Справа № 127/31323/26
Провадження № 2/127/8860/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Федчишен С.А., розглянувши матеріали заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулася позивачка ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову, одночасно з пред`явленням позову. Зазначена заява обґрунтована тим, що відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору, відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Відповідно до наведеного у позові обґрунтування та наявних у позивача доказів, є всі підстави вважати, що відповідач, шляхом введення позивача в оману, приховування істотних обставин та діючи свідомо здійснив продаж двох собак породи Той-пудель (або карликовий пудель) - самця та самки, які мають незадовільний стан здоров`я для використання їх з метою, яку мав позивач перед покупкою. Вартість кожної собаки складала 3 500,00 євро, разом 7 000,00 євро. Відповідачка, продовжуючи свою недобросовісну поведінку, заперечує будь - які порушення зі свого боку, відмовляється відшкодовувати завдані збитки, моральну шкоду та повертати отримані за договором грошові кошти. Позивачка вважає, що застосування заявлених заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачці і знаходяться в неї чи інших осіб, спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача. З цих підстав, позивачка просить суд: вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті ОСОБА_2 і знаходяться у неї чи інших осіб в межах розміру заявлених позовних вимог.
Розгляд заяви про забезпечення позову проведено суддею без повідомлення учасників справи, що узгоджується з положенням ч.1ст.153 ЦПК України.
Розглянувши вимоги заявника, викладені у заяві про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також шляхом заборони вчиняти певні дії. За частиною третьою цієї статті заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суддею беруться до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Зокрема, такий вид забезпечення позову як арешт майна передбачає обмеження права власника майна на користування цим майном.
Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб`єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб`єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції).
З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України саме заявник повинен навести конкретні обставини, з якими пов`язує необхідність забезпечення позову, та подати докази, що дають суду підстави для достатньо обґрунтованого припущення про реальну, а не абстрактну загрозу істотного ускладнення або неможливості виконання майбутнього рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 та від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 звернула увагу, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має пересвідчитися у наявності реального спору, існуванні загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення, зв`язку між конкретним заходом і предметом позовної вимоги, а також забезпечити збалансованість інтересів сторін та інших осіб. Співмірність передбачає зіставлення негативних наслідків від вжиття заходу з наслідками його невжиття.
Дослідивши заяву і подані на її обґрунтування матеріали, суд дійшов висновку, що заявниця підтвердила існування спору, однак не довела фактичних обставин, які свідчили б про необхідність запропонованих нею обмежень.
При цьому, саме посилання заявника у заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ОСОБА_2 здійснити певні дії, без надання відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Суд враховує, що накладення арешту на належне відповідачу майно в межах ціни грошового позову як вид забезпечення позову в принципі допускається законом і не завжди потребує попереднього переліку кожного об`єкта. На це, зокрема, вказано у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2025 року у справі №759/22148/24. Однак допустимість певного виду забезпечення не звільняє заявника від обов`язку обґрунтувати необхідність його застосування у конкретній справі.
За таких обставин, на підставі викладеного, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову. У зв`язку з чим, у задоволенні поданої заяви судом відмовляється.
Згідно з ч. 10 ст. 153 ЦПК України, ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 149-153, 157, 260 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору, відшкодування моральної та матеріальної шкоди відмовити
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
СУДДЯ: