154/1240/26
2-о/154/50/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 року м. Володимир
Володимирський міський суд Волинської області у складі:
головуючого судді Мушкета О.О.,
за участю секретаря судових засідань Тивонюк А.О.,
заявниці ОСОБА_1 ,
представника заявниці - адвоката Пирог Л.О.,
представника заінтересованої особи Міністерства оборони України - Тіщенка А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Володимирі у режимі відеоконференції за правилами окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , представника заявника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, належності до членів сім`ї загиблого військовослужбовця та перебування на його утриманні,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила: встановити факт її проживання із сином - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 однією сім`єю, ведення ними спільного господарства та наявності взаємних прав і обов`язків станом на день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 ; встановити факт належності заявниці до членів сім`ї загиблого військовослужбовця; встановити факт перебування заявниці на його утриманні.
В обґрунтування заяви зазначила, що вона являється біологічною матір`ю ОСОБА_3 . Її теперішнє прізвище відрізняється від прізвища, зазначеного у свідоцтві про народження сина, у зв`язку з укладенням 5 березня 1994 року шлюбу та зміною прізвища з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ». Біологічний батько ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Заявниця вказує в заяві, що рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 1 березня 2004 року у справі № 2-191 її було позбавлено батьківських прав стосовно неповнолітнього на той час сина, після чого він перебував під опікою діда і баби - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . На думку заявниці, юридичне позбавлення батьківських прав не припинило фактичного емоційного й побутового зв`язку між нею та сином: вони відвідували одне одного, підтримували спілкування, а після смерті баби 21 серпня 2013 року та діда 27 лютого 2018 року почали проживати разом.
За твердженням заявниці, до початку повномасштабного вторгнення вона та син фактично проживали у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . З 30 липня 2018 року син був зареєстрований у цій квартирі. Заявниця вказала, що інших осіб у квартирі не проживало, вони із сином користувалися житлом спільно, вели спільний побут, здійснювали ремонт, мали спільний бюджет, а син оплачував комунальні послуги та оплачував ремонт у квартирі.
Також заявниця посилалася на те, що з 2022 року має інвалідність III групи, отримувала пенсію, однак допомога сина, за її твердженням, була необхідною для забезпечення повсякденних потреб. Після мобілізації син продовжував підтримувати її та переказав їй 1 000 грн. Заявниця вказує, що інших осіб, які б надавали їй допомогу, не було.
Також заявниця вказує, що її син ОСОБА_3 не був одружений і не мав дітей. Після його загибелі вона отримала сповіщення про смерть, займалася організацією поховання, а 15 серпня 2025 року отримала свідоцтво про право на спадщину на банківські кошти померлого. Крім цього, у декларації ОСОБА_3 про вибір лікаря її зазначено довіреною особою.
Необхідність установлення заявлених фактів заявниця пов`язувала з реалізацією права на одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю військовослужбовця. Вона вказала, що комісія Міністерства оборони України протоколом від 9 жовтня 2025 року № 96/в відмовила їй у призначенні такої допомоги через позбавлення батьківських прав та відсутність їх поновлення.
Ухвалою судді Володимирського міського суду Волинської області від 23 березня 2026 року заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку окремого провадження.
22 квітня 2026 року, через канцелярію суду надійшли письмові пояснення представника Міністерства оборони України Тіщенка А.В., який просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_9 . У своїх письмових поясненнях послався на правові наслідки позбавлення заявниці батьківських прав, передбачені статтею 166 Сімейного кодексу України та зазначив, що подані документи не підтверджують фактичного проживання із загиблим однією сім`єю, ведення спільного господарства, спільного бюджету, а також повного утримання заявниці сином або одержання від нього допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Крім того, представник Міністерства оборони України просив залучити до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року, постановленою за клопотанням представника Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_2 залучено до участі у справі як заінтересовану особу.
В судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 та її представник - адвокат Пирог Л.О., документи про підтвердження повноважень якої містяться в матеріалах справи доводи заяви підтримали повністю, просили її задовольнити, в своїх поясненнях суду зіслались на обставини, викладені у заяві.
Представник заінтересованої особи Міністерства оборони України - Тіщенко А.В., документи про підтвердження повноважень якого містяться в матеріалах справи в судовому засіданні просив у задоволенні заявлених вимог відмовити повністю, в своїх поясненнях суду зіслався на обставини, викладені у письмових поясненнях на заяву.
Представники ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7 у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи; причин неявки не повідомили, письмових пояснень, заперечень або клопотань про відкладення розгляду не подали. Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка належно повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстав для відкладення розгляду суд не встановив.
Заслухавши пояснення та доводи учасників справи, свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , а заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є його біологічною матір`ю. Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 .
Судом також встановлено, що рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 1 березня 2004 року у справі №2-191, заявницю по справі - ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав стосовно свого сина - ОСОБА_3 і доказів поновлення заявниці у батьківських правах до досягнення ОСОБА_3 повноліття матеріали справи не містять.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання. Дату смерті підтверджують свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , лікарське свідоцтво про смерть № 12-17/29 ДТ/24 від 3 січня 2025 року, документи військової частини, витяг із протоколу військово-лікарської комісії № 2025-0325-1425 від 25 березня 2025 року та сповіщення про смерть № 65 від 6 січня 2025 року. Свідоцтво про смерть оформлено 22 січня 2025 року.
Із будинкової книги № 169100 для прописки громадян, які проживають в будинку АДРЕСА_1 та довідки про склад сім`ї № 701 від 10.03.2025 вбачається, що заявниця ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 були зареєстровані за однією адресою. ОСОБА_3 був зареєстрований у квартирі за адресою заявниці з 30 липня 2018 року. Також, у декларації ОСОБА_3 № 0001-7Х60-Е800 про вибір лікаря зазначено ту саму адресу, а ОСОБА_1 вказано його довіреною особою.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що є рідною сестрою заявниці. Після народження сина ОСОБА_1 переїхала до м. Володимира-Волинського та отримала кімнату в гуртожитку. Свідку відомо, що заявницю було позбавлено батьківських прав через відсутність роботи та неможливість забезпечувати сина. Після позбавлення її сестри батьківських прав, її син проживав із бабою, однак матір відвідувала сина, а син відвідував матір.
Свідок зазначила, що приблизно протягом останніх семи років заявниця і ОСОБА_3 проживали разом, вели спільний побут, спільно ремонтували житло, мали спільні кошти, а ОСОБА_3 оплачував комунальні послуги. До 2022 року заявниця працювала прибиральницею на швейній фабриці у м. Володимир-Волинський, а у 2022 році отримала інвалідність ІІІ групи. Їй відомо, що після мобілізації ОСОБА_3 один раз переказав матері 1 000 грн. Інших переказів не здійснював, оскільки приблизно через два місяці загинув. За словами свідка, ніхто, крім сина, заявниці не допомагав. Оскільки у ОСОБА_3 не було дружини та дітей, сповіщення про смерть отримала заявниця, яка займалася похованням сина. Крім цього, їй відомо, що у декларації про вибір лікаря ОСОБА_3 заявницю було зазначено його довіреною особою.
За частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 13 цього Кодексу суд розглядає справу за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками або витребуваних судом у передбачених законом випадках.
Окреме провадження відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України призначене для підтвердження юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створюють умови для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав. Пункт 2 частини першої статті 315 ЦПК України прямо передбачає встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні; частина друга цієї статті допускає встановлення інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав, якщо законом не встановлено іншого порядку.
Формулювання заявниці про «визнання членом сім`ї» суд оцінює за його змістом - як вимогу про встановлення юридичного факту належності заявниці до членів сім`ї загиблого станом на 20 грудня 2023 року. В окремому провадженні суд підтверджує або не підтверджує існування факту, але не створює сімейного статусу на майбутнє.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 зазначено, що законом не передбачено іншого судового порядку встановлення факту перебування особи на утриманні, крім цивільного судочинства. Саме по собі заперечення органу державної влади щодо доведеності факту не утворює спору про право; реальний спір може виникнути, зокрема, між кількома претендентами на взаємозалежні частки допомоги. У цій справі відомостей про конкретну особу, яка оспорює заявлені факти або заявляє конкуруюче право на ту саму частку, немає. Тому заява підлягає розгляду по суті в порядку окремого провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Отже, для встановлення фактичних сімейних відносин необхідною є не лише спорідненість або спільна адреса, а сукупність ознак: реальне спільне проживання, сталість спільного побуту, участь у витратах та господарстві, взаємна турбота і права та обов`язки, характерні для сім`ї.
У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 роз`яснено, що до членів сім`ї військовослужбовця належать, зокрема, дружина (чоловік), діти та батьки; щодо інших осіб визначальними є постійне проживання разом і ведення спільного господарства - спільні витрати, спільний бюджет, спільне харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт та взаємна допомога. Перелік таких обставин не є вичерпним, а їх наявність установлюється за сукупністю доказів.
Стаття 166 Сімейного кодексу України передбачає, що особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та інші права, засновані на спорідненості з нею. Оскільки заявницю не було поновлено у батьківських правах до повноліття сина, саме біологічне материнство не може бути самодостатньою підставою для набуття права, похідного від статусу матері. Водночас ця обставина сама по собі не унеможливлює доведення того, що після повноліття сина між особами фактично склалися відносини сім`ї. Тому суд не відмовляє у заяві лише через рішення 2004 року, а перевіряє на загальних підставах фактичне спільне проживання, побут, взаємні права та обов`язки.
Юридичним фактом, з яким пов`язується можливе право на одноразову грошову допомогу, є смерть військовослужбовця. Установленою датою смерті ОСОБА_3 є ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до статті 58 Конституції України та загального правила про дію закону в часі коло осіб, які могли мати право на допомогу, оцінюється за законодавством, чинним на цю дату.
Суд зазначає, що станом на 20 грудня 2023 року стаття 16-1 Закону України № 2011-XII у відповідній редакції передбачала право членів сім`ї, батьків та утриманців загиблого військовослужбовця на одноразову грошову допомогу. Утриманці визначалися відповідно до Закону України № 2262-XII. Закон України № 3515-IX, який змінив нормативне регулювання кола отримувачів, набрав чинності 29 березня 2024 року і не змінює правових наслідків події, що настала ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За статтею 31 Закону України № 2262-XII у редакції станом на 20 грудня 2023 рокучлени сім`ї вважаються такими, що перебували на утриманні померлого, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Тому самі по собі спорідненість, інвалідність, спільна реєстрація чи епізодична матеріальна допомога не є тотожними поняттю утриманню.
Відповідно до ст.ст. 76-81, 89 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які обґрунтовують заявлені вимоги. Кожна сторона доводить обставини, на які посилається. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Жоден доказ не має наперед установленої сили.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц пояснила, що принцип змагальності не зводиться до подання певної кількості доказів: суд має зіставити версії сторін і вирішити, чи є висновок про існування стверджуваної обставини більш вірогідним, ніж протилежний висновок.
Частина друга статті 294 ЦПК України покладає на суд в окремому провадженні обов`язок сприяти всебічному і повному з`ясуванню обставин. У цій справі заявниця брала участь особисто та через адвоката, виклала власні пояснення, подала первинні й додаткові письмові докази та забезпечила допит свідка. Матеріали справи не містять тверджень про існування конкретного доказу, який заявниця об`єктивно не могла отримати, чи клопотання про сприяння суду в його витребуванні, залишеного без вирішення. Активна роль суду не означає обов`язку формувати замість заявниці її доказову позицію або припускати існування невизначених доказів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішень «Ruiz Torija v. Spain», «Pronina v. Ukraine» та «Seryavin and Others v. Ukraine», пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає, щоб судове рішення містило належні підстави, однак не зобов`язує суд давати детальну відповідь на кожен аргумент. Суд нижче надає відповідь на вирішальні доводи заяви та оцінює докази не ізольовано, а у взаємному зв`язку.
Так, спільна реєстрація заявниці та ОСОБА_3 з 30 липня 2018 року є належним доказом їхнього задекларованого місця проживання та узгоджується з версією заявниці. Однак, на думку суду реєстраційний запис сам по собі не відображає фактичну щоденну організацію життя, не підтверджує спільного бюджету, харчування, розподілу побутових обов`язків і взаємного утримання. Тому суд ураховує цей доказ, але не надає йому визначального значення.
Зазначення заявниці довіреною особою в декларації про вибір лікаря свідчить про особисту довіру сина до матері та про збереження між ними зв`язку. Проте, призначення довіреної особи для комунікації з лікарем також не засвідчує ведення спільного господарства або наявність спільного бюджету.
Долучені за клопотанням представника заявці - адвоката Пирог Л.О. документи, з яких вбачається про замовлення пластикового вікна та квитанція про аванс за двері підтверджують окрему матеріальну участь особи на прізвище ОСОБА_4 у ремонті житла в 2019 році. Суд не відкидає ці документи. Водночас, вони стосуються двох разових покупок більш як за чотири роки до смерті ОСОБА_3 . Крім цього, у квитанції щодо дверей не зазначено повного імені платника, а документи не містять відомостей, за чиї кошти остаточно оплачено замовлення та як у подальшому розподілялися щоденні витрати. Такі покупки однаково узгоджуються як зі спільним побутом, так і з разовою допомогою матері або поліпшенням житла, в якому син був зареєстрований. Тому вони не усувають потреби довести сталість сімейного укладу станом на 2022-2023 роки.
Одержання заявницею сповіщення про смерть ОСОБА_3 , організація поховання та подальше прийняття спадщини підтверджують родинний і особистий зв`язок, а також дії заявниці вже після загибелі сина. Ці обставини не дають змоги встановити, яким був повсякденний побут та бюджет осіб до 20 грудня 2023 року. Відсутність у загиблого дружини і дітей також не є позитивним доказом фактичної сім`ї саме із заявницею.
Показання свідка ОСОБА_10 є належним джерелом доказів і суд не відхиляє їх лише через спорідненість із заявницею. Вони підтверджують, що контакт матері й сина не був повністю перерваний, що вони відвідували одне одного, а також узгоджуються з документами про ремонт і одноразовий переказ. Разом з тим свідок є сестрою заявниці, а її твердження про спільне проживання, спільні кошти, оплату комунальних послуг та відсутність будь-якої іншої допомоги мають узагальнений характер. У показаннях не наведено конкретної періодичності особистих спостережень за спільним проживанням, сум і дат оплати комунальних послуг, порядку формування спільного бюджету, розподілу витрат, придбання продуктів чи інших проявів щоденного господарства. Частину обставин - зміст лікарської декларації, отримання сповіщення, організацію поховання - свідок відтворила так само, як вони викладені заявницею та у документах і ці факти не доводять спільного побуту.
Отже, показання свідка підтверджують близькі родинні стосунки та окремі форми допомоги, але через загальний характер не є достатніми для висновку про всі необхідні ознаки сім`ї. Така оцінка не означає вимоги підтверджувати сімейні відносини виключно письмовими доказами, вона є результатом зіставлення змісту показань з іншими доказами та предметом доказування.
Матеріали не містять будь-яких об`єктивних відомостей саме за наближений до смерті період 2022-2023 років про регулярну оплату сином житлово-комунальних послуг, спільні закупівлі, перекази на поточні потреби, спільне майно або інші сталі господарські витрати. Суд не вважає жоден із таких документів наперед обов`язковим, однак відсутність будь-якого незалежного підтвердження поточного спільного побуту має значення при оцінці загальних показань єдиного допитаного свідка.
У сукупності подані докази переконливо підтверджують біологічний зв`язок, відновлення особистого спілкування, спільну реєстрацію, довіру, дві витрати на ремонт житла у 2019 році, одноразову фінансову допомогу та виконання заявницею обов`язків, пов`язаних із похованням. Водночас, на думку суду, вони не дають переваги версії про сталий спільний сімейний уклад над альтернативним поясненням - близькими стосунками дорослого сина з матір`ю, відвідуваннями та епізодичною допомогою. За стандартом більшої вірогідності факти постійного проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав і обов`язків станом на 20 грудня 2023 року заявницею та її представником не доведені.
Для встановлення факту її утримання заявниця мала довести одну з двох обставин: або повне забезпечення її потреб ОСОБА_3 , або одержання від нього допомоги, яка була одночасно постійною та основним джерелом засобів до існування. Це потребує оцінки не лише факту передачі коштів, а й регулярності, розміру допомоги, власних доходів заявниці та співвідношення допомоги з її необхідними витратами.
Судом встановлено, що заявниця має власне джерело доходу - пенсію, а до 2022 року працювала прибиральницею на швейній фабриці у м. Володимир-Волинський. Сам факт інвалідності III групи може свідчити про потребу в підтримці, але не доводить, що саме допомога сина була постійним і основним джерелом її існування. Відомостей про розмір пенсії заявниці, її інші доходи, середньомісячні витрати, розмір і регулярність допомоги сина до мобілізації матеріали справи не містять.
Єдиною конкретизованою фінансовою операцією є один переказ на суму 1000,00 грн після мобілізації. Сам свідок підтвердила відсутність інших переказів у цей період. Документи про придбання вікна та дверей у 2019 року стосуються разових витрат на житло і не підтверджують регулярного фінансування повсякденних потреб заявниці. Доказів систематичної оплати сином комунальних послуг, покупку продуктів харчування, лікування або інших основних потреб не подано.
Такий підхід відповідає постанові Верховного Суду від 11 березня 2026 року у справі № 143/446/25, у якій залишено без змін відмову у встановленні утримання: навіть наявність численних переказів сама по собі не замінює з`ясування власних доходів особи, регулярності та співвідношення допомоги з її засобами до існування. У цій справі доказова база щодо регулярності й основного характеру допомоги є істотно меншою - підтверджено лише один переказ на суму 1000,00 грн.
Обставини цієї справи відрізняються від тих, яким надавалась оцінка у постанові Верховного Суду від 1 червня 2026 року у справі № 442/7418/25, де висновок про утримання ґрунтувався на тривалому спільному проживанні та сукупності офіційних відомостей про доходи, допомогу й догляд. Порівнюваний комплекс доказів у матеріалах справи ОСОБА_1 відсутній.
За таких обставин суд не має підстав вважати більш вірогідним, що заявниця була на повному утриманні сина або що одержувана від нього допомога була постійним та основним джерелом засобів до існування. Доведена разова допомога характеризує підтримку між близькими особами, але не відповідає юридичним ознакам утримання за статтею 31 Закону № 2262-XII.
Враховуючи усе вищевикладене, суд урахував кожний поданий доказ та їх сукупність, не ототожнював позбавлення заявниці батьківських прав із безумовною забороною доводити фактичні сімейні відносини і не поставив під сумнів наявність між заявницею та сином особистого зв`язку. Однак для встановлення юридичних фактів, від яких залежить право на державну виплату, самого родинного зв`язку, спільної реєстрації, окремих покупок і загальних показань про допомогу на думку суду недостатньо.
Оскільки факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім`єю з усіма визначальними ознаками не доведений, похідна вимога про встановлення факту належності заявниці до членів його сім`ї також не підлягає задоволенню. Вимога про встановлення перебування на утриманні має самостійні правові критерії, однак і вони не доведені: матеріали не підтверджують ні повного утримання, ні постійної допомоги, яка була основним джерелом існування заявниці.
Відмова у встановленні цих фактів не заперечує біологічного споріднення, морального значення відновленого спілкування, допомоги сина чи участі заявниці у похованні. Вона означає лише те, що надана у цій справі сукупність доказів не досягає необхідного стандарту для підтвердження конкретних юридичних фактів станом на 20 грудня 2023 року.
Відповідно до частини сьомої статті 294 ЦПК України при ухваленні рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Тому сплачений заявницею судовий збір слід залишити за нею.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89-92, 223, 259, 263-265, 268, 273, 293, 294, 315, 319, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 3, 166 Сімейного кодексу України, статтями 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на 20 грудня 2023 року, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , представник заявниці ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання членом сім`ї загиблого військовослужбовця та перебування на його утриманні - відмовити.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору залишити за заявником.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17 вересня 2026 року.
Учасники по справі:
Заявниця: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Представник заявниці: Пирог Людмила Олегівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №572 від 09.09.2011 року.
Заінтересована особа: Міністерство оборони України, юридична адреса: м. Київ, просп. Повітрянофлотський, 6.
Заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , юридична адреса: АДРЕСА_2 .
Заінтересована особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , юридична адреса: АДРЕСА_3 .
Суддя Олександр МУШКЕТ