РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
17 вересня 2026 року м. Рівне №460/14691/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії Департаменту соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради щодо відмови у підготовці та внесенні подання на розгляд Комісії щодо розгляду заяв окремих категорій громадян про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення стосовно ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати Департамент соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради підготувати та внести на розгляд Комісії щодо розгляду заяв окремих категорій громадян про призначення грошової компенсації подання про призначення ОСОБА_1 грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення. В обґрунтування позову позивач зазначає, що він є учасником бойових дій, особою з інвалідністю внаслідок війни III групи та перебуває на квартирному обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов. 12.01.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 719. Листом від 27.01.2026 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для призначення такої грошової компенсації, оскільки відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 719, право на її отримання мають особи з інвалідністю внаслідок війни I-II груп. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки пункт 18 частини першої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" гарантує особам з інвалідністю внаслідок війни право на позачергове забезпечення житлом незалежно від установленої групи інвалідності. На його переконання, Порядок № 719 як підзаконний нормативно-правовий акт не може звужувати обсяг прав, гарантованих законом, а тому відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд має застосувати правовий акт вищої юридичної сили.
Відповідач подав відзив на позов в якому позовні вимоги не визнав. У відзиві відповідач зазначив, що Порядок № 719 визначає самостійний спеціальний механізм надання грошової компенсації за рахунок субвенції з державного бюджету і прямо відносить до одержувачів такої компенсації осіб з інвалідністю I-II груп. Оскільки позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни III групи, він не належить до визначеного Порядком № 719 кола одержувачів цієї грошової компенсації. Відповідач також зазначив, що посвідчення позивача, яке підтверджувало III групу інвалідності, мало визначений строк дії.
У відповіді на відзив позивач наполягав на задоволенні позову. Зазначив, що в умовах воєнного стану строк дії документів, що підтверджують інвалідність, продовжено, а також наголосив, що повноваження щодо призначення або відмови у призначенні грошової компенсації належать комісії, а не Департаменту, тому останній був зобов`язаний передати його заяву на розгляд комісії.
Ухвалою суду від 06.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши заяви по суті, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни III групи.
Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради позивача взято на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та включено до відповідного списку осіб, які користуються правом позачергового одержання житла.
12.01.2026 позивач звернувся до Департаменту соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради із заявою щодо призначення йому грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 719.
Листом від 27.01.2026 Департамент повідомив позивача, що відповідно до Порядку № 719 право на грошову компенсацію мають особи з інвалідністю I-II груп, тоді як позивачу встановлено III групу інвалідності, у зв`язку із чим підстав для направлення його документів на розгляд комісії відповідач не встановив.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (надалі за текстом - Закон № 3551-XII).
Відповідно до статті 1-1 Закону № 3551-XII державна політика соціального захисту ветеранів війни є цілеспрямованою системною діяльністю органів державної влади щодо забезпечення їх соціального захисту шляхом надання пільг і гарантій відповідно до законодавства.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 3551-XII особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються передбачені цією статтею пільги.
Пунктом 18 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII передбачено позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій.
Отже, Закон № 3551-XII дійсно не ставить передбачене пунктом 18 частини першої статті 13 право на позачергове забезпечення житлом у залежність від установлення особі I, II або III групи інвалідності.
Тому суд погоджується з позивачем у тому, що наявність у нього III групи інвалідності внаслідок війни сама по собі не позбавляє його права на позачергове забезпечення житлом, передбаченого Законом № 3551-XII.
Разом з тим саме це право не є предметом спору у цій справі.
Позивач не оскаржує відмову у взятті його на квартирний облік та не вимагає безпосереднього забезпечення його жилим приміщенням відповідно до пункту 18 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII.
Навпаки, матеріалами справи підтверджено, що він перебуває на квартирному обліку.
Предмет спору стосується іншого правового механізму виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення за рахунок спеціально передбаченої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 719.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 719 затверджено Порядок та умови надання відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам та Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей (надалі за текстом - Порядок № 719).
Пунктом 1 Порядку № 719 установлено, що цей Порядок визначає умови та механізм виплати грошової компенсації, зокрема, для осіб з інвалідністю I-II груп, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у визначених законом заходах із захисту України, та які потребують поліпшення житлових умов. Вказане коло одержувачів було збережено і після поширення механізму на осіб, які брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.
Пунктом 3 Порядку № 719 безпосередньо визначено, що право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають особи з інвалідністю I-II груп, які відповідають установленим ним умовам та перебувають на квартирному обліку.
При цьому грошова компенсація виплачується саме за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, цільове призначення якої також законодавчо сформульовано для сімей визначених законом загиблих осіб та для осіб з інвалідністю I-II груп. Такий самий зміст відповідної бюджетної програми зберігався і при розподілі коштів державного бюджету у 2025 році.
Отже, законодавством передбачено два взаємопов`язані, проте не тотожні механізми реалізації житлових прав ветеранів: право на позачергове забезпечення житлом відповідно до пункту 18 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII; спеціальний механізм отримання грошової компенсації замість належного жилого приміщення за рахунок цільової субвенції державного бюджету відповідно до Порядку № 719.
Наявність першого права не означає автоматичного виникнення права на другий спосіб забезпечення житлом.
Щодо доводів про звуження прав підзаконним нормативно-правовим актом.
Позивач посилається на частину третю статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Водночас у спірних правовідносинах Порядок № 719 не скасовує і не обмежує передбачене Законом № 3551-XII право позивача на позачергове забезпечення житлом.
Пункт 18 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII не містить положень, відповідно до яких кожна особа з інвалідністю внаслідок війни незалежно від групи має право вимагати замість жилого приміщення виплату його грошового еквівалента за рахунок субвенції з державного бюджету.
Законодавець визначив саме право на забезпечення житлом, тоді як Порядок № 719 регламентує окремий, додатково запроваджений державою механізм фінансування житлових потреб конкретно визначених категорій осіб.
Статтею 17 Закону № 3551-XII передбачено, що фінансування витрат, пов`язаних із введенням у дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а згідно зі статтею 116 Конституції України він, зокрема, забезпечує виконання Конституції і законів України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян, розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги.
Зі свого боку, частина перша статті 23 Бюджетного кодексу України встановлює, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
За змістом статей 20, 22 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються відповідно до визначених бюджетних програм, їх цілей та напрямів, а головні розпорядники зобов`язані забезпечувати цільове та результативне використання бюджетних коштів.
Таким чином, установлення Порядком № 719 конкретного кола одержувачів коштів відповідної субвенції є складовою механізму реалізації цільової бюджетної програми.
Щодо застосування частини третьої статті 7 КАС України.
Суд не приймає аргумент позивача про необхідність незастосування пунктів 1 та 3 Порядку № 719 на підставі частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом - КАС України).
Частина третя статті 7 КАС України передбачає застосування правового акта вищої юридичної сили у разі невідповідності йому іншого правового акта.
Застосування зазначеного правила передбачає наявність правової колізії, тобто ситуації, коли нормативно-правові акти різної юридичної сили по-різному врегульовують одні й ті самі правовідносини.
Верховний Суд, наприклад, у постанові від 13.06.2023 у справі № 560/8064/22 застосував частину третю статті 7 КАС України саме тому, що Закон № 3551-XII і підзаконний порядок одночасно визначали розмір однієї й тієї самої грошової виплати, але встановлювали його по-різному.
У цій же справі така правова ситуація відсутня, позаяк Закон № 3551-XII не встановлює для осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи права на грошову компенсацію за жиле приміщення, яку врегульовано Порядком № 719, не визначає її розміру, джерела фінансування чи механізму виплати. Відповідно, положення пункту 18 частини першої статті 13 Закону № 3551-XII та пунктів 1, 3 Порядку № 719 не встановлюють різного регулювання одного й того самого суб`єктивного права.
Перша норма гарантує право на позачергове забезпечення житлом, друга - визначає коло одержувачів іншого, спеціального способу державної підтримки шляхом виплати грошової компенсації за рахунок цільової бюджетної субвенції.
Отже, між такими нормами відсутня колізія, яка давала б суду підстави не застосовувати Порядок № 719 відповідно до частини третьої статті 7 КАС України.
Щодо повноважень Департаменту та Комісії.
Суд також враховує доводи позивача про те, що рішення про призначення або відмову у призначенні грошової компенсації належить до компетенції Комісії, а тому Департамент не мав права самостійно вирішувати питання про наявність у нього права на компенсацію.
Дійсно, Порядком № 719 передбачено створення відповідної комісії, до повноважень якої належить, зокрема, перевірка установлених Порядком обставин та прийняття рішення про призначення або відмову в призначенні грошової компенсації.
Пунктом 7 Порядку № 719 визначено, що заяву про призначення грошової компенсації член сім`ї загиблої (померлої) особи або особа з інвалідністю, які у розумінні цього Порядку є заявниками, подають до відповідного місцевого органу за місцем перебування на квартирному обліку.
Пунктом 9 Порядку № 719 передбачено обов`язок місцевого органу протягом десяти робочих днів з дня прийняття заяви про призначення грошової компенсації з усіма необхідними документами внести до комісії відповідне подання. Комісія, своєю чергою, розглядає подання та приймає передбачене Порядком рішення.
Разом з тим наведені положення не можуть тлумачитися ізольовано від пунктів 1 та 3 Порядку № 719, якими визначено сферу його дії та коло осіб, які мають право на відповідну грошову компенсацію.
Термін "особа з інвалідністю", який використовується у процедурних положеннях Порядку № 719, має оцінюватися у системному взаємозв`язку з пунктом 3 цього Порядку, який прямо відносить до осіб з інвалідністю, що мають право на компенсацію, осіб з інвалідністю I-II груп.
Тому передбачений пунктами 7-11 Порядку № 719 механізм подання і розгляду заяв застосовується до осіб, на яких поширюється сфера дії цього нормативного акта. Позивач же, маючи III групу інвалідності, до такого кола не належить.
За таких умов повідомлення місцевим органом особи про непоширення на неї Порядку № 719 не є вирішенням Комісією питання про призначення чи відмову у призначенні компенсації в межах передбаченої цим Порядком процедури.
Інакше тлумачення фактично означало б покладення на місцевий орган обов`язку ініціювати бюджетну процедуру стосовно будь-якої особи незалежно від того, чи поширюється на неї відповідна державна програма, що не узгоджується зі змістом пунктів 1, 3 Порядку № 719 та принципом цільового використання бюджетних коштів.
Крім того, суд звертає увагу, що твердження позивача про відмову відповідача у прийнятті його заяви не підтверджене матеріалами справи. Навпаки, звернення від 12.01.2026 отримано відповідачем, розглянуто та за результатами його розгляду позивачу надана письмова відповідь від 27.01.2026. Отже фактичні обставини справи не підтверджують відмови Департаменту прийняти звернення позивача.
Щодо чинності документів про інвалідність, то суд зауважує, що посилання позивача на продовження в умовах воєнного стану строку дії документів, якими підтверджується інвалідність, не впливає на вирішення цього спору.
Навіть якщо виходити з того, що документ позивача є чинним та підтверджує його статус особи з інвалідністю внаслідок війни, він підтверджує саме III групу інвалідності.
Тобто спірним у цій справі є не чинність такого документа, а те, чи поширюється на особу з III групою інвалідності спеціальний механізм виплати компенсації, визначений Порядком № 719, і як встановлено вище на позивача не поширюються наведені норми права, визначені цим порядком.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою цієї ж статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, як наслідок, позовна заява задоволенню не підлягає.
Правові підстави для відшкодування позивачу судового збору відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 17 вересня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Департамент соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 03195441)
Суддя Т.О. Комшелюк