ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/12416/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області 30.09.2025 №253750006862;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1989 по 22.06.1991 в Ірпінському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку та період роботи з 28.06.1991 по 05.04.1999 у Новобиківському бурякорадгоспі Новобиківського цукрокомбінату, який 24.06.1994 реорганізовано в КСП «Новобиківське», 05.02.2000 реорганізовано в СВК «Новобиківське», 15.08.2001 реорганізовано в СТОВ «Новобиківське»;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути первинну заяву про призначення пенсії по інвалідності та призначити пенсію по інвалідності ОСОБА_1 з дня отримання права на призначення пенсії по інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області протиправно відмовило у призначенні пенсії по інвалідності за наявності достатніх підстав для її нарахування, не зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно із записами в трудовій книжці, посилаючись на недоліки записів у трудовій книжці.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. Зазначив, що аналіз документів , наданих позивачкою для призначення пенсії по інвалідності, показав, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 07 років 11 місяців 08 днів, якого не достатньо для призначення пенсії по інвалідності. Трудову книжку та довідку про період навчання №423 від 11.09.2025 не взято до уваги, оскільки прізвище ПрИз (рос.) зазначене в свідоцтві про шлюб не відповідає паспортним даним ПрЫз. Страховий стаж обчислено згідно поданих документів та даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Рішення про відмову у призначені пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку, прийнято правомірно.
Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд установив такі обставини.
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17.06.2025 №114/25/1580/Р (номер витягу №114/25/1580/В) ОСОБА_1 з 08.05.2025 встановлено ІІІ групу інвалідності за загальним захворюванням.
22.09.2025 ОСОБА_1 звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії по інвалідності, до якої додано пакет документів, зокрема паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків, копію трудової книжки, довідку про період роботи в колгоспі, довідку про навчання, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, свідоцтво про шлюб.
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення від 30.09.2025 №253750006862 про відмову у призначення пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. У рішенні зазначено, що загальний страховий стаж гр. ОСОБА_1 становить 07 років 11 місяців 08 днів, якого недостатньо для призначення пенсії по інвалідності. Трудову книжку та довідку про період навчання №423 від 11.09.2025 не взято до уваги, оскільки прізвище ПрИз (рос.) зазначене в свідоцтві про шлюб не відповідає паспортним даним ПрЫз. Страховий стаж обчислено згідно поданих документів та даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Не погодившись із вказаною відмовою, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом, оскільки вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на отримання пенсії по інвалідності.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).).
Так, статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Статтею 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається у разі встановлення особі інвалідності, за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
За приписами статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп у віці від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Своєю чергою відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закону №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 ) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №162, що діяла на початок заповнення трудової книжки позивачки, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №162).
Відповідно до пунктів 2.10-2.12 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами), та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та даті народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім`я, по батькові, дата народження та записуються нові дані.
Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні вимоги містяться також у постанові Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка була чинною на час початку заповнення трудової книжки позивачки.
Із аналізу вказаних норм права висновується, що всі записи які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Як встановлено судом, позивачкою при зверненні до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії по інвалідності від 22.09.2025 було надано, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_1 від 09.06.1991, видану на ім`я « ОСОБА_2 », яка містить такі записи трудової діяльності, зокрема:
1. 01.09.1989-21.06.1991 - навчання в Ірпінському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку;
2. 28.06.1991 - прийнята в.о. табельника Новобиківського відділення радгоспу;
5. 05.04.1999 - звільнена з роботи за власним бажанням.
Крім того, позивачкою із заявою про призначення пенсії по інвалідності було надано довідку Відокремленого структурного підрозділу «Ірпінський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» від 11.09.2025 №423, відповідно до якої ОСОБА_3 у 1989-1991 роках навчалась в Ірпінському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку. З 01.09.1989 зарахована на II курс денного відділення технікуму, спеціальність «Бухгалтерський облік в сільськогосподарському виробництві» (наказ №94 від 15.08.1989) та в 1991 році відрахована з числа учнів технікуму в зв`язку із закінченням терміну навчання (наказ №74 від 22.06.1991). ОСОБА_4 присвоєно кваліфікацію «Бухгалтер» та З0.06.1991 року видано диплом звичайного державного зразка ПТ № 860702. Відокремлений структурний підрозділ «Ірпінський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» є правонаступником вказаного технікуму.
Відповідно до Форми РС-право ОСОБА_1 зарахований страховий стаж, зокрема за періоди роботи в колгоспі: з 01.01.1993 по 31.01.1993 (1 місяць); з 01.07.1994 по 14.07.1994 (14 днів); з 01.01.1995 по 31.12.1995 (11 місяців 22 дні); з 01.01.1996 по 31.12.1996 (11 місяців 26 днів); з 01.01.1997 по 31.12.1998 (2 роки).
Згідно з пунктом 8 порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Отже, весь період навчання за денною (очною) формою навчання у вищому навчальному закладі, професійних навчально-виховних закладах зараховується до страхового стажу особи.
Водночас відповідачем при визначені загального трудового стажу не взято до уваги трудову книжку серії НОМЕР_1 від 09.06.1991 та довідку про період навчання від 11.09.2025 №423, оскільки прізвище ПрИз (рос.) зазначене в свідоцтві про шлюб не відповідає паспортним даним НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про укладенні шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 НОМЕР_3 від 27.04.1991, після укладення шлюбу присвоєні прізвища; чоловікові - Приз, дружині - Приз (рос.).
Зазначені зміни у прізвище позивачки внесено на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки з відміткою, що прізвище на « ОСОБА_7 » змінена на підставі свідоцтва про укладенні шлюбу НОМЕР_3 від 27.04.1991.
У паспорті позивачки серії НОМЕР_4 , виданому 22.11.1996 Бобровицьким РВ УМВС України в Чернігівській області, її прізвище записане українською мовою « ОСОБА_7 », російською « ОСОБА_8 ».
Суд зазначає, що вказане на першій сторінці трудової книжки прізвище позивачки « ОСОБА_7 » (російською) співпадає з прізвищем, зазначеним у свідоцтві про укладення шлюбу. При цьому, зміна відомостей про працівника внесені у трудову книжку на підставі свідоцтва про укладенні шлюбу російською мовою.
Суд зауважує, що ім`я, по батькові та прізвище позивачки, дата її народження, які зазначені в трудовій книжці повністю збігаються з її ім`ям, по батькові, прізвищем та датою народження за паспортом громадянина України, тому в даному випадку у суду відсутні сумніви щодо приналежності цієї трудової книжки позивачці, що виключає необхідність встановлення факту приналежності цього документа позивачці у судовому порядку.
Суд зауважує, що всі записи про роботу містять назви установ, дати та номери наказів про прийняття та звільнення з посади, печатку та підпис уповноважених осіб. Ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивачки.
Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17).
Більше того, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17.
Суд звертає увагу, що відповідач не заперечує та не спростовує достовірність записів у трудовій книжці позивачки за весь період її трудової діяльності. Судом також не встановлено ознак недостовірності зазначених записів чи трудової книжки в цілому, відповідні відомості підлягають дослідженню на предмет встановлення обсягу страхового стажу та, як наслідок, наявності чи відсутності в позивача права на призначення пенсії станом на дату звернення до органу Пенсійного фонду України. Інших підстав для відмови у призначенні пенсії матеріали справи не містять.
Додатково слід зазначити, що наявність у відповідача сумнівів щодо достовірності наданих документів може слугувати підставою для проведення відповідної перевірки із з`ясуванням обставин, що перешкоджають зарахуванню спірних періодів, однак не може само по собі нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення.
За таких обставин, доводи відповідача щодо незарахування спірних періодів роботи не є правомірною підставою для виключення їх із розрахунку страхового стажу, оскільки на позивача не покладається обов`язок додатково підтверджувати записи трудової книжки за наявності їх у самому документі.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що зарахування періоду навчання з 01.09.1989 по 22.06.1991 та періоду роботи з 28.06.1991 по 05.04.1999, зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 від 09.06.1991, до страхового стажу позивачки є єдиним правомірним варіантом поведінки суб`єкта владних повноважень, від якого відповідач безпідставно ухилився.
З огляду на наведене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30.09.2025 №253750006862 про відмову позивачці у призначенні пенсії по інвалідності є невмотивованим та необґрунтованим, оскільки прийняте без належної оцінки усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому це рішення суд визнає протиправним, як таке, що не відповідає критерію, визначеному пунктом 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та скасовує його у зв`язку з цим.
Суд враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
З огляду на викладене та враховуючи той факт, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області наразі не реалізувало своє повноваження на зарахування до страхового стажу позивачки періодів її навчання та роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 09.06.1991, належним способом захисту порушеного права позивачки, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії від 22.09.2025.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивачки відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивачки з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Водночас, адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Питання про наявність підстав для призначення позивачці пенсії по інвалідності відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду, у даному випадку визначеного за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Полтавській області, і за відсутності всіх вихідних даних, необхідних для вирішення цього питання, не може бути розглянуте по суті судом.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Тож, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію по інвалідності задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, і на власний розсуд розраховувати пільговий чи страховий стаж. Задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання у дискреційні повноваження пенсійного органу, що є неприпустимим.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується сплата позивачкою судового збору у розмірі 1211,50 грн (а.с. 6).
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивачки належить стягнути сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1000,00 грн відповідно до частини задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30.09.2025 №253750006862 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.09.2025 про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1989 по 22.06.1991 та періоду роботи з 28.06.1991 по 05.04.1999 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 09.06.1991.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1000,00 (одна тисяча гривень 00 коп.) відповідно до частини задоволених вимог.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул.Гоголя, 34, м.Полтава, Полтавський р-н, Полтавська обл., 36000, код ЄДРПОУ 13967927).
Повний текст рішення суду складено 17 вересня 2026 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО