УХВАЛА
15 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 754/1410/25
провадження № 61-11983ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянув касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України, треті особи: Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Деснянська окружна прокуратура міста Києва, про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - ГУНП у місті Києві), Державної казначейської служби України, треті особи: Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Деснянська окружна прокуратура міста Києва, про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.
Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 12 червня 2025 року позов задовольнив частково.
Стягнув із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 20 липня 2026 року апеляційні скарги ГУНП у місті Києві та Деснянської окружної прокуратури міста Києва залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року - без змін.
У вересні 2026 року ГУНП у місті Києві подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2026 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, оскільки касаційне провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) зазначила, що касаційний перегляд є екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежуються вирішенням питань права, а також на більший ступінь формальності касаційної процедури.
ЦПК України визначає баланс між гарантіями права на справедливий судовий розгляд, зокрема правом на розгляд справи судом, встановленим законом, передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та принципом остаточності судових рішень res judicata. У такий спосіб фактично закріплено модель обмеженої касації, що реалізується шляхом застосування процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених цією нормою.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, спрямоване на забезпечення остаточності судових рішень, стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 розділу III цього Кодексу; 5) у яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд касаційної інстанції вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом спору у цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.
Зазначена вимога є майновою, оскільки визначена у грошовому вираженні, а тому відповідно до статей 175, 176 ЦПК України враховується при визначенні ціни позову.
Ціна позову становить 50 000,00 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
Отже, судові рішення у цій справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, якщо відсутні виняткові підстави, передбачені цією нормою.
У касаційній скарзі ГУНП у місті Києві посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Заявник вказує на необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо розподілу обов`язку доказування у спорах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, зокрема щодо необхідності доведення позивачем факту заподіяння моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою шкодою і протиправною поведінкою органу державної влади.
Також заявник посилається на необхідність формування єдиної практики щодо доказового значення матеріалів кримінального провадження та процесуальних рішень, ухвалених у межах кримінального провадження, під час вирішення цивільного спору про відшкодування моральної шкоди.
Однак наведені доводи не дають підстав для висновку про наявність передбаченого законом винятку, який би дозволяв касаційний перегляд цієї справи.
Питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, повинно мати універсальний характер, виходити за межі конкретного спору та бути таким, вирішення якого Верховним Судом необхідне для забезпечення сталості й однакового застосування відповідної норми права у невизначеній кількості справ.
Натомість наведені ГУНП у місті Києві доводи не свідчать про наявність такої правової проблеми.
Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, висновок судів про наявність підстав для часткового задоволення позову ґрунтується на конкретних фактичних обставинах цієї справи та сукупності досліджених судами доказів.
Судами встановлено, що кримінальне провадження, у якому ОСОБА_1 має статус потерпілого, тривало понад сім років.
Деснянський районний суд міста Києва ухвалою від 13 жовтня 2017 року задовольнив скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Деснянського УП ГУНП у місті Києві, яка полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, та зобов`язав уповноважену особу внести відповідні відомості до ЄРДР.
Крім того, суди встановили, що постанову слідчого від 29 травня 2020 року про закриття кримінального провадження процесуальним керівником скасовано як безпідставну; за ініціативою прокуратури за неефективне досудове розслідування слідчого відсторонено та призначено нову групу слідчих; скарги ОСОБА_1 на недотримання розумних строків досудового розслідування задовольнялися, прокурору та слідчому надавалися обов`язкові для виконання вказівки щодо строків проведення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Також суди врахували, що за результатами проведеної ГУНП у місті Києві перевірки викладені у зверненнях ОСОБА_1 факти знайшли своє підтвердження та до винних осіб застосовано заходи дисциплінарного реагування.
З огляду на встановлені обставини суди дійшли висновку, що надмірна тривалість та неефективність досудового розслідування, необхідність неодноразового звернення позивача до органів досудового розслідування і прокуратури з метою спонукання відповідних посадових осіб до виконання покладених на них процесуальних обов`язків спричинили позивачу моральні страждання, а тому наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі ґрунтуються не лише на самому факті оскарження позивачем процесуальних рішень, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування, а на оцінці сукупності конкретних обставин, які характеризують тривалість та ефективність досудового розслідування.
Доводи касаційної скарги про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) органу досудового розслідування і такою шкодою фактично спрямовані на незгоду з установленими судами обставинами справи та оцінкою доказів.
Посилання заявника на необхідність дослідження матеріалів кримінального провадження також стосується повноти встановлення фактичних обставин конкретної справи та оцінки доказів, а не існування питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими або здійснювати їх переоцінку.
Крім того, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду цієї справи, заявник сам посилається на постанови Верховного Суду, у яких, за його твердженням, уже сформульовано правові висновки щодо умов відшкодування моральної шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, зокрема щодо необхідності встановлення факту заподіяння шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і завданою шкодою.
За таких обставин посилання заявника на необхідність формування Верховним Судом відповідного правового висновку саме собою не підтверджує існування правової проблеми фундаментального характеру, оскільки наведені у касаційній скарзі аргументи стосуються передусім правильності застосування вже сформованих правових підходів до конкретних фактичних обставин цієї справи.
Сам собою факт незгоди заявника з тим, як суди попередніх інстанцій оцінили докази та застосували норми матеріального права до встановлених ними обставин, не трансформує індивідуальний спір між сторонами у питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд дослідив предмет спору, характер спірних правовідносин, зміст оскаржуваних судових рішень та доводів касаційної скарги і не встановив обставин, які б свідчили про наявність винятку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що міг би бути підставою для відкриття касаційного провадження.
Випадки, визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є винятками із загального правила про непідсудність касаційному перегляду судових рішень у справах цієї категорії. Тому необхідність відкриття касаційного провадження потребує належного й переконливого обґрунтування існування саме таких виняткових обставин.
Сама лише незгода сторони з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів, встановлення фактичних обставин справи чи застосування норм матеріального права не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, судові рішення у якій відповідно до процесуального закону не підлягають касаційному оскарженню.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви, а з огляду на особливий статус суду касаційної інстанції касаційні процедури можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» («Леваж Престасьон Сервіс проти Франції»), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» («Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»)).
Європейський суд з прав людини у пункті 122 рішення від 05 квітня 2018 року у справі «Zubac v. Croatia» («Зубац проти Хорватії») зазначив, що якщо національне законодавство наділяє Верховний Суд повноваженнями здійснювати відбір справ для касаційного перегляду, цей суд не повинен бути пов`язаний можливими помилками судів нижчих інстанцій при визначенні доступу до касаційного перегляду, оскільки інший підхід міг би істотно перешкодити виконанню ним своєї особливої функції.
Верховний Суд також враховує, що застосування процесуального фільтра, передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є передбачуваним для учасників цивільного процесу, відповідає принципу правової визначеності та узгоджується із завданням касаційного провадження, яке полягає у забезпеченні однакового застосування норм права, а не у повторній перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, ціна позову в якій не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а наведені у касаційній скарзі доводи не підтверджують наявності виняткових підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України, треті особи: Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Деснянська окружна прокуратура міста Києва, про відшкодування моральної шкоди.
Копію цієї ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко