КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
16 вересня 2026 року м. Київ 160/19167/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
06.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020, 2021, 2022 в розмірі 12236 грн. 71 коп., з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796, 1,115 та 1,121;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести, починаючи з 10.06.2026 р. перерахунок (індексацію) пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020, 2021, 2022 в розмірі 12236 грн. 71 коп., з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (з урахуванням 1,0796, 1,115) та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року матеріали адміністративної справи №160/19167/26 передані на розгляд до Київського окружного адміністративного суду (бульвар Лесі Українки, 26a, Київ, 01133).
Зазначена ухвала мотивована тим, що за відомостями довідки від 03.08.2022 №3008-5001954203 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16.
Будь-яких належних доказів на підтвердження реєстрації у встановленому порядку місця проживання або перебування позивача на території м. Дніпра чи Дніпропетровської області, як і відповідача, матеріали справи не містять.
Проте, відповідні висновки Дніпропетровського окружного адміністративного суду є передчасними з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вивчивши позовні матеріали на предмет їх відповідності приписам Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи - позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
З аналізу наведених норм вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає як загальну, так і альтернативну територіальну підсудність, при цьому у справах щодо оскарження індивідуальних актів застосовується саме підсудність за вибором позивача.
При цьому, вибір здійснюється саме за зареєстрованим місцем проживання позивача, а не за фактичним.
Як вбачається із матеріалів справи позивачем, відповідно до довідки від 03.08.2022 №3008-5001954203 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 .
В той же час, рішенням Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року №960/0/15-26 змінено із 01 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Позивачка звернулася з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 03.07.2026 року, тобто після прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26.
Отже, у даному випадку, застосуванню підлягають положення частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивач має право обрати суд як за своїм зареєстрованим місцем проживання, так і за місцезнаходженням відповідача.
Таким чином, з урахуванням предмета спору та суб`єктного складу учасників справи, позивач правомірно реалізував своє процесуальне право на вибір суду.
Суд наголошує, що визначення територіальної підсудності здійснюється на момент звернення до суду, виходячи з характеру спірних правовідносин та складу сторін, і не залежить від подальшої оцінки судом доказів чи обґрунтованості позовних вимог.
Таким чином, позивачем реалізовано своє процесуальне право на вибір суду в межах, передбачених нормами КАС України про альтернативну підсудність, що відповідає принципу забезпечення доступу до правосуддя та самостійного визначення стороною компетентного суду.
Водночас передача справи за територіальною підсудністю всупереч обраному позивачем суду призводить до обмеження його права на реалізацію альтернативної підсудності, гарантованої законом.
Такий підхід не відповідає змісту статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки право вибору між судами належить виключно позивачу і не може бути змінене судом за власною ініціативою за відсутності очевидних підстав для висновку про непідсудність справи.
Суд окремо зазначає, що суд не наділений дискреційними повноваженнями самостійно змінювати обраний позивачем суд у випадках, коли законом передбачено альтернативну підсудність.
Крім того, така підсудність не може визначатися або змінюватися залежно від часу прийняття оскаржуваних рішень чи подальшої оцінки доказів у справі.
Водночас розгляд судом справи всупереч волі позивача та з обмеженням його права на реалізацію альтернативної підсудності може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на розгляд справи «судом, встановленим законом».
Отож, з наведеного можна підсумувати, що якщо суд помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб`єктним складом учасників, характером спірних правовідносин відноситься до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої статтею 30 КАС.
Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов`язковості положень інституту підсудності адміністративних справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2019 року у справі N 855/364/19.
Таким чином за наведених умов йдеться не про оцінку чи оспорення підсудності як такої, а про необхідність дотримання меж судової дискреції та забезпечення реалізації процесуального вибору позивача, гарантованого статтею 25 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, якому передано справу, виходить з того, що передача здійснена помилково, оскільки порушує гарантоване законом право позивача на вибір підсудності та фактично виходить за межі процесуальної дискреції суду щодо визначення компетентного суду.
Водночас спір щодо підсудності між судами у розумінні процесуального закону відсутній, оскільки йдеться не про конкуренцію юрисдикцій, а про дотримання встановлених законом меж реалізації права позивача на вибір суду.
На момент звернення до суду 03 липня 2026 року саме Дніпропетровський окружний адміністративний суд був судом, якому рішенням Вищої ради правосуддя від 21 травня 2026 року № 960/0/15-26 передано територіальну підсудність справ Луганського окружного адміністративного суду та Київський окружний адміністративний суд враховує зазначену обставину при визначенні територіальної підсудності цієї справи.
При цьому, передаючи справу до Київського окружного адміністративного суду, Дніпропетровський окружний адміністративний суд при визначенні альтернативної територіальної підсудності виходив із фактичного місця перебування позивачки у м. Києві. Водночас частина перша статті 25 КАС України пов`язує право позивача на вибір суду із зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження), що потребує врахування при вирішенні питання про територіальну підсудність справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з частиною 6 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини 1 цієї статті, суд вирішує ухвалою, яка може бути оскаржена.
Керуючись статтями 29, 48, 52, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Адміністративну справу № 160/19167/26 передати за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
2. Передачу справи здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
3. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.