УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №295/863/26 Головуючий у 1-й інст. Стрілецька О. В.
Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.
суддів: Григорусь Н.Й.,
Панкеєвої В.А.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу №295/863/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мотальової-Кравець Валерії Юріївни,
на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 29 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Стрілецької О.В., у місті Житомирі,
в с т а н о в и в :
У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 квітня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір №688071453, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит одинадцятьма траншами в загальній сумі 6 000 грн строком на 30 днів.
Позивач зазначав, що право вимоги за вказаним кредитним договором у подальшому послідовно перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а від останнього - до ТОВ «ФК «ЕЙС» на підставі відповідних договорів факторингу та реєстрів прав вимоги.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з нього 27 233,49 грн заборгованості, з яких: 5 277,66 грн - заборгованість за тілом кредиту та 21 955,83 грн - заборгованість за процентами, а також судові витрати.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 29 травня 2026 року позов ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за процентами за кредитним договором №688071453 від 30 квітня 2023 року станом на 26 жовтня 2023 року у розмірі 21 955,83 грн, а також 2 129,92 грн судового збору та 5 600 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, адвокат Мотальова-Кравець В.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апелянт зазначає, що вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» у частині стягнення процентів за користування кредитом є безпідставними, оскільки такі проценти нараховані, зокрема, за період після закінчення строку кредитування, що, на її думку, суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Вважає, що положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо сплати процентів до дня повернення позики можуть застосовуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу такого строку або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту права та інтереси кредитодавця, за доводами скарги, забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.
Посилається на те, що відповідач частково сплатив заборгованість у загальному розмірі 2 129 грн, а останній платіж здійснив 30 травня 2023 року, у зв`язку з чим вважає неправомірним нарахування процентів після 29 червня 2023 року. Належних і допустимих доказів продовження строку кредитування після цієї дати, на думку апелянта, матеріали справи не містять.
Зазначає, що позивач просив стягнути проценти як у межах строку кредитування, так і після його закінчення та спливу останнього періоду пролонгації, при цьому вимог про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, не заявляв.
Оскільки, за твердженням апелянта, станом на 30 травня 2023 року заборгованість за процентами була погашена повністю, вважає, що заборгованість за кредитним договором становить 8 523,36 грн, з яких 5 277,66 грн - заборгованість за тілом кредиту та 3 245,70 грн - проценти, нараховані за період із 30 травня 2023 року по 29 червня 2023 року.
Крім того, апелянт заперечує правомірність нарахування ТОВ «Таліон Плюс» процентів за період із 02 серпня 2023 року по 26 жовтня 2023 року в сумі 13 525,22 грн, посилаючись на те, що це товариство набуло за договором факторингу лише право вимоги у визначеному реєстром боржників розмірі, а право на здійснення подальших нарахувань процентів, комісій та інших платежів до нього не перейшло. У зв`язку із цим вважає, що у ТОВ «ФК «ЕЙС» відсутні правові підстави для стягнення зазначеної суми.
Також апелянт заперечує належність переходу до ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги за кредитним договором. Зазначає, що відступлення може здійснюватися лише щодо дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу відповідних прав, тоді як кредитний договір із ОСОБА_1 укладено 30 квітня 2023 року, а первісний договір факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» - 28 листопада 2018 року. Крім того, посилається на відсутність доказів оплати за договорами факторингу на кожному етапі відступлення права вимоги та на те, що матеріали справи містять лише один акт приймання-передачі реєстру боржників. За таких обставин вважає, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не набуло права вимоги до ОСОБА_1 за спірним кредитним договором.
Стягнуті судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 600 грн апелянт вважає неспівмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, у зв`язку із чим заперечує їх стягнення у визначеному судом розмірі.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» заперечує проти її задоволення та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження послідовного переходу права вимоги за кредитним договором від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», у подальшому - до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а від останнього - до ТОВ «ФК «ЕЙС», зокрема договори факторингу, витяги з реєстрів прав вимоги та акти приймання-передачі. Вказані документи містять необхідні реквізити, підписи сторін та належним чином підтверджують перехід права вимоги.
Вважає безпідставними доводи апелянта про те, що право вимоги не могло перейти за договором факторингу від 28 листопада 2018 року, оскільки кредитний договір з ОСОБА_1 укладено пізніше. Посилається на те, що умовами договору факторингу передбачено можливість неодноразової передачі прав вимоги за окремими реєстрами, а моментом переходу права вимоги є підписання відповідного реєстру. Крім того, предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня грошова вимога.
Заперечує також доводи про необхідність підтвердження оплати за кожним договором факторингу як умови переходу права вимоги, зазначаючи, що відповідно до умов укладених договорів перехід права вимоги пов`язаний із підписанням сторонами відповідних реєстрів, а не з моментом здійснення фінансування.
Крім того, Товариство вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом після спливу первісного строку кредитування, посилаючись на умови кредитного договору та погоджений сторонами порядок нарахування платежів у разі прострочення виконання зобов`язання. Зазначає, що відповідач до укладення договору був ознайомлений із його умовами, погодився з ними та не скористався передбаченим законом правом відмовитися від договору у встановлений строк.
Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 30 квітня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії №688071453, на виконання якого відповідачу надано кредитні кошти у загальному розмірі 6 000 грн.
Суд також установив, що право вимоги за вказаним кредитним договором послідовно перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», у подальшому - до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а від останнього - до ТОВ «ФК «ЕЙС».
Відмовляючи у стягненні 5 277,66 грн заборгованості за основною сумою кредиту, суд виходив із того, що вимога в цій частині заявлена передчасно, оскільки строк дії кредитного договору визначений до 30 квітня 2028 року, а матеріали справи не містять доказів направлення ОСОБА_1 вимоги про дострокове повернення кредиту.
Водночас, стягуючи з відповідача 21 955,83 грн заборгованості за процентами, суд першої інстанції врахував, що 30 травня 2023 року ОСОБА_1 сплачено 517 грн нарахованих процентів, у зв`язку з чим дисконтний період кредитування було продовжено ще на 30 днів - до 29 червня 2023 року, та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення усієї заявленої позивачем суми процентів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо факту укладення кредитного договору, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у загальному розмірі 6 000 грн, а також щодо переходу до ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги за цим договором, оскільки такі висновки відповідають установленим обставинам справи та підтверджуються належними і допустимими доказами.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилами частини першої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Матеріалами справи підтверджується, що 30 квітня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 з використанням інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця укладено договір кредитної лінії №688071453 у формі електронного документа, підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV444AV.
Відповідно до пункту 2.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в межах кредитного ліміту 6 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.
Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується наявними у справі платіжними документами про їх перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 : 30 квітня 2023 року - 2 000 грн та 200 грн, 01 травня 2023 року - 100 грн, 02 травня 2023 року - 1 000 грн, 03 травня 2023 року - 1 300 грн, 07 травня 2023 року - 400 грн, 11 травня 2023 року - 300 грн та 100 грн, 16 травня 2023 року - 200 грн, 17 травня 2023 року - 100 грн та 300 грн, а всього 6 000 грн.
Належність зазначеної платіжної картки відповідачу підтверджується листом АТ «Універсал Банк» та випискою по рахунку, з якої вбачається проведення відповідних фінансових операцій.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 грудня 2024 року у справі №755/4205/14-ц, про те, що банківські виписки по рахунку позичальника є належними доказами здійснених операцій та можуть підтверджувати факт надання кредитних коштів.
Отже, факт укладення ОСОБА_1 кредитного договору та отримання ним кредитних коштів у загальному розмірі 6 000 грн підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, наявних у матеріалах справи.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо відсутності у ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1077 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 1078 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Судом першої інстанції встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався додатковими угодами та який був чинним на момент передачі права вимоги за реєстром від 01 серпня 2023 року.
Відповідно до умов цього договору предметом відступлення могли бути також права вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому, а конкретний перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, визначався у відповідних реєстрах прав вимоги, підписання яких сторонами засвідчувало перехід права вимоги до боржників.
Згідно з реєстром прав вимоги №242 від 01 серпня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №688071453 на суму 13 708,27 грн, з яких 5 277,66 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 8 430,61 грн - заборгованість за процентами.
Доводи апеляційної скарги про те, що за договором факторингу від 28 листопада 2018 року не могло бути передано право вимоги за кредитним договором, укладеним лише 30 квітня 2023 року, є безпідставними.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25, у якій зазначено, що майбутньою є грошова вимога, яка виникне в майбутньому, тобто з договорів, укладених після договору факторингу. Така вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше моменту її виникнення та повинна мати потенційну можливість бути ідентифікованою на цей момент.
У цій справі право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №688071453 було індивідуалізовано у реєстрі прав вимоги №242 від 01 серпня 2023 року, підписання якого відповідно до умов договору факторингу засвідчувало перехід права вимоги до ТОВ «Таліон Плюс».
10 жовтня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №10/1024-01, за яким відповідно до витягу з реєстру боржників №2 від 10 жовтня 2024 року до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором у сумі 27 233,49 грн.
У подальшому між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №15/07/25-Е, відповідно до якого та витягу з реєстру боржників до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №688071453.
Наявні у матеріалах справи договори факторингу, відповідні реєстри прав вимоги, акти приймання-передачі та платіжні документи у своїй сукупності підтверджують послідовний перехід права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», надалі - до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та в кінцевому підсумку - до ТОВ «ФК «ЕЙС». Доводи апеляційної скарги про відсутність належного документального підтвердження такого переходу зазначеними доказами спростовуються.
При вирішенні цього питання суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 та від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17, відповідно до яких належними доказами набуття права вимоги за кредитним договором є належним чином оформлені договори про відступлення права вимоги, відповідні реєстри прав вимоги, які містять відомості щодо конкретного кредитного зобов`язання, та докази виконання договорів відступлення.
Отже, матеріалами справи підтверджено належне набуття ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги за кредитним договором №688071453 у результаті послідовного відступлення цього права попередніми кредиторами.
Разом із тим колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 звернула увагу на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту. Після цього права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечуються, зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України.
Із пункту 7.1 договору кредитної лінії №688071453 вбачається, що орієнтовною датою погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами та датою закінчення дисконтного періоду кредитування визначено 30 травня 2023 року, а саме протягом 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу.
Відповідно до пунктів 3.2-3.4 договору позичальник має право продовжити дисконтний період кредитування шляхом сплати фактично нарахованих процентів та вчинення передбачених договором дій, спрямованих на таке продовження, зокрема активації відповідної функції в Особистому кабінеті або в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця. Ініціювання позичальником пролонгації є конклюдентною дією та не потребує укладення додаткової угоди чи застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
З наданої позивачем інформаційної довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства вбачається, що 30 травня 2023 року зафіксовано вчинення дій з метою продовження дисконтного періоду, сплату 517 грн, продовження строку кредитування на 30 днів із застосуванням процентної ставки 2,05 % на день та кінцевою датою такого періоду 29 червня 2023 року.
Зазначена обставина не заперечується і самим відповідачем, який в апеляційній скарзі виходить із того, що строк кредитування був продовжений до 29 червня 2023 року, та оспорює правомірність нарахування передбачених договором процентів після цієї дати.
За таких обставин колегія суддів виходить із того, що дисконтний період було продовжено на 30 днів - до 29 червня 2023 року.
Водночас доказів вчинення ОСОБА_1 після 29 червня 2023 року передбачених договором дій, спрямованих на подальше продовження дисконтного періоду, матеріали справи не містять.
Отже підстав для висновку про продовження погодженого сторонами строку кредитування після 29 червня 2023 року немає.
Водночас суд не врахував, що після закінчення цього періоду подальше нарахування процентів саме як плати за правомірне користування кредитними коштами не відповідає положенням закону та правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному вище.
Та обставина, що пунктом 11.1 договору встановлено п`ятирічний строк його дії, не свідчить про погодження сторонами можливості нарахування протягом усього цього періоду процентів, передбачених статтею 1048 ЦК України, оскільки необхідно розмежовувати строк дії договору та конкретно визначений сторонами період кредитування, протягом якого позичальник правомірно користується кредитними коштами на погоджених умовах.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2025 року у справі №913/374/24, у якій зазначено, що «строк дії договору» та «строк/термін виконання зобов`язання» не є тотожними поняттями, а з огляду на правову природу поняття «строк кредитування» його слід розмежовувати із поняттям «строк дії договору».
При цьому умовами спірного договору не передбачено право позичальника користуватися кредитними коштами протягом усього п`ятирічного строку його дії. Натомість сторонами визначено дисконтний період кредитування тривалістю 30 днів та передбачено можливість його продовження за умови вчинення позичальником визначених договором дій. У цій справі встановлено продовження такого періоду лише до 29 червня 2023 року.
Після спливу погодженого сторонами строку кредитування - 29 червня 2023 року - правові підстави для подальшого нарахування передбачених договором процентів відсутні. Права та інтереси кредитора після спливу такого строку забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України.
Вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України позивач у цій справі не заявляв.
Отже, до стягнення з ОСОБА_1 підлягають лише проценти, нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування - до 29 червня 2023 року включно.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, 30 травня 2023 року ОСОБА_1 сплачено 517 грн, з яких 516,08 грн зараховано в рахунок погашення процентів, нарахованих за первісний дисконтний період, а 0,92 грн - у рахунок погашення тіла кредиту. Отже, проценти, нараховані за первісний дисконтний період, були погашені у повному обсязі.
У зв`язку з цим заборгованість за процентами підлягає визначенню за період продовженого дисконтного періоду - з 31 травня 2023 року по 29 червня 2023 року включно. Відповідно до розрахунку позивача розмір процентів за цей період становив 108,19 грн на день.
За 30 днів - із 31 травня по 29 червня 2023 року включно - розмір процентів становить: 108,19 грн ? 30 днів = 3 245,70 грн.
Таким чином, обґрунтований розмір заборгованості за процентами, який підлягає стягненню з відповідача, становить 3 245,70 грн, а не 21 955,83 грн, як помилково визначив суд першої інстанції.
У стягненні процентів у сумі 18 710,13 грн (21 955,83 грн - 3 245,70 грн), нарахованих поза межами погодженого строку кредитування, належить відмовити.
З огляду на наведене доводи апеляційної скарги щодо неправомірності нарахування процентів після 29 червня 2023 року є обґрунтованими.
У частині відмови у стягненні 5 277,66 грн основної суми кредиту колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Суд правильно врахував, що строк дії договору визначений до 30 квітня 2028 року, а матеріали справи не містять доказів пред`явлення ОСОБА_1 у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», вимоги про дострокове повернення основної суми кредиту. Підстав для зміни рішення суду в цій частині немає.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, однак неправильно визначив період, за який підлягають стягненню договірні проценти, рішення суду в частині розміру заборгованості за процентами підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми з 21 955,83 грн до 3 245,70 грн.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо правомірності нарахування процентів у заявленому позивачем розмірі наведених висновків колегії суддів не спростовують.
Відповідно підлягає зміні й розподіл судових витрат.
За змістом частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 27 233,49 грн, із яких обґрунтованими є вимоги на суму 3 245,70 грн, що становить 11,918 % від заявлених вимог.
Тому сплачений позивачем судовий збір за подання позову у сумі 2 662,40 грн підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог у сумі 317,31 грн.
Позивачем також заявлено 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. З урахуванням пропорційності задоволених вимог із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 834,26 грн таких витрат.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» судового збору та витрат на професійну правничу допомогу також підлягає відповідній зміні.
Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору за її подання підлягають відшкодуванню позивачем пропорційно до тієї частини оскаржених вимог, у задоволенні яких за результатами апеляційного перегляду відмовлено.
З урахуванням того, що присуджена судом першої інстанції сума процентів зменшена з 21 955,83 грн до 3 245,70 грн, апеляційна скарга в цій частині задоволена на 85,217 %.
Враховуючи, що за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3 993,60 грн, з ТОВ «ФК «ЕЙС» на його користь підлягає стягненню 3 403,23 грн судового збору пропорційно до задоволеної частини апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків та не є підставою для зміни чи скасування рішення суду в іншій частині.
Справа є малозначною у розумінні частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мотальової-Кравець Валерії Юріївни задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 29 травня 2026 року змінити.
Зменшити стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за процентами за кредитним договором №688071453 від 30 квітня 2023 року з 21 955,83 грн до 3 245,70 грн.
Зменшити стягнутий з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір з 2 129,92 грн до 317,31 грн, а витрати на професійну правничу допомогу - з 5 600 грн до 834,26 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 3 403,23 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
В іншій частині рішення Богунського районного суду м. Житомира від 29 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: