Номер провадження 2/754/8451/26
Справа №754/6561/26
РІШЕННЯ
Іменем України
17 вересня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва
у складі головуючої судді - Гринчак О.І.,
за участю секретаря судових засідань - Пучко А.В.,
позивача - ОСОБА_1 (присутнього у судовому засіданні 08.09.2026),
представниці позивача - ОСОБА_2 (присутньої у судовому засіданні 08.09.2026),
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В:
Зміст позовних вимог
ОСОБА_1 , через представника - адвоката Зіченкову Ірину Миколаївну, через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник посилається на те, що 30 грудня 2026 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було досягнуто усної домовленості щодо надання грошових коштів у позику, відповідно до якої позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. Передача коштів була фактично здійснена шляхом безготівкового переказу на банківську картку № НОМЕР_1 , яка використовується Відповідачем. Відповідно до досягнутої домовленості, Відповідач зобов`язувався повернути зазначену суму позики протягом двох місяців з моменту її отримання, тобто до 28 лютого 2026 року, однак станом на день звернення до суду зазначені кошти повернуті не були.
У подальшому, 15 січня 2026 року, за повторним зверненням Відповідача та на підставі додаткової досягнутої усної домовленості, Позивач надав Відповідачу ще одну позику у розмірі 15 600,00 грн., яка також була перерахована шляхом безготівкового переказу на вищевказаний банківський рахунок. Згідно з домовленістю сторін, Відповідач зобов`язувався повернути зазначену суму до 16 березня 2026 року, проте свої зобов`язання не виконав.
Таким чином, загальна сума грошових коштів, переданих Позивачем Відповідачу у позику, становить 25 600,00 грн., які на теперішній час залишаються неповернутими.
ОСОБА_1 не є фахівцем у галузі права та, діючи добросовісно і довіряючи Відповідачу, не надав належного значення необхідності письмового оформлення відповідних правовідносин.
З метою врегулювання спірних правовідносин у досудовому порядку, на адресу відповідача було направлено письмову вимогу про повернення грошових коштів.
Таким чином, платіжні документи та письмова вимога про повернення коштів, підтверджують факт виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення отриманих грошових коштів.
Відзив відповідача за позовом
29 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_3 - адвоката Мігашка В.Є. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить: відмовити в задоволенні позовних вимог; судові витрати понесені відповідачем покласти на позивача.
Обґрунтовуючи свою позицію, представник відповідача посилається на те, що позивач у справі є директором та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг». Фактично з 27.11.2025 по 20.04.2026 відповідач перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг» та працював на посаді менеджера з постачання. Трудові відносини між сторонами було оформлено відповідно до положень КЗпП України лише з 29.12.2025, що підтверджується Наказом від 26.12.2025 №50-ОС. У період з 27.11.2025 по 29.12.2025 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг» було допущено відповідача до роботи без оформлення трудових правовідносин, зазначений факт підтверджується виконанням відповідачем обов`язків працівника, виконанням вимог прав внутрішнього трудового розпорядку Товариства, листуваннями з іншими працівниками Товариства тощо.
30.12.2025 відповідач дійсно отримав грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн., як виплату заробітної плати (її частини у вигляді авансу) за період роботи без оформлення трудових правовідносин.
Зазначеному платежу передувало листування, що мало місце 30.12.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в мобільному застосунку «WhatsApp» (скріншоти данного листування надано в додатках). Враховуючи зміст листування, яке відбулось між позивачем та відповідачем 30.12.2025 позивач підтвердив, що має намір надіслати відповідачеві аванс за грудень 2025 року (а також запевнив, що заробітна плата за грудень (малось на увазі друга частина) буде виплачуватись у січні місяці) та запитав номер картки, відповідач в свою чергу надав номер картки. Позивач підтвердив здійснення переказу коштів, а відповідач підтвердив отримання.
Зазначене вище, повністю спростовує доводи позивача, що викладені у позовній заяві, стосовно наявності між сторонами досягнутої усної домовленості про отримання грошових коштів у позику.
Щодо поданої позивачем другої квитанції від 15.01.2026 про здійснення переказу грошових коштів на рахунок відповідача у розмірі 15 600,00 грн. представник відповідача зазначає, що дана сума грошових коштів була сплачена відповідачеві, як друга частина заробітної плати за грудень 2025 року, мова про яку зафіксована в повідомленні позивача 30.12.2025 об 11 год. 50 хв.
Окрім цього, номер банківської картки відповідача запитувався помічником керівника ТОВ «Газбудінжиніринг» Дамян Маргаритою Денисівною 27.11.2025, тобто в перший робочий день відповідача (день фактичного допуску до роботи), що підтверджується скріншотами з листування між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в мобільному застосунку «Viber».
Отже, відповідач не укладав жодних договорів позики та не висловлював жодних прохань щодо надання йому грошових коштів у борг. Будь-яких доказів, що відповідач просив надати йому грошові кошти у позику - позивачем надано не було.
Окрім цього, представник відповідача зазначає, що з 13.02.2026 між Відповідачем та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг» - ОСОБА_1 наявний трудовий конфлікт.
У провадженні Деснянського районного суду міста Києва перебуває справа №754/8512/26 (головуюча у справі Саламон О.Б.) за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг» про визнання трудових відносин припиненими, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану щорічну відпустку.
У провадженні Деснянського районного суду міста Києва перебуває справа №754/8789/26 (головуюча у справі Саламон О.Б.) за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг» про встановлення факту мобінгу.
Також на момент подання даного позову до суду вчиняються дії направлені на збір доказів з метою подачі позову про встановлення факту перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з 27.11.2025 по 29.12.2025 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газбудінжиніринг».
Окрім цього, правоохоронними органами проводиться досудове розслідування у кримінальних провадженнях за заявами ОСОБА_3 про вчинення кримінальних правопорушень посадовими особами ТОВ «Газбудінжиніринг» передбачених ст. 366 Кримінального кодексу України.
30.06.2026 представником відповідача через підсистему «Електронний суд» подано повний розрахунок судових витрат, відповідно до якого останній просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на загальну суму 53 580,00 грн., які складаються з витрат понесених на надання відповідачу професійної правничої допомоги.
08.09.2026 через підсистему «Електронний суд» представником відповідача подано уточнений розрахунок судових витрат, відповідно до якого останній просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на загальну суму 80 430,00 грн., які складаються з витрат понесених на надання відповідачу професійної правничої допомоги.
Заперечення позивача на відзив відповідача на позовну заяву
06.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Зіченкової І.М. надійшла відповідь на відзив, в якому остання просить відхилити доводи відповідача як необґрунтовані та такі, що не підтверджуються належними і допустимими доказами.
В обґрунтування своєї позиції представник позивача зазначає, що предметом даного спору не є трудові правовідносини між Відповідачем та ТОВ «ГАЗБУДІНЖИНІРИНГ», а також обставини здійснення ним трудової діяльності на зазначеному підприємстві.
Позивач із даним позовом звернувся до суду виключно як фізична особа з метою захисту своїх особистих майнових прав та законних інтересів, а не від імені товариства чи як його посадова особа.
Дійсно, між ТОВ «ГАЗБУДІНЖИНІРИНГ» та Відповідачем 27.11.2025 було укладено цивільно-правовий договір № 27/11, предметом якого було виконання Відповідачем визначеного обсягу робіт, термін дії якого закінчується 26.12.2025. На виконання умов зазначеного договору Відповідач виконував виключно обумовлений сторонами обсяг робіт, а загальна вартість таких робіт становила 6 940,00 грн. (шість тисяч дев`ятсот сорок гривень 00 копійок).
Отже, правовідносини між сторонами мали виключно цивільно-правовий характер, а не трудовий, що підтверджується змістом укладеного договору, визначеним обсягом робіт та порядком їх оплати.
Крім того, доводи відповідача про те, що надане ним листування у мобільних застосунках «WhatsApp» та «Viber» підтверджує виплату йому заробітної плати, є безпідставними, ґрунтуються виключно на власному припущенні та не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами.
Станом на 27.11.2025 між сторонами було укладено цивільно-правовий договір №27/11 від 27.11.2025, відповідно до якого відповідач зобов`язувався виконати визначений договором обсяг робіт. Саме для здійснення розрахунків за цим договором відповідач повідомив банківські реквізити карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Універсал Банк», які були включені до зазначеної цивільно-правової угоди.
Водночас, в межах зарплатного проекту ТОВ «ГАЗБУДІНЖИНІРИНГ» ОСОБА_3 було визначено інший банківський рахунок для отримання заробітної плати, а саме картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк». Саме на цей рахунок після належного оформлення трудових відносин підприємством здійснювалися нарахування та виплата заробітної плати.
Також представник позивача зазначає, що загальна вартість цивільно-правового договору № 27/11 від 27.11.2025 становила 6 940,00 грн. Водночас на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Універсал Банк», було перераховано грошові кошти у загальному розмірі 25 600,00 грн., що майже у чотири рази перевищує ціну зазначеного цивільно-правового договору.
Твердження відповідача про те, що між сторонами не існувало договору позики, а спірні грошові кошти були виплачені як заробітна плата, є необґрунтованими та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
Відповідач фактично не заперечує обставину отримання від позивача грошових коштів у загальному розмірі 25 600,00 грн., а лише намагається надати їм іншу правову кваліфікацію, стверджуючи, що зазначені кошти є заробітною платою. Проте такі твердження не підтверджені жодним належним доказом.
Крім того, наведені відповідачем обставини щодо наявності між сторонами інших судових спорів, звернень до правоохоронних органів, адвокатських запитів чи інших процесуальних дій не входять до предмета доказування у даній справі та жодним чином не впливають на встановлення правової природи спірних грошових коштів. Такі обставини є юридично нерелевантними для вирішення цього спору та не можуть спростовувати доводи позивача.
Заперечення відповідача на відповідь на відзив
09 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Мігашка В.Є. в порядку ст. 180 ЦПК України подано заперечення, в яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем у відповіді на відзив не надано жодного аргументу або заперечення щодо відсутності у останнього доказів на підтвердження укладення договору позики між позивачем та відповідачем, а також доказів на підтвердження реальності надання грошових коштів саме на виконання договору позики. Для виникнення договору позики необхідно довести досягнення сторонами домовленості щодо його істотних умов та передачу коштів саме на виконання такої домовленості, чого позивачем доведено не було.
Позиція учасників у судовому засіданні
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити; відповідач та його представник просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Із скріншота вбачається, що 30.12.2025 об 11:53 год. з картки НОМЕР_3 було здійснено переказ на суму 10 050,00 грн., комісія складає 50,00 грн., коментар від відправника - переказ власних коштів.
Відповідно до квитанції №B742-HX03-С7РТ-4812 від 15.01.2026 ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів у розмірі 15 600,00 грн. на ім`я ОСОБА_6 , платіжний інструмент 4441114465153300, призначення платежу - переказ особистих коштів.
ОСОБА_1 06 березня 2026 року на адресу ОСОБА_3 було направлено вимогу про повернення грошових коштів, відповідно до якої ОСОБА_1 вимагав повернення грошових коштів у сумі 25 600,00 грн., переданих йому у позику, протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги шляхом перерахування коштів на банківські реквізити ОСОБА_1 .
У цій вимозі ОСОБА_1 повідомляє, що 30 грудня 2025 року між ним та ОСОБА_3 було досягнуто усної домовленості щодо надання грошових коштів у позику, відповідно до якої ним було передано ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн., які фактично були передані шляхом безготівкового переказу на банківську картку № НОМЕР_1 , які ОСОБА_3 зобов`язувався повернути протягом двох місяців з моменту її отримання, тобто до 28 лютого 2026 року. У подальшому, 15 січня 2026 року у зв`язку з проханням ОСОБА_3 про надання фінансової допомоги на підставі досягнутої між ними додаткової усної домовленості, ОСОБА_1 було додатково надано ОСОБА_3 у позику грошові кошти у розмірі 15 600,00 грн., які були перераховані шляхом безготівкового переказу на банківську картку № НОМЕР_1 , які останній зобов`язувався повернути до 16 березня 2026 року.
Норми права та мотиви суду
Предметом доказування у даній справі є наявність зобов`язань за договором позики.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦПК України.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з положеннями статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Нормами частини першої статті 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Отже, враховуючи вимоги щодо форми договору позики, встановлені ст. 1047 ЦК України, договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повинен бути укладений у письмовій формі, оскільки її сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до норм ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
На підтвердження факту укладення договору позики з ОСОБА_3 позивачем надано:
- квитанцію №B742-HX03-С7РТ-4812 від 15.01.2026, відповідно до якої ОСОБА_1 здійснив переказ грошових коштів у розмірі 15 600,00 грн. на ім`я ОСОБА_6 , платіжний інструмент 4441114465153300, призначення платежу - переказ особистих коштів;
- скріншот, згідно з яким 30.12.2025 об 11:53 год. з картки НОМЕР_3 було здійснено переказ на суму 10 050,00 грн., комісія складає 50,00 грн., коментар від відправника - переказ власних коштів;
- вимогу від 06 березня 2026 року, яку позивач направив на адресу ОСОБА_3 з вимогою про повернення грошових коштів у сумі 25 600,00 грн., переданих йому у позику, протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги шляхом перерахування коштів на банківські реквізити ОСОБА_1 .
Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Разом із тим згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позикодавцем та боржником правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов (постанова ВС від 21.02.2018, №344/16307/15-ц).
Верховний Суд у постановах від 30.01.2018, №303/5407/15-ц; 27.05.2019, №633/444/17 розглянув значення «інший документ …» та дійшов висновку, що за ст. 1047 ЦК України письмовий договір та розписка - єдиний доказ укладення договору позики.
Квитанція - не доказ виникнення між сторонами боргових зобов`язань (узгоджується з постановою ВС від 27.05.2019, №633/444/17).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 ЄКПЛ принципу справедливості розгляду справи судом (постанова ВП ВС від 03.07.2019, №342/180/17).
Отже, з досліджених доказів, які надані на підтвердження укладення договору позики між сторонами вбачається, що надані позивачем копії квитанції та скріншот про переказ грошової суми в розмірі 25 600,00 грн. не підтверджують факту укладення між сторонами договору позики та не дозволяють з`ясувати умови, щодо яких між сторонами досягнута згода, також не підтверджують факту отримання відповідачем саме у борг певної грошової суми від позивача та його обов`язок повернути ці кошти, що свідчить про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики.
Суд також звертає увагу на те, що з зазначених документів не вбачається, що кошти були перераховані саме на рахунок відповідача, а в скріншоті взагалі відсутня інформація про те, кому саме були перераховані грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн.
За нормами ч. 1, ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Щодо витрат по сплаті судового збору
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору задоволенню також не підлягають.
Щодо витрат на правничу допомогу
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 КПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1, ч. 2, ч. 3 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.
Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У цій справі судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано:
1. Договір №01-1302/26 про надання професійної правничої допомоги від 13 лютого 2026 року, укладений між адвокатом Мігашком Валентином Євгеновичем та ОСОБА_3 ;
2. Додаткову угоду №5 від 17 червня 2026 року, якою передбачено розмір гонорару;
3. Акт №01/22062026 здачі-приймання наданих послуг від 22 червня 2026 року, відповідно до якого адвокатом надано правову допомогу, а саме: підготовка та подача заяви про ознайомлення з матеріалами цивільної справи №754/6561/26 та здійснення ознайомлення з матеріалами справи (2 години) - 13 530,00 грн.;
4. Акт №01/29062026 здачі-приймання наданих послуг від 29 червня 2026 року, відповідно до якого адвокатом надано правову допомогу, а саме: збір та вивчення доказів, підготовка протоколів огляду доказів (1 година) - 6 675,00 грн.; підготовка відзиву на позовну заяву та подача документів до суду по справі №754/6561/26 (4 години) - 26 700,00 грн.;
5. Акт №01/30062026 здачі-приймання наданих послуг від 30 червня 2026 року, відповідно до якого адвокатом надано правову допомогу, а саме: представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у справі №754/6561/26 (1 година) - 6 675,00 грн.;
6. Акт №01/08072026 здачі-приймання наданих послуг від 08 липня 2026 року, відповідно до якого адвокатом надано правову допомогу, а саме: підготовка та подача заперечені у справі №754/6561/26 (3 години) - 20 115,00 грн.;
7. Акт №01/07092026 здачі-приймання наданих послуг від 07 вересня 2026 року, відповідно до якого адвокатом надано правову допомогу, а саме: представництво інтересів клієнта у судовому засіданні 08.09.2026 у справі №754/6561/26 (1 година) - 6 735,00 грн.
Суд вважає, що надані стороною позивача документи є належними та допустимими в розумінні статей 137-138 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Постанова Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18, містить висновок, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, суд вважає, що зазначені відповідачем витрати на правничу допомогу у розмірі 80 430,00 грн. є завищеними, оскільки не відповідають критерію співмірності з ціною позову, складності справи з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, розумності їхнього розміру, а також суперечать принципу розподілу таких витрат.
Суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, беручи до уваги відмову в задоволенні позовних вимог, врахувавши ціну позову, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, витрачений адвокатом час, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про необхідність обмежити розмір стягнення витрат на професійну правничу допомогу до суми 7 000,00 грн., яка відповідає критерію розумності, встановленій їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
Керуючись ст. 11, 207, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 2-5, 7, 10-13, 18, 76-83, 89, 133, 141, 258, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти з дня його складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2026.
Суддя Деснянського
районного суду міста Києва Оксана Гринчак