Справа №573/2726/25
Номер провадження 22-ц/816/2585/26
Категорія - 76
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Замченко А.О.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Суми у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного Товариства «Українська залізниця» - адвоката Шапран Людмили Іванівни на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28.05.2026, ухваленого в м. Білопілля Сумського району у складі судді Черкашиної М.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, повний текст судового рішення складено 04.06.2026,
У С Т А Н О В И В:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
25.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в подальшому уточнивши його, до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), в якому просив стягнути з відповідача на його користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 83711,10 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки в сумі 30990,00 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 85106,77 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював на посаді чергового локомотивного депо (зворотного) виробничого підрозділу Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів АТ «Українська залізниця», 32 роки, звідки звільнився 01.10.2024 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності на підставі статті 38 КЗпП України.
Роботодавцем не було дотримано вимоги ст. 116 КЗпП України, так як з позивачем не проведено остаточного розрахунку в день звільнення та не були виплачені належні та гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого у регіональній філії «Південно-Західна залізниця» колективного договору, зокрема:
- одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків;
- матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 - 2023 роки
Також, вказав, що у зв`язку з порушенням відповідачем ст. 116 КЗпП України, його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України складає 116940,60, виходячи із середньоденної заробітної плати 649,67 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 28.05.2026 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 83711,10 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 - 2023 роки -30990,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 85106,77 грн, а всього 199807,87 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1998,08 грн - судового збору. Повернуто позивачу ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір - 318,42 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача порушено та відповідачем безпідставно не виплачено на його користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, стягнуто середній заробіток за час затримки.
Відхиляючи доводи відповідача про призупинення виплати додаткових виплат на підставі витягу з протоколу правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, суд зазначив, що Закон України № 2136-ІХ набрав чинності 24 березня 2022 року, тоді як відповідне рішення прийнято 14 березня 2022 року, а тому положення цього Закону не можуть застосовуватися з огляду на вимоги ст. 58 Конституції України щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі.
Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 пункт 1.1.4 зазначеного протокольного рішення у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, визнано незаконним та скасовано.
Суд також встановив, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні відповідні суми матеріальних допомог, які зазначені у наказі про його звільнення № 7/ОС від 20.01.2026.
Суд першої інстанції також визначив, що з відповідача підлягає стягненню розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2024 по 02.04.2025 включно, який становить 85106,77 грн. (649,67 грн. * 131 робочих днів).
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову та не врахував норми трудового законодавства і особливості правового регулювання трудових відносин у період воєнного стану.
Зазначає, що при звільненні працівника за власним бажанням остаточний розрахунок включає заробітну плату за фактично відпрацьований час, компенсацію за всі невикористані дні відпустки та інші виплати, передбачені законодавством. Водночас інші виплати можуть встановлюватися підприємством у колективному договорі відповідно до ч. 2 ст. 97, ст. 10, ч. 2 ст. 13 КЗпП України.
Виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію та на оздоровлення була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а була зумовлена обставинами непереборної сили, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Апелянт вказує, що у зв`язку з введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та прийняттям Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року, трудові відносини регулюються з урахуванням установлених цим законом особливостей.
На підставі вказаного з березня 2022 року АТ «Укрзалізниця» призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.
Таким чином додаткові виплати, передбачені Колективним договором ДТГО «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки, пролонгована на 2006-2025 роки (далі Колективний договір) були призупинені відповідно до засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14 березня 2022 року, а згодом відповідно до рішення від 27.06.2024 (протокол засідання№ Ц-82/39 Ком.т)
Зазначає, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу № Ц-54/90) було частково відновлено виплату окремих виплат, передбачених колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, виплата якої здійснюється у хронологічній послідовності відповідно до часу виникнення зобов`язання.
На підставі цього рішення 05 вересня 2023 року та 06 грудня 2023 року директором з управління персоналом та соціальної політики АТ «Укрзалізниця» затверджено графіки виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, згідно яких працівникам, які вперше звільнилися з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в березні 2022 року відповідні виплати провести у грудні 2023 року і т.д.
Аналогічне рішення було прийнято й щодо тих працівників в 2023 році рішення правління АТ «Укрзалізниця» 17.07.2023 (витяг з протоколу № Ц-85/44 від 17.07.2023) та тих, що звільнилися в 2024 році рішення правління АТ «Укрзалізниця» 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/62 від14.10.2024), відповідно до якого нарахування і виплата зазначеної допомоги здійснюватиметься в хронологічній послідовності згідно з затвердженими графіками, починаючи з листопада 2024 року.
Звертає увагу суду на тимчасовість зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, яка полягає в тому, що у працівників АТ «Укрзалізниця» зберігається право на їх отримання, а його реалізація відкладається до закінчення дії правового режиму військового стану, або до прийняття окремих рішень правлінням АТ «Укрзалізниця».
Вказує, що виплати були призупинені не з вини АТ «Укрзалізниця», а через обставини непереборної сили, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того звернула увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019, справа № 761/9584/15-ц щодо співмірності нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні.
Зауважує, що матеріальна допомога не є заробітною платою, не входить до структури обов`язкових виплат та має соціальний характер. Оскільки до заробітної плати не відноситься матеріальна допомога, а тому до позовних вимог позивача застосовується строк визначений ст. 233 КЗпП України. Заява про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік подана позивачем до адміністрації 04.01.2022, а за 2023 -29.12.2023. Таким чином тримісячний строк на право звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду для таких вимог закінчився. Позивач звернувся до суду з позовом - 25.12.2025, отже тримісячний строк звернення до суду сплив, позивачем клопотання про поновлення строку не заявлялося.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 справу передано судді-доповідачеві - Черних О.М.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 23.07.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 23.07.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні
Відзив на апеляційну скаргу не надходив
Позиція апеляційного суду
У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи позивач та представник відповідача не з`явились.
Позивач направив заяву, в якій просив апеляційну скаргу розглядати у його відсутність, заперечував проти її задоволення в повному обсязі.
Від представника відповідача Набоки А.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у відпустці.
Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Верховний Суд вже неодноразово в своїх рішеннях, зокрема в постановах від 16.03.2026 у справі №128/1272/18, від 14.03.2025 у справі №203/3889/23, від 21.12.2023 у справі №686/23143/20, від 27.04.2020 у справі №802/562/18-а, від 21.06.2018 у справі №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.
Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Враховуючи передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи в якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності в справі матеріалів для її розгляду, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явились, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у відповідача була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
З огляду на вказане, враховуючи, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також приймаючи до уваги, що правова позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавав, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності позивачки та представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
2. Мотивувальна частина
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою та другою статті 376 ЦПК України підставами для зміни чи скасування судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга представника відповідача - адвоката Шапран Л.М. підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Мотиви з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Фактичні обставини справи
Наказом від 25 вересня 2024 року № 80/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 , 01 жовтня 2024 року звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію по одержанню інвалідності на підставі статті 38 КЗпП (а.с. 10).
Цим наказом постановлено компенсувати невикористані 30 днів відпустки, виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачену пунктом 8.7 розділу 8 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки зі змінами та доповненнями; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року за 2022 та 2023 роки, відповідно до пункту 3.9 Колективного договору між адміністрацією Локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці» та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Стаж роботи 32 роки 1 місяць 27 днів (а.с.10).
Відповідно до довідки виробничого підрозділу локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Піденно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 24 листопада 2025 року №358 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за серпень - вересень 2024 року становить 649,67 грн (а.с. 8).
Згідно із розрахунком оплати середньої зарплати, наданого виробничим підрозділом локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Піденно - Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», за №359 від 24 листопада 2025 року, середня зарплата ОСОБА_1 за період серпень 2023 року вересень 2024 року становить 16742,22 грн (а.с. 14).
У 2001 році між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки зі змінами і доповненнями (а.с. 12-13).
Пунктом 3.9 розділу 3 Колективного договору передбачено надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.
Згідно з пунктом 8.7 розділу 8 Колективного договору, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків.
Підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (а.с. 31).
04 січня 2022 року та 29 грудня 2023 року ОСОБА_2 подавав заяви про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з Колективним договором (а.с. 37, 38 зв.).
Згідно з витягом із протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року, підпунктами 13.1, 13.2 пункту 13 вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 31 зв.).
Відповідно до витягу із протоколу Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 33).
Відповідно до витягу із протоколу Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (а.с. 34 зв.).
Згідно з витягом із протоколу Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року (а.с. 35-37).
Наказом від 25 вересня 2024 року № 80/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 , 01 жовтня 2024 року звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію по одержанню інвалідності на підставі статті 38 КЗпП (а.с. 10).
Цим наказом постановлено компенсувати невикористані 30 днів відпустки, виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачену пунктом 8.7 розділу 8 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки зі змінами та доповненнями; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року за 2022 та 2023 роки, відповідно до пункту 3.9 Колективного договору між адміністрацією Локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці» та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2024 роки після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Стаж роботи 32 роки 1 місяць 27 днів (а.с.10).
Відповідно до довідки виробничого підрозділу локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Піденно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 24 листопада 2025 року №358 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за серпень - вересень 2024 року становить 649,67 грн (а.с. 8).
Згідно із розрахунком оплати середньої зарплати, наданого виробничим підрозділом локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Піденно - Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», за №359 від 24 листопада 2025 року, середня зарплата ОСОБА_1 за період серпень 2023 року вересень 2024 року становить 16742,22 грн (а.с. 14).
У 2001 році між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки зі змінами і доповненнями (а.с. 12-13).
Пунктом 3.9 розділу 3 Колективного договору передбачено надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.
Згідно з пунктом 8.7 розділу 8 Колективного договору, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків.
Підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (а.с. 31).
04 січня 2022 року та 29 грудня 2023 року ОСОБА_2 подавав заяви про надання йому матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з Колективним договором (а.с. 37, 38 зв.).
Згідно з витягом із протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року, підпунктами 13.1, 13.2 пункту 13 вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 31 зв.).
Відповідно до витягу із протоколу Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 33).
Відповідно до витягу із протоколу Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (а.с. 34 зв.).
Згідно з витягом із протоколу Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року (а.с. 35-37).
Мотивувальна частина та застосовані норми права
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідач право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин (до 13 вересня 2025 року), було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
В своїх доводах апеляційної скарги представник відповідача посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.
Колегія суддів, при оцінці зазначених доводів апеляційної скарги враховує, що суд першої інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).
Так, за змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.
Заявник апеляційної скарги також посилався на те, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що призупинення виплати матеріальних допомог при виході на пенсію та на оздоровлення відбулось виключно на підставі рішення правління від 14 березня 2022 року, оскільки відповідач в суді першої інстанції посилався і на інші рішення, яким місцевий суд за твердженням апелянта не надав правової оцінки.
Відповідачем долучено до матеріалів справи копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» (а.с. 82), яким передбачено:
- на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1);
- підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01 липня 2024 року (пункт 9).
Зміст указаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року вказує на те, що цим рішенням правління Товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і лише починаючи з 01 липня 2024 року втратив чинність.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що цим рішенням роботодавця не передбачено зупинення положень колективних договорів, які передбачають виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.
Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених Колективним договором, відповідачем суду не надано.
Натомість рішення роботодавця, яке передбачено статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції на час виникнення спірних відносин) має ухвалювати виконавчий орган АТ «Укрзалізниця», яким відповідно до пункту 89 Статуту АТ «Укрзалізниця» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2025 року № 615) є не штаб Товариства з ефективності, а Правління, яке колегіальним виконавчим органом і здійснює управління поточною діяльністю Товариства.
Колегія суддів звертає увагу, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, визначена пунктом 3.9 розділу 3 Колективного договору передбачено надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви та матеріальна допомога, визначена пунктом 8.7 розділу 8 Колективного договору, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01 липня 2024 року, тому на виплату матеріальної допомоги за 2023 рік, тобто за період до його прийняття, указане рішення роботодавця не поширюється.
Це також підтверджують дії роботодавця, який матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки включив як належну до виплати ОСОБА_1 до наказу № 83/ОС від 25.09.2024 про припинення трудових відносин у розмірі, визначеному пунктом 3.9 Колективному договорі, а не у розмірі визначеному підпунктом 1.2 рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) у зв`язку з виходом на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки.
Щодо доводів апелянта про те, що спірні матеріальні допомоги на оздоровлення та при виході на пенсію не належать до обов`язкових виплат належних працівникові у день звільнення, апеляційний суд зазначає наступне.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.
З наведених підстав апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога на оздоровлення та при виході на пенсію не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те, чи має працівник станом на дату звільнення право на отримання від роботодавця відповідних виплат.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.
Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.
Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, як за загальним правилом коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У справі, яка переглядається відомостей про отримання ОСОБА_1 повідомлення про нараховані та невиплачені суми працівнику при звільненні відсутні
Так, в повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 01.10.2024 підпис ОСОБА_1 про отримання повідомлення відсутній (а.с.15), відсутні відомості і про те, що йому дане повідомлення було направлене.
Отже підстави вважати, що ОСОБА_1 звернувшись до суду 25.12.2025 пропустив строк, визначений приписами частини другої статті 233 КЗпП України відсутні.
Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо невиконання обов`язків, передбачених статтями 47 та 116 КЗпП України, посилається на відсутність його вини та існування обставин непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28 лютого 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України у разі відсутності його вини, при цьому обов`язок доведення відсутності вини покладається на роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної силу (форс-мажору), дійшла висновку, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»:
«Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку».
Відповідач, на якого покладено тягар доказування відсутності вини у виплаті належних позивачу сум в день звільнення, на підтвердження обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на підприємстві на дату звільнення позивача з роботи, надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28 лютого 2022 року, який не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», оскільки не містить ідентифікуючих ознак саме до відповідача та конкретного випадку неможливості виконання відповідних зобов`язань перед працівниками.
Указаний лист, ураховуючи заперечення позивача, не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивачки з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, отже виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України по суті є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника.
Розглядаючи подібні спори, суд повинен брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи (зокрема, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, вважала, що зменшуючи розмір відшкодування визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно врахувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, місцевим судом встановлено, що час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 складає 131 день, а саме з 02.10.2024 по 02.04.2025 включно, а тому визначив, що з відповідача підлягає стягненню розмір середнього заробітку, який становить 85106,77 грн. (649,67 грн. * 131 робочих днів).
Апеляційний суд вважає, що визначений у рішенні суду першої інстанції розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 85106,77 грн. відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, сума невиплачених при звільненні коштів складає 114701,10 грн.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в умовах правового режиму воєнного стану особливого значення набуває забезпечення стабільного та безперебійного функціонування об`єктів критичної інфраструктури держави. Акціонерне товариство «Українська залізниця» є стратегічно важливим підприємством для економіки та безпеки України, на яке покладено завдання із забезпечення життєдіяльності населення, здійснення стратегічних і гуманітарних перевезень, а також підтримання обороноздатності країни. Відтак, збереження належної працездатності та фінансово-економічної стабільності АТ «Укрзалізниця» безпосередньо впливає на захист суверенних інтересів держави та суспільства в цілому, а тому враховуючи триваючу збройну агресію російської федерації проти України, існування у відповідача відносин майнового характеру щодо виплати заробітної плати іншим працівникам, колегія суддів вважає, що наявні обґрунтовані підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши суму до 40000 грн.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.
Апеляційним судом встановлено, що при поданні позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 2316,50 грн.
В подальшому 18.03.2026 ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, зменшивши їх з 213641,70 грн до 199807,87 грн.
Суд першої інстанції під час ухвалення рішення, вирішуючи питання про судові витрати ухвалив повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 318,42 грн. за рахунок держави та стягнув з відповідача судовий збір в розмірі 1998,08 грн.
Вирішуючи питання щодо перерозподілу судових витрат апеляційним судом, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом позову є стягнення заборгованості невиплачених при звільненні коштів та стягнення середнього заробітку за час затримки, на загальну суму 199807,87 грн.
Суд першої інстанції уточнені позовні вимоги задовільнив в повному обсязі, разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення середнього заробітку за час затримки, зменшивши суму з 85106,77 грн до 40000 грн, отже уточнені позовні вимоги задоволено частково на 77,42% .
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, за необхідне змінити розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір, який повинен був сплатити позивач при зверненні до суду з позовом (ціна позову 199807,87 грн.) у розмірі 1546,91 грн (199807,87*77,42%).
Крім того, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про повернення ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 318,42 грн. за рахунок держави, з наступних підстав.
Відповідно до імперативних вимог абзацу першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається судом виключно за клопотанням особи, яка його сплатила. Процесуальне законодавство не наділяє суд правом вирішувати це питання за власною ініціативою.
Колегія суддів звертає увагу, що 07.01.2025 набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233.
Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України «Про судовий збір».
Так, відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, з урахуванням зазначених змін (далі - Порядок № 787), органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого відповідним судовим органом.
Таке подання формується відповідним судовим органом на підставі поданої платником (його уповноваженою особою) заяви про повернення коштів з бюджету, складеної із зазначенням усіх необхідних реквізитів, визначених пунктом 5 Порядку № 787.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення ОСОБА_1 надмірно сплаченого судового збору у розмірі 318,42 грн. за рахунок держави.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що скаржник при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 2997,00 гривень.
Апеляційна скарга АТ «Укрзалізниця» задоволена на 22,58%, а тому судовий збір в розмірі 676,72 грн., підлягає стягненню з позивача ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, ч.1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги може скасувати чи змінити судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити, а в частині повернення судового збору скасувати.
Керуючись вимогами ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 28.05.2026 в частині повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору скасувати, а в частині вирішення позовних вимог та стягнення судових витрат з відповідача - змінити, виклавши резолютивну частину в такій редакції:
«Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні одноразову допомогу в сумі 83711,10 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки в сумі 30990 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40000 грн. та судовий збір в розмірі 1546,91 грн».
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) судовий збір за апеляційний розгляд в розмірі 676,72 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 17.09.2026.
Головуючий - О.М. Черних
Судді: В.І. Криворотенко
А.О. Замченко