17.09.26
22-ц/812/2026/26
Провадження №22-ц/812/2026/26
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м. Миколаїв
справа № 490/185/26
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Шаманської Н.О.,
суддів: Базовкіної Т.М., Лівінського І.В.,
переглянувши в апеляційному порядку без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) цивільну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Миколаївській області
про відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою
Головного управління Національної поліції в Миколаївській області
на додаткове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Гуденко О.А., 20 липня 2026 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту додаткового рішення не зазначена,
у с т а н о в и в:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Миколаївській області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 752 000 гривень. Крім того, просила стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 752000 гривень моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
25 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про вирішення судом питання про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 гривень.
Державна Казначейська служби України, Миколаївська обласна прокуратура та Головне управління Національної поліції в Миколаївській області заперечували проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у зв`язку з ненаданням заявником Акту виконаних робіт та неспівмірністю його розміру зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом та обсягом наданих адвокатом послуг.
Додатковим рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2026 року заяву задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 гривень.
В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, неповно з`ясував обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи
Посилаючись у мотивувальній частині рішення на загальні положення статей 137 та 141 ЦПК України, а також правові висновки Верховного Суду щодо критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд фактично не надав належної оцінки доводам відповідачів щодо відсутності детального опису виконаних адвокатом робіт та інших доказів, необхідних для підтвердження обсягу наданих послуг. При цьому сам суд зазначив, що для підтвердження витрат мають бути подані, зокрема, докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти виконаних робіт, акти наданих послуг тощо), однак не встановив, чи були такі документи подані у цій справі, та не навів мотивів, з яких визнав можливим відступити від зазначених критеріїв. Натомість суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність витрат лише на підставі договору про надання правничої допомоги, додаткової угоди та квитанції про оплату гонорару, визнавши доведеним понесення витрат у сумі 20 000 грн., хоча такі документи самі по собі не підтверджують фактичного обсягу виконаних адвокатом робіт та не дають можливості перевірити їх необхідність і співмірність.
Визнавши недоведеним право позивача на відшкодування всієї заявленої суми та зменшивши її до 10 000 грн., суд обмежився загальним посиланням на принципи розумності та справедливості, проведення лише одного судового засідання та характер спірних правовідносин, однак не навів жодного розрахунку, не визначив, які саме послуги адвоката визнав необхідними, який обсяг часу був витрачений на їх виконання та яким чином саме сума 10 000 грн. відповідає критеріям реальності, необхідності й співмірності. Отже, висновок суду про визначення саме такого розміру витрат є довільним та не підтверджений належними доказами, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже справа розглядалась судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать серед іншого і витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2026 року задоволено позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Миколаївській області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 752 000 гривень.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 752000 гривень моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
25 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про вирішення судом питання про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивачки у даній справі представляв ОСОБА_2 . Згідно договору № б/н від 15 грудня 2025 року адвокат Мірошніченко А.О., з однієї сторони, та ОСОБА_1 з іншої сторони, уклали договір про надання правничої допомоги, згідно умов якого гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього Договору - в залежності від обсягу наданих правових послуг.
Згідно Додаткової угоди № 1 від 15 грудня 2025 року сторони договору погодили, що сума гонорару адвоката за роботу в суді першої інстанції в справі № 490/185/26 ( підготовка позовної заяви та всіх необхідних процесуальних документів, а також участь в судових засіданнях) складає 20 000 грн.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 013 від 22 червня 2026 року ОСОБА_1 сплачено адвокату 20 000 гривень згідно Договору від 15 грудня 2025 року та додаткової угоди № 1.
Зазначене свідчить про реальність адвокатських витрат, тобто їх дійсність та необхідність.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-V «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що представником позивача надано достатньо доказів в підтвердження витрат на правничу допомогу, а враховуючи заперечення відповідачів наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції у розмірі 10000 гривень.
Доводи апелянта про те, що висновок суду про визначення саме такого розміру витрат є довільним та не підтверджений належними доказами, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Так, судом першої інстанції встановлена реальність адвокатських витрат, тобто їх дійсність та необхідність про що свідчить Додаткова угода № 1 від 15 грудня 2025 року в якій сторони договору погодили, що сума гонорару адвоката за роботу в суді першої інстанції в справі № 490/185/26 ( підготовка позовної заяви та всіх необхідних процесуальних документів, а також участь в судових засіданнях) складає 20 000 грн. а також квитанції до прибуткового касового ордера № 013 від 22 червня 2026 року Алєйнік С.І. сплачено адвокату 20 000 гривень згідно Договору від 15 грудня 2025 року та додаткової угоди № 1.
До того ж, судом враховані складність справи та виконана адвокатом робота обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціна позову та значення справи для сторони та визначено реальний розмір витрат на правничну допомогу, який є співмірним з заявленими вимогами та обсягом наданою послуги адвоката.
Таким чином колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення, ухваленого з дотриманням норм процесуального права.
Згідно частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повна постанова складена 17 вересня 2026 року.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення.
Додаткове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: Т.М.Базовкіна
І.В.Лівінський
Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.