П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/17481/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
16 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт,
В С Т А Н О В И В :
Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на наявність підстав для зобов`язання відповідача знести самочинно збудовані об`єкти, а саме: дві прибудови до квартири АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що в ході перевірки виявив порушення вимог законодавства у сфері будівництва.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.11.2024, на підставі звернення гр. ОСОБА_2 від 28.02.2024 № П/36/15137, наказу "Про проведення позапланової перевірки" №11 від 18.11.2024 та направлення для проведення планового (позапланового) заходу №3-ПП від 18.11.2024, ДАБК ВМР здійснено позапланову перевірку на об`єкті "Реконструкція житлового будинку АДРЕСА_2 із надбудовою та прибудовою до квартири АДРЕСА_3 " щодо дотримання суб`єктом містобудування ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.
Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 виконує будівельні роботи з реконструкції квартири АДРЕСА_1 , шляхом влаштування 2-х прибудов до існуючого об`єкта по стрічкових фундаментах та надбудови другого поверху по всій площі квартири шляхом влаштування монолітних колон, монолітного перекриття поверхів та зведення зовнішніх стін та парапету об`єкту по монолітному перекриттю поверхів із заповненням двірних та віконних прорізів металопластиковими вікнами, монолітний сходовий марш з`єднує перший і другий поверхи будівлі, без направлення до органу державного архітектурно-будівельного контролю повідомлення про початок виконання будівельних робіт, чим порушено п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункт 13 Постанови Кабінету Міністрів України №466.
За результатами вказаної перевірки складено акт від 21.11.2024 за №3-ПП, протокол про адміністративне правопорушення від 21.07.2024.
Також, за результатами позапланової перевірки ДАБК ВМР винесено припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 21.11.2024, яким, окрім іншого, вимагалось від суб`єкта містобудування (відповідачки) привести об`єкт у відповідність до вимог чинного законодавства шляхом подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт до органу ДАБК або приведення в первинний стан до 21.01.2025.
На підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 21.11.2024 позивачем винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 27.11.2024 за №3, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч.5 ст.96 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн., який сплачено у повному обсязі.
03.03.2025, відповідно до ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" абз. 6 п.7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю на підставі наказу "Про проведення позапланової перевірки" від 27.02.2025 за №9, направлення для проведення планового (позапланового) заходу від 27.02.2025 за №7-ПП, посадовими особами ДАБК ВМР, проведено перевірку виконання вимог припису від 21.11.2024.
Перевіркою встановлено невиконання ОСОБА_1 вимог припису від 21.11.2024, чим порушено підп. "б" п. 3 ч. 3 ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та підп. 3 п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України №553 від 23.05.2011, що відображено в акті перевірки від 03.03.2025 за №7-ПП.
У зв`язку з виявленим порушенням, позивачем складено протокол про адміністративне правопорушення від 03.03.2025, за наслідками розгляду якого винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 05.03.2025 за №1, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст.188-42 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн.
Вищезазначена постанова від 05.03.2025 відповідачем була оскаржена в судовому порядку. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06.08.2025 у справі №127/8388/25 в задоволенні позову - відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили 09.09.2025.
Враховуючи встановлення невиконання відповідачем вимог припису від 21.11.2024, позивач звернувся з вказаним позовом до суду, в якому просить зобов`язати відповідачку знести за власний рахунок самочинно збудовані об`єкти, а саме: дві прибудови до квартири АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що в ході перевірки виявив порушення вимог законодавства у сфері будівництва, в зв`язку з чим видав відповідачу припис та в подальшому звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Як встановлено частиною першою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою - п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Наведеним положенням кореспондують приписи статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до частини першої якої у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" за рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до вимог частини першої статті 376 Цивільного кодексу України статті нерухоме майно вважається самочинним будівництвом за наявності хоча б однієї з трьох умов, а саме:
1) збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;
2) збудоване або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;
3) збудоване або будується з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
При цьому, збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 Цивільного кодексу України, а саме:
1) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці;
2) якщо така забудова порушує права інших осіб;
3) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим;
4) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Тобто, можливість знесення самочинного будівництва закон пов`язує саме з цими обставинами, а не з невиконанням припису.
Як вбачається з позову, вимогою у даній справі є зобов`язання відповідача знести об`єкти самочинного будівництва.
Судом встановлено, що відповідачем дійсно здійснювалися будівельні роботи без належного повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що свідчить про наявність ознак самочинного будівництва у розумінні частини першої статті 376 Цивільного кодексу України.
Водночас, як вже зазначалось судом вище, сам по собі факт самочинного будівництва не є безумовною підставою для знесення такого об`єкта.
Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України, знесення самочинного будівництва є виключним заходом, який може бути застосований лише за наявності передбачених законом умов, зокрема:
- якщо така забудова порушує права інших осіб;
- якщо проведення перебудови є неможливим;
- якщо особа відмовляється від проведення перебудови.
Аналогічна правова позиція закріплена і в положеннях статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які передбачають звернення до суду із позовом про знесення лише за умови неможливості усунення порушень іншим способом.
Разом з тим, позивачем не доведено наявності порушення прав інших осіб у зв`язку із здійсненим будівництвом; істотних порушень будівельних норм, що унеможливлюють експлуатацію об`єкта; неможливості приведення об`єкта у відповідність до вимог законодавства шляхом перебудови; факту відмови відповідачки від здійснення такої перебудови. В свою чергу встановлено, що відповідачка вживала заходів щодо виконання припису, про що, вданому випадку, свідчить її звернення до відповідача із клопотання про надання вихідних даних - містобудівних умов та обмежень на проектування реконструкції належної ОСОБА_1 квартири.
Зокрема встановлено, що саме ДАБК ВМР 22.07.2025, за результатом поданої відповідачкою заяви від 16.07.2025, прийняло рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень, покликаючись на невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
З наданої до відповідного рішення ДАБК ВМР примітки слідує, що відмова у видачі містобудівних умов та обмежень зумовлена внесенням в грудні 2024 року, тобто вже після початку будівельних робіт, до Генерального плану м. Вінниця зміни, зокрема, в частині цільового призначення належної відповідачці земельної ділянки, на який розташований об`єкт самовільного будівництва.
Таким чином, судовим розглядом підтверджується вчинення відповідачкою активних дій спрямованих на виконання вимог припису від 21.11.2024. Проте, саме з незалежних від відповідачки причин, а саме в зв`язку із внесенням Вінницькою міською радо змін до Генерального плану м. Вінниця та, з цих підстав, формування ДАБК ВМР відмовного рішення у видачі відповідачці містобудівних умов та обмежень, вимоги даного припису наразі залишаються не виконаними.
При цьому, відповідачем суду надано технічний звіт та заключення про стан будівельних конструкцій спірного об`єкту, відповідно до якого стан об`єкта є задовільним та дозволяє його подальшу експлуатацію за умови дотримання відповідних рекомендацій. Доказів протилежного позивачем не надано.
Крім того, спірний об`єкт розташований на земельній ділянці, яка перебуває у власності відповідачки, а також відсутні належні та допустимі докази того, що здійснене будівництво порушує права інших осіб чи суперечить суспільним інтересам, позаяк в матеріалах справи міститься письмова Згода співвласників ОСББ "Гермес-Альфа" будинку АДРЕСА_2 та №11, в тому числі гр. ОСОБА_2 , які під підпис надали згоду на здійснення ОСОБА_1 будівельних робіт. В той же час, подана до ДАБК ВМР заява гр. ОСОБА_2 не містить інформацію про те, що забудова порушує права її особисто або інших осіб, а лише повідомляє про початок будівельних робіт по АДРЕСА_4 .
Суд також зазначає, що невиконання припису органу державного архітектурно-будівельного контролю саме по собі не є достатньою та самостійною підставою для знесення об`єктива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. При цьому, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі №814/2645/15 та від 31 липня 2018 року у справі №813/6426/14.
Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).
Позивачем не надано належних і допустимих доказів, що безумовно свідчили б про виконання відповідачкою будівельних робіт всупереч інтересам держави чи суспільства, з істотним порушенням будівельних норм та інтересів інших осіб, а також доказів неможливості перебудови об`єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. В той же час, відсутність істотним порушенням будівельних норм та інтересів інших осіб засвідчується наявним в матеріалах справи технічним звітом та заключенням про стан будівельних конструкцій спірного об`єкту, відповідно до якого стан об`єкта є задовільним та дозволяє його подальшу експлуатацію за умови дотримання відповідних рекомендацій.
Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивачем не доведено обґрунтованість своїх вимог, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, заявлений позов не підлягає до задоволення.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.