ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
17 вересня 2026 року
м. Харків
справа № 638/19073/25
провадження № 22-ц/818/3747/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Яцини В.Б.,
суддів: Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - адвоката Романенка Михайла Едуардовича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року, постановлене суддею Крівцовим Д.А.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 3654315 від 23.04.2021 у розмірі 37200,00 грн.; витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 23.04.2021 відповідач уклала з ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит № 3654315 на суму 8000,00 грн. Кредитний договір була укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора. Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі.
Право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ «Мілоан» до позивача згідно з умовами договору відступлення прав вимоги № 06Т від 10.08.2021, укладеного між цими товариствами.
Відповідач свої зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 37200,00 грн., з яких: 8000,00 - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 27600,00 грн. - прострочена заборгованість за процентами; 1600,00 грн. - прострочена заборгованість за комісією.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Суд виходив з того, що надані позивачем документи не можна визнати належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у кредит від первинного кредитора, ТОВ «Мілоан».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити, вирішити питання щодо судових витрат.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на те, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 44537105 від 23.04.2021 р. є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 3654315 від 23.04.2021 р. Звертаємо увагу суду апеляційної інстанції, що на підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем долучено до позовної заяви відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 3654315 від 10.05.2021, яка сформована в електронній формі та надана первісним кредитором на запит позивача на виконання договору факторингу № 06Т від 10.08.2021 р.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що факт перерахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 підтверджується належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи. Зокрема, копія заяви позичальника на отримання кредиту містить дані, що дозволяють ідентифікувати особу позичальника, а також реквізити банківської платіжної картки - НОМЕР_1 . Крім того, платіжне доручення ТОВ «ФК Елаєнс», яке є оператором послуг платіжної інфраструктури, свідчить про проведення успішної транзакції з видачі кредитних коштів на суму 8 000 грн була успішно здійснена на банківську картку з номером НОМЕР_1 . Таким чином, наявні в матеріалах справи документи у своїй сукупності підтверджують факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, що свідчить про фактичне виконання умов кредитного договору, незалежно від його форми.
Вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність належних доказів укладення кредитного договору є передчасними та необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на формальному підході без належної оцінки фактичних обставин справи. Окрім того, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивач вважає за доцільне заявити клопотання про витребування доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та не були надані раніше з об`єктивних причин, а саме - відсутності у позивача доступу до зазначеної інформації. Щодо орієнтовного розрахунку судових витрат, повідомляє суду апеляційної інстанції, що судові витрати апелянта складаються зі сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі = 3 633,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності у первинного позивача права вимоги, оскільки у справі відсутні належні та допустимі документи, які підтверджують наявність заборгованості, а саме: надане позивачем платіжне доручення № 3654315 від 23.04.2021 про перерахування ТОВ «Мілоан» на ім`я відповідача на картку «516875ХХХХХХХХ51» грошових коштів в розмірі 8000,00 грн не містить відомостей про установу банку отримувача коштів, тобто відповідача. Крім того, платіжне доручення не містить будь-яких відміток банку про його виконання (підпису уповноваженого працівника банку, штампу або печатки банку тощо). Ураховуючи наведене, надану позивачем платіжну інструкцію суд не визнав первинним бухгалтерським документом, яким може підтверджуватись факт перерахування суми кредиту відповідачу.
Крім того, суд звернув увагу, що у платіжному дорученні в графі «код банку» зазначено «Мастеркард», у графі «кредит рах. №» зазначено «516875*51», тобто номер банківської картки є менше, ніж 16 цифр, з яких він має складатися, а в наданих документах, в тому числі кредитному договорі, номер банківської картки відповідача не вказаний, внаслідок чого суд невзмозі перевірити належність цього доказу.
Позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про витребування з банку, в якому згідно з умовами Договору у відповідача відкритий рахунок, інформацію щодо власника вказаного рахунку (банківської картки), її повного номеру, руху коштів по вказаному рахунку, зокрема зарахування на рахунок (картку) суми кредиту. Проте вказаною можливістю позивач не скористався, клопотання про витребування доказів не заявив.
Інші надані позивачем докази, а саме договір про споживчий кредит з додатками, заявка на отримання кредиту, анкета-заява на кредит, підтверджують лише факт укладення між сторонами договору про споживчий кредит та узгодження його умов, проте не можуть бути визнані належними та допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем суми кредиту.
За таких обставин суд вважав, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, а також - похідних від основного боргу вимог про стягнення процентів, та відмовив у позові повністю.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенізакономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За вимогами ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Положеннями ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Зазначений договір є публічним договором приєднання.
За приписами частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому зазаконом надані відповідні пільги.
Статтею 634 цього Кодексу встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Мілоан»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що Згідно з Договором про споживчий кредит № 3654315 від 23.04.2021, Паспортом споживчого кредиту, анкетою - заявою на кредит № 3654315 від 23.04.2021, укладеними між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, ТОВ «Мілоан» зобов`язалось передати відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти та комісію за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.
Договором про споживчий кредит № 3654315 від 23.04.2021сторонами погоджені наступні умови: 1) сума кредиту - 8000,00 грн.; 2) строк кредиту - 30 днів; 3) процентна ставка - фіксована, 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; 4) стандартна процентна ставка - 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; комісія за надання кредиту - 1600,00 грн.
Суду надане платіжне доручення № 44537105 від 23.04.2021 про перерахування ТОВ «Мілоан» на картку «516875*51» грошових коштів в розмірі 8000,00 грн. Відповідно до укладених між позивачем і ТОВ «Мілоан» договору відступлення прав вимоги № 06Т від 10.08.2021, Витягу з Додатку до Договору факторингу, платіжних інструкцій, Витягу з реєстру боржників до договору, ТОВ «Мілоан» відступило позивачу право грошової вимоги заборгованості до відповідача за Договором про споживчий кредит № 3654315 від 23.04.2021. Суду також надана складена ТОВ «Мілоан» відомість про щоденні нарахування та погашення, відповідно до якої у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 37200,00 грн., з яких: 8000,00 - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 27600,00 грн. - прострочена заборгованість за процентами; 1600,00 грн. - прострочена заборгованість за комісією. З відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру та матеріалів справи вбачається, що відповідач у даній справі ОСОБА_1 та особа, яка підписала кредитний договір - ОСОБА_2 , мають одні і ті ж дату народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), РНОКПП ( НОМЕР_2 ) та адресу місця проживання ( АДРЕСА_1 ). Ураховуючи наведене, суд вважає доведеним, що відповідач у даній справі ОСОБА_1 є особою, яка уклала вказаний вище кредитний договір.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
Вимогами статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76,77 ЦПК України).
За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
На підтвердження заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції анкету - заяву № 3654315 від 23 квітня 2021 року, договір про споживчий кредит № 3654315 від 23 квітня 2021 року, платіжне доручення про переказ коштів на картковий рахунок, договір про відступлення права вимоги № 06Т від 10.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс».
Разом з тим, матеріали справи не містять і доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаним договором за зазначеними ним реквізитами.
Платіжне доручення, на яке посилається позивач як на підставу переведення коштів на рахунок відповідача, не є належним та допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки він не відповідає вимогам щодо його змісту, які передбачені діючим законодавством.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Станом на день виникнення спірних правовідносин та складання згаданого платіжного доручення, на квітень 2021 року, зміст, реквізити та порядок заповнення платіжного документа (зокрема платіжного доручення) про перерахування безготівкових грошових коштів регулювалися Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, яка передбачала, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов`язкові для виконання ними, а платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. У платіжному дорученні зазначається номер рахунку отримувача в банку, а за відсутності таких реквізитів такий розрахунковий документ банки повертають без виконання, п. 2.5.
Банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов`язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", а банк стягувача - "Дата надходження в банк стягувача" (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку, п. 2.14 згаданої Інструкції.
За таких обставин наданий позивачем документ - платіжне доручення дійсно не є належним і допустимим доказом проведення платіжної операції про перерахування відповідачу суми кредиту. При цьому зазначений у платіжному дорученні номер платіжної картки у цьому документі не є номером банківського рахунку позичальника, та не є повним, він не містить усіх необхідних для ідентифікації банківського рахунку позичальника 16 цифр.
Надана позивачем довідка з фінансової установи, яка перерахувала грошові кошти також не містить тієї інформації, яка має бути зазначена у платіжному дорученні, а тому вона теж не є належним платіжним документом та доказом у даній справі. Наведені з цього приводу доводи скарги є безпідставними і висновків суду не спростовують.
З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.ст. 76, 100 ЦПК України докази виконання первинний кредитором своїх обов`язків за договором кредиту - перерахування суми кредиту позичальнику, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.
Крім того, позивач просить суд апеляційної інстанціїї витребувати у АТ КБ «ПриватБанк2 виписку про рух на підтвердження перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 на картковий рахунок « НОМЕР_1 за період 23.04.2021 - 30.04.2021 р.
З приводу вказаного колегія суддів зазначає.
Відповідно до ч.2 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.83 ЦПК України).
Витребування доказів врегульовано статтею 84 ЦПК України, відповідно до положень частини 1 даної норми процесуального права учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом; таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу; якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції передбачено статтею 367 ЦПК України, відповідно до положень частини 3 даної норми процесуального права докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що клопотання про витребування зазначених вище доказів у суді першої інстанції не заявлялося, а апелянтом (позивачем) не наведено об`єктивних причин неможливості заявити вказане клопотання в суді першої інстанції.
Клопотання про витребування доказів вперше подано на стадії апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Позивач не був позбавлений процесуального права подати докази в порядку статті 83 ЦПК України, рівно як і клопотати про витребування доказів в порядку статті 84 ЦПК України в суді першої інстанції.
Суду апеляційної інстанції не надано доказів винятковості випадку, з огляду на який заявлені апелянтом докази підлягають витребуванню на стадії розгляду справи судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволені клопотання слід відмовити.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В зв`язку із відмовою в задоволенні позову та залишенням апеляційної скарги без задоволення і відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судова колегія приходить до висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторону позивача.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» - залишити без задоволення.
Рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 09 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 17 вересня 2026 року.
Головуючий В.Б. Яцина
Судді Ю.М. Мальований
О.В. Маміна