Справа № 446/2202/26
УХВАЛА
15.09.2026 року суддя Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області Ляшко О. П. , вирішуючи питання про прийняття позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кам`янка-Бузький ВДВС у Львівському районі Львівської області Львівського МРУ МЮУ, Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області; Держави Україна в особі Головного управління юстиції у Львівській області; Держави України в особі Державної казначейської служби України; Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції про стягнення безпідставно збережених коштів, інфляційних нарахувань та 3% річних, -
встановив:
Представник позивача - адвокат Винниченко М.П. звернувся до суду з позовом, в якому просить: стягнути з Державного бюджету України через органи Державна казначейська служба України на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти в загальному розмірі 76 573,50 грн. (штраф 34000 гривень було подвоєно) та судовий збір в розмірі 605,60 гривень і виконавчі витрати в межах виконавчого провадження № АСВП: 80059983 Дата відкриття: 23.01.2026 Кам`янка-Бузький ВДВС у Львівському районі Львівської області Львівського МРУ МЮУ ЄДРПОУ: 34912221 та ВП АСВП: 80060056 Дата відкриття: 23.01.2026. Стягнути з Державного бюджету України через органи Державна казначейська служба України на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 інфляційні витрати у розмірі 4060.13 грн, 3 % річних у розмірі 1296.00 грн. на безпідставно набуті (стягнуті) кошти. Стягнути з Державного бюджету України через органи Державна казначейська служба України на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 витрати на правову допомогу в попередній сумі 10 000 грн.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Дотримання вимог ст.175 ЦПК України при пред`явленні заяви в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду, на предмет перевірки заяви і долучених до неї матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду. Заява не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2 ст.185 ЦПК України).
Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, суддя дійшла висновку, що остання підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст.ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Абзац 2 частини 7 ст. 175 ЦПК України встановлює, що у разі пред`явлення фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позову про стягнення грошових коштів у позовній заяві зазначаються реквізити рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг або інформація про його відсутність. За відсутності рахунку позивач зазначає у позовній заяві бажаний спосіб отримання грошових коштів у разі задоволення позову.
Згідно вимог ч. 8 ст. 177 ЦПК України у разі зазначення в позовній заяві реквізитів рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг до заяви додається документ, що підтверджує наявність такого рахунку.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Згідно з принципом диспозитивності, позивач самостійно визначає відповідача особу, яку він вважає порушником своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадком.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
За теоретичним визначенням відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, -належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Таким чином, позивачу необхідно конкретизувати вимоги до визначених ним відповідачів щодо стягнення грошових коштів.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивач повинен викласти у своєму позові виклад обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги з зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є підстава позову. Це фактичні обставини, що складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
ВП ВС у своєму рішенні від 26.09.2024 у справі №990/220/24 звернула увагу, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною.
Водночас, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З огляду на зазначене суд роз`яснює, що позивачем необхідно зазначити: фактичні обставини: опис того, що, де, коли і як сталося; правові підстави: юридична кваліфікація цих обставин, тобто посилання на норми закону, які захищають право позивача; докази: зазначення доказів, що підтверджують ці обставини.
За таких обставин, позивачу у своїй позовній заяві необхідно зазначити ким та за яких обставин, на час звернення до суду, порушено його право щодо стягнення грошових коштів. Виконання позивачем таких вимог дозволить встановити і належного відповідача/відповідачів у справі.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).
В ухвалі від 06.11.2023 у справі № 447/2862/22 Верховний Суд зазначив, що змістом позовних вимог є визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально однозначно та зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовом, повинна однозначно зазначити ті дії, рішення чи бездіяльність відповідача/відповідачів, які порушили її право, та повинна зазначити спосіб захисту свого порушеного права. Виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, має їм відповідати, тобто бути нерозривно з ним пов`язаним. Отже, наведена норма процесуального права імперативно визначає обов`язок позивача у разі подання позову чітко сформулювати свої вимоги (щодо кожного з відповідачів), обґрунтувати їх так, щоб вимоги позову відбивали позицію позивача в цивільному судочинстві, зокрема й в частині вибраного ним способу захисту порушеного права.
Зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову (постанова ВП ВС від 22.02.2024 у справі № 990/150/23).
Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Окрім того, встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб`єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Як зазначено у пункті 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У Рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (SokurenkoandStrygun v. Ukraine) від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
На підставі зазначеного можна відокремити такі складові поняття «суд, встановлений законом», як: інституційна, процесуальна та компетенційна. При цьому порушення будь-якої із цих складових визнається фундаментальним порушенням права на справедливий судовий розгляд у практиці ЄСПЛ, що, як правило, тягне за собою скасування судового рішення у справі.
Так, компетенційна складова відбиває, з одного боку, правильне застосування правил юрисдикції, а з іншого використання судом при розгляді та вирішенні справ виключно повноважень, передбачених процесуальним законодавством. Суд має дотримуватися норм законодавства щодо правил предметної і суб`єктної, інстанційної та територіальної юрисдикції. Тобто, суд, який розглядає справу, повинен бути належним з точки зору наявності у нього повноважень на розгляд конкретної справи.
За загальним правилом позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їх місцем знаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ч.2 ст. 27 ЦПК України). Тож визначення позивачем належного відповідача сприятиме дотриманню правил підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За наведених обставин, суддя вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для усунення виявлених та викладених вище недоліків.
Керуючись ст.ст. 27, 175, 177, 185 ЦПК України, суддя, -
постановив :
Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кам`янка-Бузький ВДВС у Львівському районі Львівської області Львівського МРУ МЮУ, Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області, Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Львівській області; Держави Україна в особі Головного управління юстиції у Львівській області; Держави України в особі Державної казначейської служби України; Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції про стягнення безпідставно збережених коштів, інфляційних нарахувань та 3% річних - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків, що не перевищує 5 (п`ять) днів з моменту отримання копії ухвали.
Копію ухвали невідкладно направити позивачу.
У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовну заяву буде визнано неподаною та повернуто позивачу зі всіма доданими документами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.П.Ляшко