ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Єдиний унікальний номер 953/229/25
Номер провадження 22-ц/818/1683/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Візіра О.В.,
представника позивачки адвоката Головашич Ю. О.,
представника ОСОБА_1 адвоката Мухіна О. М.,
представника ОСОБА_2 адвоката Сербіної А. В.,
представника ОСОБА_3 адвоката Волкова І. М.,
представника ОСОБА_4 адвоката Верещака Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2025 року в складі судді Бородіної Н.М. по справі № 953/229/25 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Агасян Віолетта Грачиківна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бідонько Людмила Леонідівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяна Владиславівна, державний нотаріус Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Козелько Тетяна Михайлівна, державний нотаріус П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Лакіза Інна, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування майна із чужого незаконного володіння,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2025 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Агасян Віолетта Грачиківна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бідонько Людмила Леонідівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяна Владиславівна, державний нотаріус Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Козелько Тетяна Михайлівна, державний нотаріус П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Лакіза Інна, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла двоюрідна сестра її батька ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , після смерті якої 28 вересня 2018 року була заведена спадкова справа № 411/2018. До складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 04 квітня 2019 року по справі № 635/1181/19 був встановлений факт родинних відносин, а саме що ОСОБА_1 , 1938 року народження, є двоюрідною сестрою ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та двоюрідною тіткою ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2019 року по справі № 640/11096/19 ОСОБА_1 був встановлений додатковий строк на подачу заяви про прийняття спадщини після смерті своєї двоюрідної племінниці ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 як спадкоємиця п`ятої черги отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 грудня 2019 року, що зареєстровано в реєстрі за № 8-802, видане Четвертою Харківською міською державною нотаріальною конторою.
У подальшому вказана квартира була неодноразово відчужена, наразі її власниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 24 вересня 2020 року.
Вказала, що про смерть своєї двоюрідної сестри її батько ОСОБА_7 дізнався лише влітку 2020 року від сусідів, які повідомили, що в квартирі померлої ОСОБА_8 роблять ремонт невідомі особи. У подальшому йому стало відомо, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у психіатричній клініці як невідома жінка, була похована за кошти місцевого бюджету. Також стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_8 - ОСОБА_10 .
Зазначила, що її батько, дізнавшись про смерть двоюрідної сестри, звернувся до відділу поліції із заявою про вчинення злочину та до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин і визначення додаткового строку для прийняття спадщини. 12 серпня 2021 року рішенням Київського районного суду м. Харкова по справі № 953/18814/20 був встановлений факт того, що ОСОБА_7 є двоюрідним братом ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановлено ОСОБА_7 додатковий строк - один місяць для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його двоюрідної сестри, ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На вказане рішення суду були подані апеляційні скарги від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час апеляційного провадження, її батько ОСОБА_7 помер. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року по справі № 953/18814/20 було залучено її до участі у справі як правонаступника позивача.
09 серпня 2023 року постановою Полтавського апеляційного суду по справі №953/18814/20 рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2021 року залишено без змін.
07 вересня 2023 року на виконання вищевказаного рішення суду вона подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 за свого померлого батька, ОСОБА_7 , у порядку ст. 1266 ЦК України, який не встиг прийняти її через свою смерть.
Згідно відповіді П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори від 11 вересня 2023 року за № 1584/02-31 право власності на спадкову квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за іншою особою, та неможливо встановити, що зазначена квартира належить померлій ОСОБА_8 , тому рекомендовано звернутися до суду.
Вважала, що її батько ОСОБА_7 мав пріоритетне право на прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 перед ОСОБА_1 , адже ОСОБА_1 є двоюрідною тіткою померлої, а тому відноситься до п`ятої черги спадкування, тоді як ОСОБА_7 , як двоюрідний брат померлої, повинен спадкувати ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові, якби він був живий на час відкриття спадщини (спадкування за право представлення, третя черга спадкування). Таке право перейшло до неї як єдиної спадкоємиці батька. Отже, її спадкове право є порушеним і підлягає захисту в судовому порядку.
Зазначила, що на підставі ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру, видане на ім`я ОСОБА_1 , підлягає визнанню недійсним і скасуванню, оскільки воно порушує її спадкові права, а квартира - витребуванню із чужого незаконного володіння, адже вибула з володіння власника поза його волею та з порушенням черговості спадкування.
Просила:
визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 грудня 2019 року, видане державним нотаріусом Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Агасян В. Г. громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яке зареєстроване в реєстрі № 8-802, спадкова справа № 411/2018, та скасувати його державну реєстрацію;
витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_1 ;
стягнути з відповідачів на її користь понесені судові витрати
ОСОБА_1 у поданих 28 жовтня 2025 року письмових поясненнях проти заявлених вимог заперечувала. Вказала, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами, які придбали спірну квартиру за відплатним правочином і не можуть нести відповідальність за дії третіх осіб. Вважала, що вона та ОСОБА_7 є спадкоємцями однієї черги - п`ятої, тому ОСОБА_7 мав право претендувати не на все майно спадкодавця, а лише на половину. Позивачка фактично є спадкоємцем шостої черги, до неї не може застосовуватись право представлення, адже воно виникає лише тоді, коли спадкодавець пережив свого прямого спадкоємця, а ОСОБА_8 померла раніше батька позивачки ОСОБА_7 . Законом передбачена лише спадкова трансмісія в порядку черговості, проте у заяві до нотаріуса позивачка посилається саме на право представлення і не прийняла спадщину по спадковій трансмісії.
ОСОБА_3 у поданому 22 липня 2025 року відзиві проти заявлених вимог заперечував. Вказав, що на час купівлі ним квартири у ОСОБА_1 , яка належним чином оформила свої спадкові права, інших власників, крім неї, не було. Він був добросовісним набувачем квартири за відплатним договором. Квартира вибула з власності ОСОБА_1 за її волею. У подальшому він подарував квартиру своїй дочці ОСОБА_4 , яка зробила у ній ремонт та через сімейні обставини продала її ОСОБА_11 , які також є добросовісними набувачами. Вироку суду щодо шахрайських дій стосовно квартири немає. До позивачки не застосовується порядок спадкування за правом представлення. ОСОБА_5 обрала невірний спосіб захисту своїх прав, адже може лише право вимагати компенсації вартості частки відчуженого майна.
ОСОБА_4 у поданому 01 травня 2025 року відзиві проти заявлених вимог заперечувала, зазначаючи, що вона, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами, які не можуть нести відповідальність через спір між спадкоємцями. Станом на час оформлення спадщини ОСОБА_1 відомості про інших спадкоємців були відсутні. Позивачка має право на звернення до ОСОБА_1 з вимогами про компенсацію вартості майна.
ОСОБА_6 , ОСОБА_2 у поданому 11 лютого 2025 року відзиві проти заявлених вимог заперечували, зазначаючи, що вони є добросовісними набувачами, які придбали спірну квартиру за відплатним правочином. При купівлі квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно жодних відомостей про інших власників майна не було, внаслідок чого вони не повинні нести відповідальність через спір третіх осіб - спадкоємців. Позивачка має право на звернення до ОСОБА_1 з вимогою щодо витребування вартості реалізованого майна.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково;
визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 грудня 2019 року, видане державним нотаріусом Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Агасян В. Г. громадянці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яке зареєстроване в реєстрі № 8-802;
витребувано у ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі по 4865,00 грн з кожного.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачка ОСОБА_5 є спадкоємцем у порядку трансмісії після смерті свого батька ОСОБА_12 , який був спадкоємцем третьої черги за правом представлення після смерті своєї двоюрідної сестри ОСОБА_8 . Враховуючи, що позивачка є спадкоємцем третьої черги, а ОСОБА_1 - спадкоємцем п`ятої черги після смерті ОСОБА_8 , саме позивачка є спадкоємцем спірної квартири, і видане свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 порушує її права та підлягає визнанню недійсним. Спірна квартира вибула з володіння власника не з його волі, тож підлягає витребуванню у ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 . Вимоги позивачки про скасування свідоцтва про право на спадщину та його реєстрації в Спадковому реєстрі не передбачені законом та не є ефективним способом захисту порушеного права, тому в цій частині позову відмовлено.
На вказане рішення суду через систему «Електронний суд» 01 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сербіна А.В. та представник ОСОБА_3 - адвокат Волков І.М. подали апеляційні скарги, в яких просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , отже ОСОБА_5 мала звернутись в порядку спадкової трансмісії до нотаріуса не пізніше 03 лютого 2022 року, проте у вказаний строк вона до нотаріуса так і не звернулась, отже не скористалась правом на спадкову трансмісію. Право представлення до ОСОБА_5 також не застосовується. Позивачка має спадкувати на загальних підставах як двоюрідна племінниця померлої ОСОБА_8 в межах загального строку на спадкування, однак правом на спадкування в рамках черг спадкування поза спадковою трансмісією не скористалась, тож не має жодних прав на спадщину. Віндикаційний позов є неналежним способом захисту. Позивачка має право вимагати від іншого спадкоємця (відчужувача) грошової компенсації (відшкодування вартості) своєї частки, а не витребування майна від добросовісного набувача. Натомість вона жодних дій для перерозподілу спадщини не здійснила, до спадкоємиці про сплату грошової компенсації з урахуванням продажу квартири не зверталась. На момент укладення договору купівлі-продажу ані позивачка, ані її батько ОСОБА_7 не були власниками спірної квартири. ОСОБА_1 набула квартиру у власність як законний спадкоємець, інші спадкоємці на час видачі їй свідоцтва про права на спадщину свої права не заявляли. Питання про поновлення права на спадщину іншим спадкоємцем виникло вже після відчуження спірної квартири. ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не знали та не могли знати про можливість порушення черговості спадкування, є непричетними до спадкових відносин та як добросовісні набувачі майна не можуть нести негативні наслідки позадоговірних спадкових відносин. Суд не оцінив належним чином подані докази, а також не залишив позовну заяву без руху для доплати судового збору.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 адвоката Сербіну А.В., представника ОСОБА_3 адвоката Волкова І. М., представника ОСОБА_4 адвоката Верещака Н. В. та представника ОСОБА_1 адвоката Мухіна О. М., які підтримали подані апеляційні скарги, представника позивачки ОСОБА_5 адвоката Головашич Ю. О., яка проти скарг заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у Харківській обласній психіатричній лікарні № 3. На момент смерті у ОСОБА_8 не було при собі документів, що посвідчують особу. Актовий запис про її смерть був вчинений, як на невідому особу (в графі прізвище: невідоме, померла у віці 75-80 років).
З відповіді Харківського обласного судово-медичної експертизи від 26 листопада 2020 року вбачається, що 24 листопада 2017 року у відділенні № 2 ХОБСМЕ була проведена судово-медична експертиза трупа невідомої жінки (з медичної карти ХОПЛ № 3 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Причина смерті: «Інтоксикація організму. Пневмонія, збудник не встановлений». Відповідно до дозволу Харківської місцевої прокуратури № 4 від 11 грудня 2017 року № 04-07-10100 вих. 17 труп невідомої жінки (зі слів ОСОБА_8 ) було поховано за кошти місцевого бюджету на кладовище № 1 м. Харкова 09 лютого 2018 року під № 2323-с (а.с. 44 том 1).
Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 .
28 вересня 2018 року Четвертою (раніше Сьомою) Харківською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 411/2018 після смерті ОСОБА_8 на підставі заяви ОСОБА_13 (а.с. 42-43, 55 том 1, а.с. 121-222 том 2, а.с. 1-140 том 3).
Постановою державного нотаріуса Сьомої Харківської міської нотаріальної контори від 01 жовтня 2018 року ОСОБА_13 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 через відсутність доказів родинного зв`язку із померлою та неприйняття спадщини у встановлений законом строк (а.с. 134-135 том 2).
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 04 квітня 2019 року у справі № 635/1181/19 встановлений факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є двоюрідною сестрою ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та двоюрідною тіткою ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення набрало законної сили 14 травня 2019 року (а.с. 39-41 том 1).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 серпня 2019 року у справі № 640/11096/19 визначено ОСОБА_1 додатковий строк протягом трьох місяців для подання заяви про прийняття спадщини після смерті двоюрідної племінниці ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язано Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області внести зміни до актового запису про смерть № 17710 від 12 грудня 2017 року, а саме: померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження м. Мерефа Харківської області, зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Рішення набрало законної сили 01 жовтня 2019 року (а.с. 56-59 том 1).
03 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Сьомої Харківської міської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 . У заяві зазначено, що інші спадкоємці, окрім неї, відсутні (а.с. 141 том 2).
Батьки ОСОБА_8 померли раніше за неї: батько ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати ОСОБА_14 - ІНФОРМАЦІЯ_7 . Син ОСОБА_8 - ОСОБА_15 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 127 том 1, а.с. 133, 154, 156, 157, 190 том 2).
Заповіт ОСОБА_8 не залишила (а.с. 158 том 2).
09 грудня 2019 року державним нотаріусом Четвертої Харківської міської нотаріальної контори Кудіній Л.Г. як спадкоємиці ОСОБА_8 видано свідоцтво про право на спадщину за законом за №8-802 на квартиру АДРЕСА_1 та зареєстровано за нею право власності (а.с. 36, 105 том 1, а.с. 112 том 3).
14 грудня 2019 року ОСОБА_1 продала спірну квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Бідонько Л.Л. (а.с. 105, 108-111 том 1, а.с. 1-28 том 4).
У свою чергу, ОСОБА_3 21 січня 2020 року за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Бідонько Л.Л., подарував спірну квартиру своїй дочці ОСОБА_4 (а.с. 104, 112-113 том 1, а.с. 32-33 том 2, а.с. 29-51 том 4).
Надалі ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 24 вересня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Кошель Т.В., продала спірну квартиру ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , право власності за якими зареєстровано дотепер, по 1/2 частині (а.с. 103-104, 114-116 том 1, а.с. 28-55 том 2).
Разом з тим, ОСОБА_7 у липні 2020 року звернувся до правоохоронних органів із заявою про незаконне заволодіння квартирою ОСОБА_8 (а.с. 60 том 1) та до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї двоюрідної сестри ОСОБА_8 . Проте постановою державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори від 29 липня 2020 року ОСОБА_7 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 у зв`язку з пропуском строку на прийняття спадщини та відсутністю документів, що підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем. Повідомлено, що спадщину прийняла ОСОБА_1 та оформила свої права (а.с. 61-62 том 1, а.с. 220, 221-222 том 2).
У зв`язку з цим ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин та встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2021 року у справі № 953/18814/20 встановлений факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є двоюрідним братом ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено ОСОБА_7 додатковий строк - один місяць для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його двоюрідної сестри, ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 63-72 том 1).
На вказане рішення суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 подали апеляційні скарги.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер (а.с. 88 том 1).
Спадщину після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_9 прийняла його дочка ОСОБА_5 (а.с. 34-35, 89-94 том 1, а.с. 60 том 2) згідно матеріалів спадкової справи №794П/2021, заведеної П`ятою Харківською нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_7 . Інші спадкоємці відсутні (а.с. 58-230 том 2).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року ОСОБА_5 залучена до участі у справі як правонаступник позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2021 року - без змін. Постановою Верховного Суду від 15 травня 2024 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року залишено без змін (а.с. 73-77, 78-87 том 1).
Отже, рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2021 року у справі № 953/18814/20 набрало чинності 09 серпня 2023 року (а.с. 72 том 1).
07 вересня 2023 року ОСОБА_5 подала до Четвертої та до П`ятої Харківських міських державних нотаріальних контор заяву, в якій зазначила, що на виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2021 року по справі № 953/18814/20 вона приймає спадщину після смерті ОСОБА_8 за свого померлого батька у порядку ст. 1266 ЦК України (а.с. 95-98 том 1, а.с. 104 том 2).
Державним нотаріусом Четвертої Харківської міської нотаріальної контори листом від 13 вересня 2023 року рекомендовано ОСОБА_5 звернутися до П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори, де відкрита спадкова справа після ОСОБА_7 № 794/П/2021, а також повідомлено про видачу 09 грудня 2019 року свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 99 том 1).
Постановою державного нотаріуса П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори від 08 вересня 2023 року ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 за відсутності спадкового майна, яке було б зареєстровано за спадкодавцем (а.с. 100-102 том 1, а.с. 223-224 том 2).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У статті 1258 ЦК України зазначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.
Згідно статті 1263 ЦК України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
Стаття 1265 ЦК України передбачає, що у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Частиною 4 статті 1266 ЦК України визначено, що двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Спадкування за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18)).
Судом встановлено, що батько позивачки ОСОБА_5 - ОСОБА_7 був спадкоємцем третьої черги за правом представлення як двоюрідний брат спадкодавиці ОСОБА_8 , що мав успадкувати ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові і відповідно, рідному дядьці спадкодавиці - ОСОБА_12 , якби він був живий на час відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1296 ЦК України).
ОСОБА_7 пропустив шестимісячний строк на подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , та рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2021 року у справі № 953/18814/20 надано йому додатковий строк - один місяць для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його двоюрідної сестри, ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказане судове рішення набрало чинності 09 серпня 2023 року, після закінчення апеляційного перегляду справи.
У визначений судом додатковий строк ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини не встиг звернутися, оскільки помер ще до набрання чинності судовим рішенням - 02 листопада 2021 року.
Згідно статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
Враховуючи, що рішення суду про визначення ОСОБА_7 додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 набрало чинності 09 серпня 2023 року, а із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_5 звернулась 07 вересня 2023 року, тобто у межах визначеного судовим рішенням місячного строку, то вона є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8 за свого батька у порядку спадкової трансмісії.
Водночас, у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 відмовлено, оскільки спірна квартира вже не зареєстрована за спадкодавицею ОСОБА_8 , адже свідоцтво про право на спадщину після її смерті отримала її двоюрідна тітка ОСОБА_1 ще 09 грудня 2019 року, яка у подальшому продала цю квартиру ОСОБА_3 , що надалі подарував її своїй дочці ОСОБА_4 , яка у свою чергу продала її ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, що передбачено частиною першою статті 1296 ЦК України.
Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно із якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) Верховним Судом зауважено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.
У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.
Крім того, іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку із видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним у тому випадку, коли спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування.
Порушення у зв`язку із видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.
Подібні висновки щодо застосування статті 1301 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 383/258/21, від 20 травня 2026 року у справі № 760/19626/23.
Оскільки ОСОБА_7 та в подальшому ОСОБА_5 не усунуті від права на спадкування, не відмовились від прийняття спадщини, строк для подання заяви про прийняття спадщини продовжено судом, та відповідна заява у місячний строк з дня набрання чинності рішенням суду подана ОСОБА_5 до нотаріальної контори, то видача відповідачці ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем п`ятої черги, оспорюваного свідоцтва про право на спадщину є протиправною, оскільки порушує правила черговості спадкування за законом та права позивачки як спадкоємця у порядку трансмісії замість її батька - спадкоємця третьої черги за правом представлення після смерті ОСОБА_8 .
Установивши, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 , видане ОСОБА_1 , порушує спадкові права позивачки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 грудня 2019 року, виданого державним нотаріусом Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Агасян В.Г за № 8-802.
Доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_5 мала звернутись в порядку спадкової трансмісії до нотаріуса не пізніше 03 лютого 2022 року, проте у вказаний строк до нотаріуса так і не звернулась, отже не скористалась правом на спадкування, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачка звернулась із заявою про прийняття спадщини замість свого батька у місячний строк після набрання чинності рішенням суду про надання останньому додаткового строку на прийняття спадщини. Посилання у заяві до нотаріуса на ст. 1266 ЦК України підстав для спадкування ОСОБА_5 не спростовують.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо витребування спірної квартири у останніх її набувачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , виходячи з наступного.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
Частиною 1 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див.: пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20).
Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).
Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною, оскільки це порушує право на мирне володіння майном (Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Положення ЦК України щодо прийняття спадщини спрямовані на захист прав усіх спадкоємців, які мають права на спадщину, та надають можливість кожному з них захистити своє право чи інтерес, навіть якщо строк на прийняття спадщини пропущено і спадщина вже розподілена між іншими спадкоємцями. Крім того, такі ж права має спадкоємець, якщо спадщина визнана відумерлою та перейшла до територіальної громади.
Відповідно до частини першої статті 1280 ЦК України якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.
Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
У постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 727/1571/15-ц (провадження № 61-47830св18) зазначено: «відповідно до частини першої статті 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці, вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. У разі ж продажу (відчуження іншим способом) спадкового майна особою, на користь якої було видано свідоцтво про право на спадщину, як спосіб захисту інтересів спадкоємців судом може бути застосовано передання їм частки в натурі шляхом перерозподілу майна, що збереглося, або сплати грошової компенсації».
У постанові від 09 липня 2025 року у справі № 760/16971/16-ц (провадження № 61-4949св24) Верховний Суд наголосив на тому, що суди залишили поза увагою, що у разі відчуження (в тому числі за договором дарування) спадкового майна способом захисту інтересів спадкоємців є вимога про сплату грошової компенсації.
Під час набуття спірної квартири у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 24 вересня 2020 року діяв Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, і на такі відомості відповідачі добросовісно покладались. Покладення на відповідачів додаткового обов`язку перевіряти та аналізувати обставини правомірності попередніх переходів майна є неприпустимим. Обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідачів, судом не встановлено. З урахуванням наявності передбаченого ст. 1280 ЦК України механізму отримання спадкоємцем компенсації у разі відчуження спадкового майна, витребування спірної квартири у добросовісних набувачів не є пропорційним втручанням у їх право власності.
Отже, оскільки у зв`язку з відчуженням спадкового майна на користь добросовісних набувачів ОСОБА_5 може вимагати лише отримання грошової компенсації його вартості, в задоволенні позову про витребування спірної квартири слід було відмовити з огляду на обрання позивачкою неналежного способу захисту.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
З урахуванням вищенаведеного апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід задовольнити частково, рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2025 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_5 про витребування у ОСОБА_2 , ОСОБА_6 спірної квартири - скасувати з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій оскаржуваній частині підстав для зміни чи скасування рішення суду не вбачається. У частині відмови у задоволенні позову рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки у задоволенні позовної вимоги про витребування майна відмовлено, рішення суду у частині стягнення судового збору з відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на користь держави в сумі по 4865,00 грн з кожного підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_5 на користь держави судового збору у розмірі 9730,00 грн за подачу цієї позовної вимоги, недоплаченого нею при подачі позовної заяви.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі по 13 129,44 грн (а.с. 160, 182, 201, 205 том 4).
Оскільки апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню - в частині вимоги про витребування майна, судовий збір за якою становить 11 676,00 грн (9730,00*150%*0,8), з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційних скарг у розмірі по 11 676,00 грн кожному.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2025 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_5 про витребування у ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на її користь квартири АДРЕСА_1 , та стягнення судового збору з ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на користь держави - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір за подачу позову у розмірі 9730,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (адреса як ВПО: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 11 676,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 11 676,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина