню господарського судочинства, ані принципам змагальності, рівності учасників процесу та забезпечення права на судовий захист.
Отже, сама по собі наявність на конверті відмітки підприємства поштового зв`язку про закінчення строку зберігання або відсутність адресата не є достатньою підставою для висновку про належне повідомлення учасника справи, якщо встановлено, що судове відправлення було направлено не за належною, зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою такого учасника.
За таких обставин, враховуючи те, що вся судова кореспонденція у цій справі надсилалася місцевим господарським судом відповідачеві не за належною адресою, остання не може вважатися врученою на підставі положень частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України з дати проставлення на конверті відміток про відсутність адресата, а відтак, беручи до уваги недотримання судом першої інстанції порядку дій, передбаченого статтею 176 Господарського процесуального кодексу України, щодо встановлення дійсного зареєстрованого місця проживання відповідача і його виклик через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 у розумінні приписів процесуального закону не був повідомлений про розгляд цієї справи, що, у свою чергу, виключає можливість застосування у такому випадку встановленого частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу України присічного строку на апеляційне оскарження.
В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи і лише сам факт звернення з відповідним клопотанням про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду поновити цей строк.
Суд може поновити пропущений процесуальний строк у випадках, коли причини відновлення таких строків є не просто поважними, але й мають такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Встановлені у цій справі обставини у їх сукупності свідчать не лише про формальне порушення порядку повідомлення відповідача, а й про безпосередній причинний зв`язок між таким порушенням та пропуском ним строку на апеляційне оскарження. За відсутності належного повідомлення про розгляд справи відповідач був об`єктивно позбавлений можливості своєчасно дізнатися про існування відповідного судового провадження, ознайомитися з позовними вимогами, надати заперечення проти позову, брати участь у розгляді справи та, у разі необхідності, своєчасно оскаржити прийняте за результатами такого розгляду судове рішення.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи №916/3659/21 або про ухвалене у ній рішення до моменту ознайомлення його повноважного представника з матеріалами справи 18.08.2026 (а.с.212, 213). Відповідно, пропуск строку на апеляційне оскарження у цьому випадку не є наслідком пасивної поведінки апелянта після виникнення у нього можливості реалізувати право на апеляційний перегляд, а зумовлений тим, що така можливість не була забезпечена внаслідок неналежного повідомлення про судовий розгляд.
Водночас колегія суддів бере до уваги поведінку апелянта після того, як він фактично отримав можливість дізнатися про існування справи та зміст оскаржуваного рішення. Як зазначено вище, ознайомлення повноважного представника ОСОБА_1 з матеріалами справи відбулося 18.08.2026, тоді як апеляційну скаргу подано 01.09.2026, тобто через 14 календарних днів після такої обізнаності.
Таким чином, апелянт звернувся до суду апеляційної інстанції у межах двадцятиденного строку, який закон пов`язує з отриманням повного тексту судового рішення особою, якій воно не було вручено у день його складення, що додатково свідчить про належну процесуальну добросовісність апелянта та відсутність невиправданого зволікання з реалізацією права на апеляційне оскарження після фактичного отримання інформації про оскаржуване рішення.
За таких обставин застосування до апелянта наслідків пропуску процесуального строку як таких, що зумовлені його недобросовісною або недбалою поведінкою, не відповідало б фактичним обставинам справи.
Враховуючи зазначені апелянтом в обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку обставини та наявні у матеріалах справи на їх підтвердження докази щодо неповідомлення відповідача про розгляд справи, з метою забезпечення реалізації гарантованого законом права на апеляційний перегляд судового рішення, а також уникнення надмірного формалізму та неправомірного обмеження доступу до суду, беручи до уваги звернення з апеляційною скаргою протягом двадцятиденного строку з моменту ознайомлення повноважного представника відповідача з матеріалами справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3659/21, який підлягає поновленню в силу приписів статті 119 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів також враховує, що процесуальні строки мають на меті забезпечення належної організації судочинства, юридичної визначеності та остаточності судових рішень, однак їх застосування не може бути відірване від обставин, за яких особа була або не була реально наділена можливістю скористатися відповідним процесуальним правом. Процесуальна норма не може застосовуватися таким чином, щоб особа несла негативні наслідки у вигляді втрати права на апеляційний перегляд за обставин, коли така втрата спричинена не її власною процесуальною поведінкою, а недотриманням судом встановленого законом порядку повідомлення про розгляд справи.
Такий підхід відповідає принципу пропорційності як складовій верховенства права: обмеження доступу до суду та права на перегляд судового рішення має переслідувати легітимну процесуальну мету, але не може бути непропорційним наслідком процесуального порушення, якого допустився не учасник справи, а суд. Особливо це стосується випадку, коли особа після фактичного отримання інформації про судове рішення без невиправданого зволікання реалізувала право на його апеляційне оскарження.
З огляду на наведене, поновлення строку в цій справі не суперечить принципу правової визначеності, оскільки є прямим наслідком застосування встановленого законом винятку з річного обмеження, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України, та спрямоване на усунення наслідків неналежного повідомлення особи про розгляд справи.
Суд апеляційної інстанції усвідомлює, що значний проміжок часу між ухваленням судового рішення та поданням апеляційної скарги за загальним правилом суперечить вимогам правової визначеності та стабільності судових рішень. Проте у цій справі тривалість такого періоду сама по собі не може бути покладена в основу висновку про недопустимість апеляційного перегляду, оскільки законодавець, передбачаючи у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України річний строк як загальне правило, одночасно прямо встановив виняток для особи, не повідомленої про розгляд справи. Інше застосування цієї норми фактично позбавляло б змісту передбачений пунктом 1 частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України виняток та призводило б до ситуації, за якої особа, яка взагалі не була належним чином повідомлена про судовий розгляд, втрачала б право на апеляційний перегляд виключно через сплив часу, про перебіг якого вона об`єктивно не могла знати.
Відтак у конкретних обставинах цієї справи забезпечення правової визначеності не може досягатися ціною легітимації наслідків розгляду справи за відсутності належного повідомлення відповідача, оскільки сама норма процесуального закону передбачає інший баланс між остаточністю судового рішення та правом особи на судовий захист.
При цьому колегія суддів наголошує, що наведені висновки стосуються виключно вирішення процесуального питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження і не містять оцінки обґрунтованості чи законності рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3659/21 по суті заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене, а також те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 відповідає вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України, підстав для її залишення без руху, повернення або відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено, колегія суддів вважає за можливе відкрити апеляційне провадження у справі №916/3659/21. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду апеляційної інстанції не надійшло.
Керуючись статтями 119, 169, 232-235, 256, 262 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3659/21.
Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3659/21.
Встановити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань, оформлених відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення останніх іншій стороні до 01.10.2026.
Попередити учасників справи про наслідки подання відзиву на апеляційну скаргу, а також письмових заяв чи клопотань не у строк, встановлений судом, у вигляді їх залишення без розгляду.
Зупинити дію рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3659/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук