ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
"16" вересня 2026 р. справа №300/6159/26
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Скільський І.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) в інтересах якої діє адвокат Ковердяєва Л.В. (далі - представник позивача) звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 24.02.2022 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 30.04.2026 включно, але не більш як за шість місяців;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 30.04.2026 включно, але не більш як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 30.04.2026 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №300/587/25;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, починаючи з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, тобто по 30.04.2026, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску або заявити (уточнити, зменшити) позовні вимоги.
На виконання зазначеної ухвали представником позивача 11.09.2026, подано заяву від 10.09.2026 про поновлення процесуального строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено про те: - позивачка до теперішнього часу проходить військову службу; - об`єктивні перешкоди у доступі до правосуддя пов`язанні з веденням воєнного стану; - день звернення позивача за юридичною консультацією слід уважати днем коли позивач дізналася про порушене право; - позивачем заявлено вимоги про нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022 по останній день затримки розрахунку при звільненні - 30.04.2026 включно, але не більш як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Досліджуючи обставини щодо зазначення поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд вказує на таке.
На противагу таким висновкам викладених в ухвалі суду від 01.09.2026 позивач переконує, що звернення до суду обумовлене порушенням законодавства про оплату праці, тому строк звернення до суду у цій справі урегульовано статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Надаючи оцінку доводам позивача про дотримання строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає, що Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, та щодо застосування статей 233 Кодексу законів про працю України, 122 Кодексу адміністративного судочинства України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України відшкодування не є заробітною платою.
Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах положень статті 233 Кодексу законів про працю України.
Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).
Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мала звернутися в місячний строк з моменту, коли дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо моменту, коли позивач мала дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 сформувала висновки, що застосовні до цієї справи. За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок з колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, установленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
За встановлених обставин у цій справі, остаточний розрахунок з позивачем (на виконання судового рішення у справі № 300/587/25) проведено відповідачем 30.04.2026.
З цим позовом позивач звернулася до суду 21.08.2026.
Отже позивачем місячний строк звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Наведене узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 10.12.2025 по справі № 560/18255/24.
Також, позивач щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, в яких зокрема посилається на причини, зумовлені введенням воєнного стану в України та проходженням військової служби.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого продовжувалась згідно з відповідними Указами Президента України.
Варто наголосити, що після затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за № 64/2022, будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків звернення до суду з позовами, та їх обчислення до Кодексу адміністративного судочинства України не вносилось.
Суд враховує, що строк звернення до адміністративного суду припав на період дії в країні воєнного стану. Безперечно, запровадження воєнного стану є обставиною, яка відповідно до частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку. Разом з тим, пропуск процесуального строку повинен мати прямий причинний зв`язок з такою обставиною. При цьому, питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Обґрунтування позивача щодо пропуску строку звернення до суду в зв`язку з введенням воєнного стану не містять доводів щодо неможливості вчинення позивачем відповідних процесуальних дій щодо своєчасного подання позову з дотриманням встановленого строку на звернення до адміністративного суду та не підтверджені відповідними доказами, а містять лише загальне посилання на запровадження воєнного стану.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 (провадження № 11-107заі22) сформувала висновок, згідно якого сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Суд зазначає, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для позивача без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану перешкоджало позивачу реалізувати свої процесуальні права, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Суд бере до уваги, що в Україні надалі діє воєнний стан, проте зазначає, що з урахуванням наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 за № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, Івано-Франківська область не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відтак, зважаючи на місцезнаходження позивача (м. Івано-Франківськ), пропуск позивачем строку звернення до суду не має прямого (безпосереднього) причинного зв`язку з введенням в країні воєнного стану.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Частинами 1 та 4 статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
24.02.2022 Рада суддів України ухвалила рішення № 9, за яким звернула увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.
Отже, на день прийняття Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за № 64/2022 та на теперішній час Івано-Франківський окружний адміністративний суд працює в штатному режимі, буд-яких обмежень щодо розгляду справ або прийому документів від учасників справи не запроваджено.
Суд погоджується, що введення воєнного стану, мали можливість ускладнити позивачу дотримання процесуального строку на звернення до суду, проте за умови надання суду належних доказів такого ускладнення.
Також суду не надано доказів про те, що у період з 30.05.2026 по день подання позову, позивач проходить військову службу, а також про те, що під час служби перебувала у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду, участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, що може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
Таким чином вказані обставини, якими представник позивача обґрунтовує поважність пропуску позивачем строку звернення до суду не є поважними.
При цьому, суд в ухвалі від 01.09.2026 звертав увагу на те, що у разі відсутності у позивача поважних причин пропуску строку в частині позовних вимог про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач не позбавлена права заявити (уточнити, зменшити) позовні вимоги та заявити їх тільки в частині зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, оскільки такі вимоги заявлені без порушення строку (шестимісячного строку) звернення до суду.
Однак, позивач не скористався правом визначеним частиною 1 статті 47 КАС України щодо зменшення позовних вимог.
За таких обставин, позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій підлягає поверненню на підставі частини другої статті 123, пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись частиною другою статті 123, пунктом 1 частини четвертої статті 169, статтями 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
визнати неповажними зазначені у заяві про поновлення строку звернення до суду від 10.09.2026 причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій - повернути позивачу.
Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.