Справа № 420/7808/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Русанжика Василя Панасовича в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Русанжика Василя Панасовича в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Ренійської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, за 0,300 км у північному напрямку від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області, орієнтовною площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї;
зобов`язати Ренійську міську раду Ізмаїльського району Одеської області вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Ренійської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, за 0,300 км у північному напрямку від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області, орієнтовною площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що з інформації Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області № 38/465-785 від 11.02.2026 вбачається, що на території Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області біля с. Нагірне розміщується місце видалення побутових відходів орієнтовною площею 1,5 га. На вказане місце видалення відходів розроблено паспорт № [приховано] від 11.10.2001. Згідно вказаного паспорту місця видалення відход[приховано], сміттєзвалище експлуатується з 1989 року, розміщується на земельній ділянці площею 1,5 га, на відстані 0,300 км на північ від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області та 2,5 км від озера Кагул. Водночас, земельна ділянка, на якій розташовано зазначене місце видалення твердих побутових відходів не сформована, межі в натурі на місцевості не винесені, кадастровий номер не присвоєно, речові права на земельну ділянку не зареєстровані.
Ухвалою суду від 25.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 16.04.2026 року в задоволенні клопотання представника відповідача про об`єднання справ в одне провадження - відмовлено.
Ухвалою суду від 16.09.2026 року у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовлено.
До суду від Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області надійшов відзив, в якому вказано, що нормами права, не регламентовано обов`язку (вимог до) органів місцевого самоврядування, до яких відноситься Ренійська міська рада, щодо вжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документацій із землеустрою щодо відведення земельних ділянок під розташованими на них місцями видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) їх меж, а також здійснення державної реєстрації прав на них.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем у даній справі не оспорюється розташування місця видалення відходів на земельній ділянці орієнтовною площею 1,5 га, межі якої не визначені, за відсутності правовстановлюючих документів на ділянку, що розміщується на території Ренійської міської територіальної громади біля с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області. Відтак, вирішення питання щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, розташованою за межами с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області, у межах Ренійської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області належить до повноважень органу місцевого самоврядування - Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.
Від Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області надійшли заперечення, в яких вказано, що Ренійська міська рада повністю не погоджується з наведеними прокурором у відповіді на відзив міркуваннями та аргументами, вважає їх такими, що не спростовують доводів Ренійської міської ради, викладених у відзиві на позовну заяву, у більшій мірі повторюють обґрунтування, викладені у позовній заяві, та зводяться до помилкового розуміння законодавства України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що на території Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області біля с. Нагірне розміщується місце видалення побутових відходів орієнтовною площею 1,5 га.
На вказане місце видалення відходів розроблено паспорт № [приховано] від 11.10.2001.
Згідно вказаного паспорту місця видалення відход[приховано], сміттєзвалище експлуатується з 1989 року, розміщується на земельній ділянці площею 1,5 га, на відстані 0,300 км на північ від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області та 2,5 км від озера Кагул.
Листом від 11.02.2026 року Ренійська міська рада Ізмаїльського району Одеської області у відповідь на запит повідомила, що на території Ренійської міської територіальної громади наявні 7 діючих місць видалення твердих побутових відходів. Вивезення відходів з населених пунктів громади відбувається на наступні об`єкти, зокрема, с. Нагірне місце видалення відходів, розташоване на земельній ділянці площею 1,5 га, паспорт місця видалення відходів (МВВ) реєстраційний номер 51247126 від 11.10.2001. Правовстановлюючі документи на земельні ділянки, на яких розташовані місця видалення твердих побутових відходів, відсутні.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За приписами ч.3 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України "Про прокуратуру".
Згідно ч.3 ст.23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 р. у справі № 815/724/15.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.4 ч.2 ст.129 Конституції України).
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Згідно ч.4 ст.53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що ст.53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Обґрунтовуючи позовну заяву, заступник керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області зазначає, що на Ренійську міську раду Ізмаїльського району Одеської області покладено обов`язок із вчинення дій стосовно розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Ренійської міської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, за 0,300 км у північному напрямку від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області, орієнтовною площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї. Водночас через тривалу бездіяльність відповідача щодо виконання вимог чинного законодавства, земельна ділянка, на якій розташовано місце видалення твердих побутових відходів, не сформована, кадастровий номер не присвоєно, межі в натурі на місцевості не винесені та речове право на неї не зареєстроване. В той же час, Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), до повноважень якої віднесено контроль за використанням та охороною довкілля, за наявності факту порушення інтересів держави у сфері довкілля не здійснює заходів на захист державних інтересів, зокрема щодо звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про неналежне виконання своїх повноважень. Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку є пасивна поведінка Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), а саме її бездіяльність.
Суд також враховує, що у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право: 1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об`єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад; 2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об`єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад; 3) мати об`єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Згідно ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об`єктів, у тому числі місць чи об`єктів для управління відходами, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо вирішення питань поводження з побутовими відходами.
Згідно ст. 1 Закону України "Про управління відходами" полігон - місце захоронення відходів, призначене для їх розміщення на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі, включаючи: внутрішні місця для видалення відходів, на яких утворювач відходів - суб`єкт господарювання здійснює видалення власних відходів на місці утворення; постійні місця, на яких відходи розміщуються понад один рік; управління відходами - комплекс заходів із збирання, перевезення, оброблення (відновлення, у тому числі сортування, та видалення) відходів, включаючи нагляд за такими операціями та подальший догляд за об`єктами видалення відходів.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про відходи" в редакції, яка діяла до 09.07.2023 (Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами) органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують виконання вимог законодавства про відходи, вирішення питань щодо розміщення на своїй території об`єктів поводження з відходами. Органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об`єктів поводження з відходами.
Статтею 33 вказаного закону визначено, що на кожне місце чи об`єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об`єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об`єктів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства.
Згідно ст. 26 Закону України "Про управління відходами" до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить: 1) участь у реалізації державної політики у сфері управління відходами; 2) участь у розробленні та реалізації регіональних планів управління відходами; 3) затвердження місцевих планів управління відходами; 4) вирішення питань щодо розміщення на території відповідних територіальних громад об`єктів оброблення відходів; 5) створення пунктів роздільного збирання побутових відходів. Органи місцевого самоврядування здійснюють й інші повноваження у сфері управління відходами відповідно до закону.
Відповідно до ст. 40 Закону України "Про управління відходами" захоронення відходів здійснюється на полігонах, що відповідають вимогам законодавства та технологічне обладнання яких забезпечує захист ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату, контроль викидів в атмосферне повітря, забруднення ґрунтів і підземних вод.
Згідно ст. 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території.
Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Таким чином, органи місцевого самоврядування наділені досить широкими повноваженнями у сфері поводження з відходами, зокрема саме вони надають згоду на розміщення на своїй території місць чи об`єктів для розміщення відходів, приймають рішення про виділення земельних ділянок для цих цілей, здійснюють управління відходами, тощо.
Згідно ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ст. 19 ЗУ "Про землеустрій" до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності; б) організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Згідно ст. 20 ЗУ "Про землеустрій" землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності.
Отже, оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка використовується для розміщення місця видалення відходів, є передумовою для дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема у сфері управління відходами.
Відповідно до 22 ЗУ "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації); б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.
Згідно ст. 26 ЗУ "Про землеустрій" замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Відповідно до ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
Згідно ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
З аналізу вищевикладеного слідує, що органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями щодо організації та здійснення землеустрою, який проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, та здійснюється зокрема на підставі рішень органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладених договорів між землевласниками та розробниками документації із землеустрою. Виготовлена документація з землеустрою є підставою для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера, тобто для її формування, винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки та як наслідок для її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.
З матеріалів справи вбачається, що на території Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області біля с. Нагірне розміщується місце видалення побутових відходів орієнтовною площею 1,5 га.
При цьому, на вказане місце видалення відходів розроблено паспорт № [приховано] від 11.10.2001. Згідно вказаного паспорту місця видалення відход[приховано], сміттєзвалище експлуатується з 1989 року, розміщується на земельній ділянці площею 1,5 га, на відстані 0,300 км на північ від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області та 2,5 км від озера Кагул.
Проте Ренійською міською радою Ізмаїльського району Одеської області не забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Ренійської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, за 0,300 км у північному напрямку від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області, орієнтовною площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
Разом з тим, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під видалення відходів створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування сміттєзвалища, що може призвести до негативних наслідків.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що Ренійською міською радою Ізмаїльського району Одеської області вживаються дії щодо виготовлення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, суду не надано.
Верховний Суд у справі № 640/16224/19 (провадження № К/9901/22967/20) зауважує, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи.
З огляду на встановлені судом обставини, положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи відсутність доказів розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Ренійської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, за 0,300 км у північному напрямку від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області, орієнтовною площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї, суд доходить висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність.
Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Ренійської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, за 0,300 км у північному напрямку від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області, орієнтовною площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи те, що позивач, як суб`єкт владних повноважень, під час подання позову поніс лише судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, тому судові витрати з відповідача не стягуються, а підстави для стягнення судового збору відсутні.
Керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Русанжика Василя Панасовича в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області щодо невжиття заходів із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Ренійської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, за 0,300 км у північному напрямку від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області, орієнтовною площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
Зобов`язати Ренійську міську раду Ізмаїльського району Одеської області вжити заходи із забезпечення розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на території Ренійської територіальної громади Ізмаїльського району Одеської області, за 0,300 км у північному напрямку від с. Нагірне Ізмаїльського району Одеської області, орієнтовною площею 1,5 га, з розташованим на ній місцем видалення відходів, винесення в натурі та встановлення (на місцевості) її меж, а також здійснення державної реєстрації прав на неї.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивачі: заступник керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Русанжика Василя Панасовича (умовний код: [номер приховано], адреса: вул. Дмитрівська, 63, м. Ізмаїл, Одеська область, 68600).
Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (код ЄДРПОУ 43879780, адреса: вул. Лінія, 12, 6 ст. Люстдорфської дороги, буд. 22, м. Одеса, 65114).
Відповідач: Ренійська міська рада Ізмаїльського району Одеської області (код ЄДРПОУ 35549578, адреса: вул. Вознесенська, 139, м. Рені, Ізмаїльський р-н, Одеська обл., 68803).
Суддя П.П. Марин