КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
11 вересня 2026 року м. Київ 320/36039/26
Київський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПГАРД СЕКЬЮРІТІ"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування наказів від 14.07.2026 №4606-п та
від 29.07.2026 №4937-п, визнання протиправними дій, -
В С Т А Н О В И В:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОПГАРД СЕКЬЮРІТІ" з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказів від 14.07.2026 №4606-п та від 29.07.2026 №4937-п, визнання протиправними дій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Також позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 14.07.2026 № 4606-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТОПГАРД СЕКЬЮРІТІ»» та наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 29.07.2026 № 4937-п «Про внесення змін до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 14.07.2026 № 4606-п» до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ТОВ «ТОПГАРД СЕКЬЮРІТІ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування зазначених наказів;
- заборони Головному управлінню ДПС у м. Києві вчиняти будь-які дії за рішенням Головного управління ДПС у м. Києві від 18.08.2026 № 1/26-15-07-06-01 відповідно до якого застосовано умовний адміністративний арешт майна Позивача до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ТОВ «ТОПГАРД СЕКЬЮРІТІ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування зазначених наказів;
- заборони Головному управлінню ДПС у м. Києві вживати заходи щодо зупинення операцій на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПГАРД СЕКЬЮРІТІ» до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ТОВ «ТОПГАРД СЕКЬЮРІТІ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування зазначених наказів.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, представник позивача послалась на те, що 17.08.2026 Позивач відмовив у допуску посадових осіб відповідача до проведення зазначеної перевірки, про що складено Акт від 17.08.2026 № 6934/Ж6/26-15-07-06-01-21. На підставі цього факту недопуску відповідач послідовно вживає та продовжує вживати заходів примусового характеру: рішенням Головного управління ДПС у м. Києві від 18.08.2026 № 1/26-15-07-06-01 застосовано умовний адміністративний арешт майна позивача, обґрунтованість якого підтверджено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2026 у справі №320/33110/26. Крім того, відповідач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом у справі № 320/34078/26 про застосування адміністративного арешту коштів одночасно на семи рахунках позивача, включно з рахунком, відкритим у Казначействі України для електронного адміністрування податків. Таким чином, оскаржувані наказами дії відповідача вже породили ланцюг подальших примусових заходів, які прямо загрожують паралічем господарської діяльності позивача ще до вирішення судом питання про законність самих наказів, на яких ці заходи ґрунтуються.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з цією заявою про забезпечення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.
У відповідності до частини другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, позивач обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову можливими негативними наслідками, зокрема, на підставі оскаржуваних наказів Відповідач уже вжив конкретних, документально підтверджених заходів примусового характеру, включно з застосуванням адміністративного арешту майна позивача та зверненням до суду з окремим позовом про арешт коштів одночасно на всіх семи рахунках позивача (справа № 320/34078/26), що перебуває на розгляді станом на дату подання цієї заяви. Йдеться не про можливість перевірки чи ППР у невизначеному майбутньому, а про реально триваючий судовий процес, наслідком якого може стати повне зупинення операцій на всіх рахунках позивача, включно з рахунком для сплати податків, раніше, ніж суд встигне вирішити спір про законність наказів, якими обґрунтовано весь цей ланцюг заходів. Ця обставина виключає застосовність висновку про те, що йдеться про шкоду, яка «ймовірно може бути порушена у майбутньому» - шкода вже настає в теперішньому часі через дії, вчинені на виконання саме оскаржуваних наказів.
На переконання суду, можливі негативні наслідки, про які зазначає позивач у своїй заяві, та які можливо настануть у майбутньому не може свідчити про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
У рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОПГАРД СЕКЬЮРІТІ" про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до частини восьмої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жук Р.В.