ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
17 вересня 2026 року Справа № 280/1855/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), представник Левицька Юлія Василівна ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства Клініки «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області в особі Запорізького об`єднаного мобілізаційного центру (Запорізька обл., Запорізький р-н, с. Миколай-Поле, вул. Центральна, 46-а, фактична адреса: 69089, м. Запоріжжя, вул. Лікарняна, 18 ЄДРПОУ 02006722), Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
05 березня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства Клініки «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області в особі Запорізького об`єднаного мобілізаційного центру (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 2), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої (в редакції уточненої позовної заяви) позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову, оформлену довідкою № від 18.01.2026 № 2026-0118-1242-3570-0 Військово-лікарської комісії Клініки «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області в особі ВЛК Запорізького об`єднаного мобілізаційного центру, щодо придатності до військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_6 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) направити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на повторне ВЛК щодо визначення подальшої придатності несення ним військової служби.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач 18.01.2026 затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 та направлений на військово-лікарську комісію з метою визначення ступеню придатності до військової служби, яку проходив КНП «Клініка Сімейний Лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області. Відповідно до постанови військово-лікарської комісії, оформленої довідкою від 18.01.2026 № 2026-0118-1242-3570-0 виданою КНП «Клініка Сімейний Лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області позивач визнаний здоровим. Проте, всупереч вимогам п. 3.2, 3.4. Положення, ОСОБА_1 , не здавав загальний аналіз крові, сечі, йому не проводилося рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. До того ж, по незалежним від нього обставинам він не мав змоги виконати передбачений п. 3.5. Положення обов`язок та надати членам ВЛК свої медичні документи. Отже, ступінь придатності ОСОБА_1 до військової служби за станом здоров`я в дійсності не визначався. Також, позивач має тяжкий стан, що викликає значні функціональні обмеження, постійний біль, суттєве зниження рухливості або неврологічні ускладнення. На думку позивача, оскаржуваний висновок ВЛК, оформлений довідкою від 18.01.2026 №2026-0118-1242-3570-0 не відповідає реальному стану здоров`я позивача та Положенню про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402. З огляду на викладене позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
01 квітня 2026 року військовою частиною НОМЕР_3 надано на адресу суду копію довідки Військово-лікарської комісії від 18.01.2026 № 2026-0118-1242-3570-0, військово-облікового документу позивача та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 18.01.2026 № 18.
Ухвалою суду від 13.05.2026 повторно витребувано у Військово-лікарської комісії Клініки «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області - документи/інформацію на підставі який прийнято рішення ВЛК щодо придатності ОСОБА_1 до військової служби, оформлене довідкою від 18.01.2026 №2026-0118-1242-3570-0, копію картки обстеження та медичного огляду ОСОБА_1 , інформацію щодо проведення передбачених абз. 1 пункту 3.4 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402, досліджень (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ).
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2026 застосовано до відповідача Військово-лікарської комісії Клініки «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини 1 статті 145 та частини 1 статті 149 КАС України.
03 червня 2026 року Комунальним некомерційним підприємством Клініки «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області надано установчі документи створеної у медичному закладі Військово-лікарської комісії та повідомлено про те, що під час проходження ОСОБА_1 медичного огляду ВЛК 18.01.2026, останнім не було надано жодної медичної документації стосовно стану свого здоров`я.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.06.2026 витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_4 та Військової частини НОМЕР_3 картку обстеження та медичного огляду, висновки лікарів, супровідні документи щодо ОСОБА_1 від 18.01.2026, постанову ВЛК щодо придатності військовозобов`язаного ОСОБА_1 до проходження військової служби.
На виконання ухвали суду від 04.06.2026 у військовою частиною НОМЕР_3 04.06.2026 повідомлено про відсутність витребуваних судом доказів, а саме: картки обстеження та медичного огляду, висновків лікарів, супровідних документів щодо ОСОБА_1 від 18.01.2026 та постанови ВЛК щодо придатності військовозобов`язаного ОСОБА_1 до проходження військової служби.
09 червня 2026 року на адресу суду надійшли пояснення ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомлено, що картка обстеження та медичного огляду з метою визначення ступеня придатності за станом здоров`я з метою проходження військової служби ОСОБА_1 в ІНФОРМАЦІЯ_6 не зберігаються. Відповідно до встановленого порядку, усі матеріали та документи, що стосуються проходження ВЛК, після завершення відповідної процедури були передані до військової частини, в якій проходить (або проходила) службу зазначена у запиті особа.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2026 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву в адміністративній справі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.06.2026 задоволено клопотання представника позивача про залучення співвідповідача у справі та залучено Військову частину НОМЕР_6 , як співвідповідача у адміністративній справі № 280/1855/26. Розгляд справи розпочато спочатку.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.06.2026 скасовано ухвалу Запорізького кружного адміністративного суду від 27.05.2026 у справі №280/1855/26 про стягнення в дохід Державного бюджету України штрафу.
16 червня 2026 року на адресу суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_6 . Відповідач звертає увагу суду на те, що для направлення на ВЛК необхідно написати на ім`я безпосереднього командира рапорт про направлення на ВЛК. Доказів звернення з відповідним рапортом до безпосереднього командира позивач не надав. В зв`язку з чим вимога до відповідача 3 є передчасною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2026 змінено назву третьої особи у справі.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України з безконтактним електронним носієм у формі ID-картки № НОМЕР_8 , виданого 13.02.2024 Шевченківським відділом у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області.
18 січня 2026 року військово-лікарською комісією Запорізького об`єднаного мобілізаційного центру при ІНФОРМАЦІЯ_7 Комунального некомерційного підприємства «Клініка «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області проведено огляд ОСОБА_1 на встановлення ступеня придатності до військової служби і прийнято довідку від 18.01.2026 № 2026-0118-1242-3570-0 якою ОСОБА_1 визнана здоровим та придатний до проходження військової служби.
Довідка від 18.01.2026 № 2026-0118-1242-3570-0 підписана терапевтом, психіатром, дерматовенерологом та медичною сестрою.
Згідно наданого відповідачем витягу з медичної інформаційної системи щодо ОСОБА_1 проведено лабораторні дослідження: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ, серологічний аналіз крові на: маркери сифілісу, реакція мікропреципітації (RW), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), глюкозу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 18.01.2026 № 18 ОСОБА_1 з 18.01.2026 зараховано до списків особового складу військової частини.
Не погоджуючись із висновком військово-лікарської комісії, представник позивача 27.01.2026 звернулася із скаргою до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Листом від 05.02.2026 № 852 ІНФОРМАЦІЯ_9 повідомив представнику позивача про можливість позивача звернутися до командування військової частини у якій він проходить службу з метою проходження медичного огляду.
З 25.04.2026 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_6 .
Вважаючи висновки відповідача щодо стану здоров`я безпідставними та такими, що не відображають ступеня придатності до служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Частина 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно частини 5 статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
Пунктом 2 вказаного Указу військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543ХІ1 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543 ХІІ, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Стаття 1 Закону №3543-XII визначає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За змістом статті 2 Закону №3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
За приписами частини 1 статті 4 Закону №3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII, мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно частини 5 статті 4 Закону №3543-XII, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Зі змісту положень статті 23 Закону №3543-XII вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.
Частина 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.
Системний аналіз вищенаведених нормативних положень дозволяє прийти висновку, що на військову службу призиваються зокрема громадяни України, які придатні до неї за станом здоров`я.
Відповідно до матеріалів справи військово-лікарською комісією Запорізького об`єднаного мобілізаційного центру при ІНФОРМАЦІЯ_7 Комунального некомерційного підприємства «Клініка «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області 18.01.2026 проведено огляд ОСОБА_1 та визнано його придатний до проходження військової служби.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 стверджував, що він не може бути придатним до військової служби в силу наявності в нього діагнозів «кіфосколіоз», який викликає значні функціональні обмеження, постійний біль, суттєве зниження рухливості або неврологічні ускладнення та «легка розумова відсталість на резидуально-органічному фоні з вираженими порушеннями поведінки та психотичними включеннями», які не були враховані при проходження ним військово-лікарської комісії.
За приписами статті 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 № 2801-XII військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України «Про національну безпеку України». Військово-лікарські комісії також можуть створюватися при державних та комунальних закладах охорони здоров`я. Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями врегульовано Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза - це, зокрема, медичний огляд допризовників, призовників; визначення ступеня придатності до військової служби.
Пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.
Пунктом 3.1 глави 3 Розділу ІІ Положення № 402 визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.
Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей. Ступінь придатності військовозобов`язаних до військової служби за станом здоров`я кожним лікарем визначається індивідуально. Висновки про придатність або непридатність військовозобов`язаних до військової служби, подані ними скарги та об`єктивні дані, виявлені у процесі медичного огляду, а також встановлений діагноз вносяться кожним лікарем до картки обстеження та медичного огляду та до інших документів, що засвідчується особистим підписом лікаря та скріплюється його особистою печаткою, із зазначенням дати проведення медичного огляду. До інформації про діагноз та результати медичних втручань (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини), які вносяться до картки обстеження та медичного огляду, додається відповідний код до кожного діагнозу та результату медичних втручань за класифікацією, визначеною НК 025 та НК 026, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 04.08.2021 № 360 «Про затвердження та скасування національних класифікаторів (абзац 2 пункту 3.2 глави 3 Розділу ІІ Положення № 402).
З наведених норм Положення № 402 слідує, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, передбачених пунктом 1.1 розділу І Положення № 402, зокрема, з метою визначення ступеня придатності до військової служби, за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 18.01.2026 № 2026-0118-1242-3570-0 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.
З матеріалів справи судом встановлено, що під час проведення медичного огляду проводилися необхідні лабораторні дослідження: загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ, серологічний аналіз крові на: маркери сифілісу, реакція мікропреципітації (RW), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), глюкозу та здійснено огляд військовозобов`язаного терапевтом, психіатром і дерматовенерологом.
Відтак, в межах доводів позовної заяви, за відсутності інших доводів про порушення процедури проведення військово-лікарської комісії у суду відсутні підстави вважати, що процедура проведення ВЛК була порушена.
При цьому, у постанові від 10.02.2022 у справі №160/7153/20 Верховний Суд наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналогічного висновку про те, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду дійшов Верховний Суд у постановах від 12.02.2021 у справі №820/5570/16, від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, від 26.02.2025 у справах № 600/3273/22-а, № 240/13173/22.
Суд звертає увагу, що при розгляді даної справи судом не досліджується медичний критерій (стосовно діагнозу та його правомірності, а також придатності до військової служби), а лише перевіряється юридична процедура прийняття рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення ВЛК.
В той же час, з матеріалів справи судом встановлено порушення процедури оскарження рішення військово-лікарської комісії.
Відповідно до абзаців 1-3 пункту 2.2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом.
До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Пунктом 2.3 розділу І Положення №402 передбачено, що Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
Начальник ЦВЛК безпосередньо підпорядковується директору Військово-медичного департаменту (далі - ВМД) МОУ. Усі штатні ВЛК Збройних Сил України безпосередньо підпорядковуються начальнику ЦВЛК (підпункт 2.3.2 пункту 2.3 розділу І Положення №402).
На ЦВЛК покладається, зокрема організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, у тому числі: організація медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних та резервістів (кандидатів у резервісти); розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України (підпункт 2.3.3 пункту 2.3 розділу І Положення №402).
Як передбачено підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу I Положення №402, ЦВЛК має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; витребовувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок, запитувати від військових, цивільних лікувальних закладів, військових частин, військових комісаріатів і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
Згідно з підпунктом 2.3.5 пункту 2.3 розділу I Положення №402, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Відповідно до підпункту 2.4.5 пункту 2.4 розділу І Положення №402, ВЛК регіону має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10. пункту 2.4 розділу І Положення №402).
Рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд (підпункт 2.4.6. пункту 2.4 розділу І Положення №402).
Пунктами 3.1, 3.4 глави 3 розділу І Положення №402 установлено, що скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16.11.2016 №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров`я.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_10 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_11 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК. Таке рішення є обов`язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття.
У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз`ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
У разі прийняття рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд, військовослужбовці та інші особи, зазначені у пункті 1.2 глави 1 цього розділу, направляються для проходження медичного огляду ВЛК в інший заклад охорони здоров`я, ніж той, в якому проводився медичний огляд ВЛК, постанова якої оскаржується.
Відповідно до підпункту 2.5.1. пункту 2.5. розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ІНФОРМАЦІЯ_12 ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.
За підпунктом 2.8.1 пункту 2.8. розділу І Положення №402, ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП.
Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.
Згідно з підпунктами 2.8.2, 2.8.3 пункту 2.8. розділу І Положення №402 роз`яснення ВЛК регіону та ЦВЛК з питань військово-лікарської експертизи є обов`язковими для виконання ВЛК ТЦК та СП.
ВЛК ТЦК та СП має право приймати постанови відповідно до цього Положення.
ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.
Підпунктами 2.8.4, 2.8.5 пункту 2.8. розділу І Положення №402 установлено, що на ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян.
У порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК.
Згідно із підпунктом 2.5.11 пункту 2.5 розділу І Положення №402, документи позаштатних ВЛК скріплюються гербовою печаткою закладу охорони здоров`я (установи), військової частини, в яких ці комісії утворені.
Як слідує із наведених вище норм Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І Положення №402 з метою визначення придатності за станом здоров`я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.
До штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що рішення про придатність позивача до військової служби прийнято позаштатною ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_13 Комунального некомерційного підприємства «Клініка «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Згідно з Положенням №402, у разі незгоди із рішеннями позаштатної ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із відповідною скаргою протягом строку, встановленого Законом України «Про звернення громадян», а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня - звернутися до ЦВЛК або до суду.
Дотримання встановленого законом порядку адміністративного оскарження рішень військово-лікарських комісій має на меті забезпечення оперативності перегляду постанов ВЛК, оскільки оцінка стану здоров`я особи здійснюється саме на момент проведення медичного огляду.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався саме зі скаргою щодо незаконності довідки військово-лікарської комісії від 18.01.2026 № 2026-0118-1242-3570-0 до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_14 та/або ЦВЛК.
Суд наголошує на тому, що процедура адміністративного оскарження не виключає можливість оскаржувати дії, рішення чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень зокрема у розрізі питання проходження військово-лікарської комісії, що гарантовано статтею 55 Конституції України. Але при цьому суд звертає увагу на те, що судове оскарження в адміністративних справах не є абсолютним та може мати свої межі з огляду на необхідність дотримання балансу гілок державної влади та наявності у суб`єктів владних повноважень адміністративного розсуду та дискреційних повноважень.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що в контексті спірних правовідносин, станом на момент ухвалення судового рішення у даній справі судом не встановлено протиправності рішення Військово-лікарської комісії Запорізького об`єднаного мобілізаційного центру при ІНФОРМАЦІЯ_7 Комунального некомерційного підприємства «Клініка «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, оформленого довідкою військово-лікарської комісії від 18.01.2026 № 2026-0118-1242-3570-0.
З приводу вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_6 направити позивача на повторне ВЛК щодо визначення подальшої придатності несення ним військової служби суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем.
Відповідно до п. 6.1. Порядку № 402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров`я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Також направлення військовослужбовців на медичний огляд ВЛК прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище проводиться у випадках, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454.
Керівники органів управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, за потреби, направляють на медичний огляд ВЛК військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання в дисциплінарному батальйоні або до кримінального покарання у вигляді арешту.
Особи, призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яких не зарахували до списків особового складу ВВНЗ, навчального центру або військової частини за медичними показаннями на підставі акта відмови військової частини у прийомі особи за медичними показаннями (додаток 14), складеного начальником медичної служби військової частини, який пройшов навчання щодо застосування Розкладу хвороб, у триденний строк з дня його підписання підлягають обов`язковому повторному медичному огляду ВЛК при обласному ( ІНФОРМАЦІЯ_15 або іншої ВЛК вищого рівня, за рішенням керівника ТЦК та СП. До такого акта можуть додаватися фото візуальних медичних показань (за згодою особи), копії медичних документів особи, пред`явлені нею на пункті прийому особового складу, про що зазначається в цьому акті. Направлення на медичний огляд проводиться керівником ТЦК та СП, яким було здійснено призов громадянина.
Пунктом 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статуту внутрішньої служби, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), передбачено обов`язок військовослужбовців негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.
Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби (п. 255 Статуту внутрішньої служби).
Однак, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до безпосереднього начальника щодо наявного у нього захворювання та необхідності отримання медичної допомоги.
Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов`язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.23)).
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція аналогічного змісту неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 31.01.2024 № 640/6129/22, від 20.12.2024 у справі № 815/5751/16, від 18.02.2025 у справі №260/5061/22, від 07.02.2025 у справі №990/54/24.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливе їх порушення в майбутньому.
Рішення суду не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). Заявлені позовні вимоги спрямовані на майбутнє, відповідно не можуть бути задоволені вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено в майбутньому. Також, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення. Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах 30.10.2019 у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11.11.2020 у справі №640/19903/19, від 26.07.2021 у справі № 420/2068/19.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов`язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
У відповідності до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), представник Левицька Юлія Василівна ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства Клініки «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області в особі Запорізького об`єднаного мобілізаційного центру (Запорізька обл., Запорізький р-н, с. Миколай-Поле, вул. Центральна, 46-а, фактична адреса: 69089, м. Запоріжжя, вул. Лікарняна, 18 ЄДРПОУ 02006722), Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат - не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 17 вересня 2026 року.
Суддя О.О. Артоуз