КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 755/7828/24 Головуючий у суді першої інстанції - Гончарук В.П.
Номер провадження № 22-ц/824/10125/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Марченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гончарука В.П., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за участі третіх осіб: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевкова Оксана Вікторівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косарєва-Соловей Тетяна Вячеславівна, Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет - ВТ», про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання договорів недійсними, визнання права власності,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування, визнання права спільної сумісної власності, з врахуванням заяви про уточнення своїх вимог в ході підготовчого судового засідання просила суд визнати недійсними:
- договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 06 вересня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевковою О.В., та зареєстрований в реєстрі за №2505;
- договір відступлення від 07 вересня 2022 року до Попереднього договору № МЛ22-25/К161/1, посвідченого 05 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3225, між AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет -ВТ та ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , як новою стороною, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1618;
- договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 01 грудня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2149;
- договір відступлення від 07 вересня 2022 року до попереднього договору № МЛ36/П060-0/1, посвідченого 09 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3542, між AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет -ВТ», від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Консалтинг», та ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , як новою стороною, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою- Соловей Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1619;
- договір купівлі продажу машино-місця № 60, загальною площею, 25.3 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений 01 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2158;
- договір відступлення від 07 вересня 2022 року до попереднього договору № МЛ36/ПО81-0/1, посвідченого 08 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 327, між AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет -ВТ», від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Консалтинг», та Відповідачем 1 ОСОБА_1 , з однієї сторони, та Відповідачем 2 ОСОБА_4 , як новою стороною, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою- Соловей Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1620;
- договір купівлі продажу машино-місця № 80, загальною площею, 17.6 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений 01 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2151;
Просила визнати квартиру АДРЕСА_2 ; машиномісце АДРЕСА_4 ; машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею, 17.6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_1 об`єктами спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в іншому шлюбі, з розміром частки кожного по 1/2; та визнати за нею право власності на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_2 , загальною площею, 25.3 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_1 загальною площею, 17.6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , і 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона познайомилась з відповідачем ОСОБА_1 у 2012 році за місцем роботи. Після двох років відносин, обидва прийняли рішення про розірвання своїх шлюбів та жити разом однією сім`єю та виховувати разом її неповнолітніх дітей.
У 2014 році вона розірвала шлюб з ОСОБА_5 , а відповідач ОСОБА_1 з ОСОБА_6 .
В жовтні 2016 року сторони переїхали з міста Запоріжжя до міста Києва і з цього часу стали проживати разом однією сім`єю. Спочатку зняли в оренду квартиру за адресою: АДРЕСА_5 поряд з місцем їхньої роботи, в якій проживали біля трьох місяців разом з її старшим сином- ОСОБА_7 , в той же час як її молодший син ще залишався проживати в м. Запоріжжя з її батьками.
В листопаді 2016 року сторони до купівлі власної квартири, зняли в оренду іншу квартиру АДРЕСА_6 .
20 березня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу, серія номер 628, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_8 , сторонами за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_7 .
Вибір саме цієї квартири був зумовлений тим, що в НВК № 141 «ОРТ», що розташований в АДРЕСА_8 навчався її старший син ОСОБА_9 , а потім і молодший ОСОБА_10 .
Договір купівлі-продажу на вищевказану квартиру був оформлений на відповідача- ОСОБА_1 , оскільки останній вважав себе головою сім`ї, вона повністю йому довіряла, в тому числі і фінансові питання, оскільки на той час у неї не було сумнівів, що у них буде довге щасливе життя. Половину коштів на купівлю квартири дала вона, які в неї були від поділу майна подружжя з колишнім чоловіком, а іншу частину коштів надав відповідач - ОСОБА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу сторони придбали квартиру за 1 517 000 грн (еквівалент 56 000 доларів США по курсу НБУ станом на 01.03.2016 року). Розрахунок з продавцями квартири було проведено за готівкові кошти.
Після придбання квартири, вони в ній провели ремонт, за рахунок спільних коштів. По закінченню ремонту на сумісні кошти придбали нові меблі, які були замовлені та оплачені нею.
У 2019 році відповідач ОСОБА_1 запропонував їй зареєструвати шлюб і на знак цього подарував заручну каблучку з діамантом.
Оскільки з 2009 року сторони працювати у великій кампанії ПАТ «Калрсберг Україна» і отримували значний дохід, у 2020 році вони прийняли рішення щодо поліпшення їхніх житлових умов. Надалі на ім`я ОСОБА_1 в АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет-ВТ» було оформлено інвестиційний договір на придбання квартири АДРЕСА_9 в ЖК «Русанівська Гавань» і двох паркомість № 36 і 92. Відповідно до сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва, виданого Державною інспекцією архітектури та містобудівництва України, будинок прийнятий в експлуатацію 31 січня 2022 року, але на даний час в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня інформація щодо власника цього права
Загальна вартість квартири без внутрішнього облаштуванню при підписанні договору складала 2 250 000 грн. Оплата була здійснена одним платежем в грудні 2020 року, оскільки це надавало право на знижку вартості об`єкту нерухомості. Кожен із сторін дав половину вартості квартири.
Пізніше було сплачено за два машино-місця в паркінгу цього будинку.
Ще до прийняття будинку в експлуатацію в квартирі почали робити ремонт.
В березні 2022 року вона була вимушена виїхати з дітьми з України в Португалію, а коли в серпні цього ж року повернулась, відповідач- ОСОБА_11 змінив в квартирі замки, а особисті речі її та дітей вивіз до її батьків.
Після повернення їй стало відомо, що відповідач - ОСОБА_11 таємно від неї оформив договір дарування квартири АДРЕСА_10 на свого сина від першого шлюбу ОСОБА_4 , а в подальшому переуступив на нього право вимоги щодо квартири та двох паркомісць в ЖК «Русанівська Гавань», таким чином здійснивши відчуження майна проти її волі і не в інтересах сім`ї та приховав оформлення договорів, у зв`язку з чим позивачка була змушена звернутися з даним позовом до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року позов ОСОБА_3 - задоволено.
Визнано недійсними:
- договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 06 вересня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевковою О.В., та зареєстрований в реєстрі за №2505;
- договір відступлення від 07 вересня 2022 року до Попереднього договору № МЛ22-25/К161/1, посвідченого 05.11.2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3225, між AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет -ВТ та ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , як новою стороною, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1618;
- договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 01 грудня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2149;
- договір відступлення від 07 вересня 2022 року до попереднього договору № МЛ36/П060-0/1, посвідченого 09.12.2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3542, між AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет -ВТ», від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Консалтинг», та ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , як новою стороною, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою- Соловей Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1619;
- договір купівлі-продажу машино-місця № 60, загальною площею, 25.3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений 01 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2158;
- договір відступлення від 07 вересня 2022 року до попереднього договору № МЛ36/ПО81-0/1, посвідченого 08.02.2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 327, між AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет -ВТ», від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Консалтинг», та Відповідачем №1, з однієї сторони, та Відповідачем № 2, як новою стороною, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою- Соловей Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1620;
- договір купівлі продажу машиномісця № 80, загальною площею, 17.6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений 01 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2151.
Визнано квартиру АДРЕСА_2 ; машиномісце АДРЕСА_4 ; машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею, 17.6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_1 об`єктами спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в іншому шлюбі, з розміром частки кожного по .
Визнано право власності ОСОБА_3 на:
- 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ;
- 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_2 , загальною площею, 25.3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ;
- 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_1 загальною площею, 17.6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ;
- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 18 168 грн солідарно.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 ніколи не проживав з позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не мав з нею нічого спільного та сумісного, що було притаманне подружжю, спільно вони на сумісні кошти ніколи нічого не купували.
Зазначає, що протягом багатьох років працює у ПАТ «Карлсберг Україна» у відділі, якій пов`язаний із транспортною логістикою. Свою кар`єру розпочав у м. Запоріжжя. З 1996 по 2013 роки перебував у зареєстрованому шлюбі, від якого має сина - ОСОБА_4 .
Позивачка є колегою по роботі, яка також працювала у відділі продажу ПАТ «Карлсберг Україна», познайомилися під час організованих на роботі свят та потоваришували. В подальшому продовжили між собою спілкуватися.
Приблизно у березні 2013 року він був відряджений до м. Києва, де адаптувався та орендував житло.
Позивач також була відряджена до міста Києва. Тож приблизно наприкінці 2013 року позивач вийшла на зв`язок з ним та повідомила, що також відряджається до міста Києва і оскільки мала на утриманні двох неповнолітніх дітей, яких не може залишити у м. Запоріжжя висловлювала занепокоєння щодо місця проживання її з дітьми у м. Києві.
Враховуючи ненормований графік ОСОБА_1 , через який він приходить додому лише переночувати він підтримав позивачку та запевнив аби вона не хвилювалась з цього приводу та по приїзду до Києва зі своїми дітьми можуть проживати в орендованій ним квартирі скільки потрібно. Тому у період з 2013 по 2015 роки з метою вирішення робочих питань позивач разом зі своїми дітьми декілька разів приїжджали в місто Київ і зупинялись в орендованій ОСОБА_1 квартирі.
Приблизно влітку 2015 року ОСОБА_1 повторно змінив своє місце проживання, орендувавши квартиру у АДРЕСА_8 . В цей час до нього періодично приїжджав його син ОСОБА_4 , який навчався у м. Запоріжжя.
В цей час ОСОБА_1 зустрічався із ОСОБА_12 , останні перебували у непостійних близьких відносинах, що зберіглися по сьогоднішній день.
У серпні 2015 року позивача було остаточно відряджено до ПАТ «Карлсберг Україна» у місті Києві, де вона продовжила вже постійно працювати в одному з відділів продажу. У ОСОБА_1 з позивачкою склалися гарні дружні відносини, яких вони відчували себе абсолютно вільними, буз будь-яких прав, обов`язків та обтяжень тощо.
Позивач розповідала, що планує придбати собі та дітям власну нерухомість.
Станом на початок 2016 року ОСОБА_1 завдяки своїй заробітній платі накопив певну суму та в березні 2016 року виключно за власні кошти придбав у свою одноосібну власність квартиру АДРЕСА_1 .
Після придбання ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_11 , позивач зі своїми двома дітьми вслід за ОСОБА_1 переїхали проживати у вказану квартиру.
В цей час позивач продовжувала збирати власні кошти на придбання для себе та своїх дітей власної нерухомості, однак їй це складно давалось, оскільки щомісячний її дохід фактично витрачався на утримання своїх дітей та батьків.
За час проживання позивач вимушена була придбати для своїх дітей дивани, шафи та тумбу, вказані меблі куплені позивачкою за її особисті кошти для дітей та продовжують знаходитись у квартирі АДРЕСА_11 , однак позивач їх забирати не хоче.
В цей період позивач зустрічалась та перебувала у близьких стосунках із громадянином ОСОБА_13 , з яким працювала в одному із відділів продажу ПАТ «Карлсберг Україна».
У червні 2018 року позивач накопичила свої власні кошти та уклала договір з ТОВ «Аркада-Будівництво» № 82858 від 12 жовтня 2017 року на будівництво нерухомості, та на його виконання внесла грошові кошти у розмірі 834 420 грн.
У 2019 році позивач за власні кошти придбала квартиру АДРЕСА_12 .
05 листопада 2020 року виключно для свого сина - ОСОБА_4 , ОСОБА_1 за власні кошти інвестував в будівництво квартири АДРЕСА_13 , аби його син та його сім`я мали своє власне житло.
Після чого у грудні 2020 року та у лютому 2021 року ОСОБА_1 виключно за власні кошти інвестував машино-місця № НОМЕР_2 та 80.
На початку 2022 року без будь-яких пояснень та попереджень позивачка зібрала своїх дітей та батьків і виїхала у невідомому напрямку, згодом ОСОБА_1 стало відомо, що позивачка виїхала за кордон. Також ОСОБА_1 відомо, що позивачка мала відносини з громадянином Португалії, із яким в подальшому одружилась та мають спільну дитину.
Суд першої інстанції вказаним обставинам оцінку не надав та не взяв їх до уваги.
Сторона відповідача вважає, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення медичні документи, довідки навчального закладу, документи про придбання меблів, електронне листування, фотографії та документи щодо спільних поїздок, оскільки вони не є належними, допустимими та достовірними доказами проживання сторін однією сім`єю в розумінні статей 77, 79 ЦПК України.
Крім того, не погоджується із оцінкою показань свідків, вважаючи їх неналежними та недостовірними доказами. На його думку, свідки перебувають у дружніх стосунках із позивачем, є зацікавленими в результаті справи, їхні показання ґрунтуються переважно на припущеннях і повідомленнях позивача, а не на особистому сприйнятті обставин.
Свідки не були очевидцями спільного побуту сторін, не підтвердили наявності взаємних прав та обов`язків, спільного бюджету чи ведення спільного господарства.
Щодо спірного нерухомого майна відповідач зазначає, що всі об`єкти нерухомості були придбані ним виключно за власні кошти, що підтверджується наданими доказами про доходи, договорами та заявами, в яких зазначено, що майно набувається в особисту приватну власність за відсутності шлюбу чи фактичних шлюбних відносин.
Позивач не брала участі у придбанні, ремонті, утриманні чи фінансуванні спірного майна, тому воно не є об`єктом спільної сумісної власності. Відтак відчуження цього майна на користь сина не потребувало згоди позивача, а підстави для визнання відповідних правочинів недійсними, передбачені статтею 215 ЦК України, відсутні. При цьому вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цим доводам та поданим доказам.
Разом з тим, зазначає, що суд першої інстанції допустив істотні порушення норм процесуального права. Зокрема, позивач одночасно змінила предмет і підстави позову, що суперечить вимогам ЦПК України, при цьому зробила це шляхом подання уточненої позовної заяви, а не окремої письмової заяви, як передбачено частиною третьою статті 49 ЦПК України.
Крім того, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, визнавши квартиру АДРЕСА_14 об`єктом спільної сумісної власності, хоча вона була придбана до початку періоду спільного проживання, на який посилалася позивач, та без встановлення факту проживання сторін однією сім`єю, чим порушив вимоги частини першої статті 13 ЦПК України.
09 липня 2026 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_14 надійшов відзив, відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та спрямовані на їх переоцінку, що саме по собі не є підставою для скасування рішення.
Твердження про існування між сторонами виключно товариських відносин спростовуються сукупністю досліджених доказів, які підтверджують тривале спільне проживання, ведення спільного господарства, участь у вихованні дітей, спільне облаштування житла та спільний відпочинок.
Інші доводи відповідача, зокрема щодо особистого життя позивача, неналежності письмових доказів та показань свідків, ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними доказами та не спростовують встановлених судом обставин.
Суд першої інстанції належним чином оцінив докази у їх сукупності та дійшов обґрунтованих висновків, а доводи про порушення норм процесуального права є безпідставними.
Крім того, відповідач не заявляв у суді першої інстанції клопотань про визнання письмових доказів неналежними чи недопустимими, тому їх оспорювання лише на стадії апеляційного перегляду суперечить принципам змагальності та диспозитивності цивільного процесу.
Разом з апеляційною скаргою відповідачем подано нові письмові докази, які не досліджувалися судом першої інстанції. Водночас відсутні будь-які обґрунтування неможливості їх подання під час розгляду справи, як цього вимагає стаття 367 ЦПК України.
Отже, такі докази не відповідають умовам їх прийняття судом апеляційної інстанції, а їх подання фактично є спробою усунути недоліки доказування на стадії апеляційного перегляду. За таких обставин клопотання про долучення нових письмових доказів підлягає відхиленню, а самі докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.
При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Представник позивачки у справі ОСОБА_3 - ОСОБА_14 заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просила залишити його без змін.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачкою ОСОБА_3 доведено юридичний факт спільного проживання однією сім`єю її та ОСОБА_1 в період з жовтня 2016 року по серпень 2022 року.
Підтвердження такого факту визнав надані позивачкою письмові докази: медичні документи на ім`я ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , в якому зазначено місце проживання АДРЕСА_15 ( т. 1 а.с. 36- 39); довідки № № 338, 339, відповідно до яких ОСОБА_15 та ОСОБА_17 навчаються в НВК № 141 «ОРТ» Маре з 19.10.2015 року, ОСОБА_10 з 01.09.2016 року та проживають за адресою АДРЕСА_16 ( т.1 а.с. 40-41); трудовою книжкою та довідкою про заробітну плату ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 42-48, т.2 а.с.28-44 ); документи на підтвердження придбання меблів (т.1 а.с.59-63); копії фотокарток (т. 1 а.с. 88-114, т. 4 а.с 26-34); копії закордонних паспортів позивачки та відповідача- ОСОБА_1 з тотожними відмітками про перетин державного кордону України (т. 1 а.с. 16-27), копії ваучерів на проживання та чартерних пасажирських квитків (т. 1 а.с.68-87); копії рішень Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2013 року та 27 лютого 2014 року про розірвання шлюбу( т. 1 а.с. 33-34) ); пояснення допитаних у судовому засіданні свідків.
Судом першої інстанції також встановлено, що протягом спільного проживання з позивачкою 26 березня 2016 року відповідач ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченком О.В. зареєстровано в реєстрі № 628 за 802807 грн.( т.2 а.с. 52-53), а також набув майнові права на спірну трикімнатну квартиру АДРЕСА_13 на 25 поверсі проектною площею 106,85 кв.м. на підставі попереднього договору № МЛ22-25/К161/1 від 05 листопада 2020 року укладеного між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований в венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет-ВТ» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соловей Т.В., зареєстрований в реєстрі № 3225 ( т.2 а.с. 65-72), за яку відповідно до довідки від 10 листопада 2020 року № 1011/5 сплатив 100% вартість у розмірі 2 030 150, 00 грн. ( т.2 а.с. 73-75).
Крім того за час спільного проживання з позивачкою відповідач ОСОБА_1 набув майнові права на два паркомісця № 60 в паркінгу, рівень 2, загальна проектна площа 25,15 кв.м на підставі попереднього договору № МЛ36/П060-0/1 09 грудня 2020 року, укладеного між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет-ВТ» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соловей Т.В., зареєстрований в реєстрі № 3542 ( т.2 а.с. 86-94), за який відповідно до довідки від 29 грудня 2020 року № 2912/5 сплатив 100% вартість у розмірі 489 250,00 грн. ( т.2 а.с. 94-96) та № 81 в паркінгу, рівень 2, загальна проектна площа 17,29 кв.м на підставі попереднього договору № МЛ36/П081-0/1, 08 лютого 2021 року укладеного між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет-ВТ» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соловей Т.В., зареєстрований в реєстрі № 327 ( т.2 а.с. 113-120), за який відповідно до довідки від 16 лютого 2021 року № 1602 сплатив 100% вартість у розмірі 380 000 грн. ( т.2 а.с. 98).
Суд першої інстанції посилаючись на положення ч. 2 ст. 3 та ст. 74 СК України дійшов висновку, що спірне майно : квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 машиномісце № 60, загальною площею, 25.3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею, 17.6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ; є об`єктами спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в іншому шлюбі, з розміром частки кожного по 1/2 має правовий режим спільної сумісної власності позивачки ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_1 .
Крім того судом встановлено, що 06 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_1 подарував квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 на підставі договору дарування посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевковою О.В., зареєстрований в реєстрі № 2505 ( т.1 а.с.187-188).
07 вересня 2022 року між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет-ВТ» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 був укладений договір відступлення по Попередньому договору № МЛ22-25/К161/1 посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соловей Т.В., зареєстрований в реєстрі № 1618 відповідно до якого Сторона -2 (Відповідач-1), уступає на користь Нової Сторони (Відповідач-2), а Нова Сторона (Відповідач-2) приймає на себе весь комплекс прав та обов`язків Сторони -2( Відповідач-1), що передбачені Попереднім договором ( т.2 а.с. 78-81). В подальшому був укладений Договір купівлі-продажи квартири АДРЕСА_2 від 01 грудня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2149;
07 вересня 2022 року між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет-ВТ» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 був укладений договір відступлення по Попередньому договору № МЛ36/П081-0/1 посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соловей Т.В., зареєстрований в реєстрі № 1620 відповідно до якого Сторона -2 (Відповідач-1), уступає на користь Нової Сторони (Відповідач-2), а Нова Сторона (Відповідач-2) приймає на себе весь комплекс прав та обов`язків Сторони -2( Відповідач-1), що передбачені Попереднім договором ( т.2 а.с. 99-102). В подальшому був кладений Договір купівлі продажу машино-місця № 80, загальною площею, 17.6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений 01 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2151
07 вересня 2022 року між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет-ВТ» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 був укладений договір відступлення по Попередньому договору № МЛ36/П060-0/1, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соловей Т.В., зареєстрований в реєстрі № 1619 відповідно до якого Сторона -2 (Відповідач-1), уступає на користь Нової Сторони (Відповідач-2), а Нова Сторона (Відповідач-2) приймає на себе весь комплекс прав та обов`язків Сторони -2 ( Відповідач-1), що передбачені Попереднім договором ( т.2 а.с. 109-112). В подальшому був кладений Договір купівлі продажу машино-місця № 60, загальною площею, 25.3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений 01 грудня 2022 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2158.
Даючи оцінку заявленим ОСОБА_3 позовним вимогам щодо порушення її прав співвласника вказаного майна та розпорядження відповідачем ОСОБА_1 вказаним майном без отримання її нотаріально посвідченої згоди, суд першої інстанції посилаючись на те, що вказане спірне майно має правовий режим спільної сумісної власності, дії відповідача ОСОБА_1 щодо відчуження даного майна на користь свого сина відповідача ОСОБА_4 без згоди ОСОБА_3 визнав таким, що суперечить положенням ст. 65 СК України та визнав укладені правочини недійсними, та в подальшому порядку визначеному ч. 1 ст. 70 та ст. 74 СК України здійснив поділ вказаного спільного нерухомого майна, визнавши за позивачкою право власності на частину спірного майна.
Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
У даній справі спір виник щодо визнання факту спільного сумісного проживання позивачки ОСОБА_3 як жінки та відповідача у справі ОСОБА_1 як чоловіка без реєстрації шлюбу, набуття ними у спільну сумісну власність нерухомого майна та поділу майна: квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 ; машиномісця № НОМЕР_2 , загальною площею, 25.3 кв.м., та машиномісця № НОМЕР_1 загальною площею, 17.6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , яке, за твердженням позивачки, набуто сторонами за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а також щодо визнання правочинів вчинених відповідачами у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 недійсними.
Перевіряючи доводи апелянта щодо не правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при визначенні правового статуту позивачки ОСОБА_3 та відповідача - ОСОБА_1 як жінки та чоловіка, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, колегія суддів враховує наступні норми матеріального права та відповідні докази подані сторонами у даній справі.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Таким чином проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святах, перекази коштів, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (див. постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (див. постанову Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У розглядуваній справі позиції сторін щодо факту спільного проживання однієї сім`єю у період з 2016 року по 2023 рік були кардинально протилежними.
Суд першої інстанції заслухавши сторони та перевіривши надані ними докази, в тому числі покази свідків та за результатами оцінки доказів дійшов висновку, що наявні у справі докази підтверджують те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 склались та існували у період з 2016 року по 2023 рік усталені відносини, притаманні подружжю.
ЄСПЛ визнає допустимість застосування у цивільних справах стандарту доказування "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) (див. наприклад п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі "Бендерський проти України", заява № 22750/02; рішення від 15 листопада 2007 року у справі "Khamidov v. russia", заява №72118/01; рішення від 23 серпня 2016 року у справі "J.K. and others v. Sweden", заява № 59166/12) та вказує на його відмінність від стандарту доказування у кримінальних справах - "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
На відмінність між стандартами доказування у цивільних та кримінальних справах звертав увагу і Верховний Суд, зокрема у постановах від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23, від 25 березня 2026 року у справі № 157/230/25.
Водночас стандарт доказування "баланс ймовірностей" не є просто припущенням, заснованим на здогадках або підозрах, він обов`язково має ґрунтуватися на певних доказах та їх оцінці судом.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 18 березня 2020 року у цивільній справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що:
"проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що:
"вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)".
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. При цьому факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 363/3231/18 (провадження № 61-2801св23)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2026 року в справі № 143/520/24 (провадження № 61-13384св25) вказано, що:
"положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
У справі, яка є предметом апеляційного перегляду вбачається, що позивач у справі стверджувала, що вона познайомилася із відповідачем у справі ОСОБА_1 у 2012 році за місцем їх спільної роботи у ПАТ «Карлсберг Україна» місті Запоріжжя та протягом двох років (2012- 214 рр.), перебуваючи у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 підтримувала позашлюбні відносини із відповідачем у справі ОСОБА_1 , а в подальшому за обопільним рішення її та ОСОБА_1 вони розірвали шлюб вона із ОСОБА_5 , а відповідач із ОСОБА_6 та, починаючи з жовтні 2016 року і по 2023 рік вони проживали спільно як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, несли спільні витрати, набували у власність спільно нерухоме майно, зокрема і те, яке є предметом спору у вказаній справі у зв`язку з чим вважала дане майно спільним сумісним, а розпорядження відповідачем у справі вказаним майном без її згоди вважала протиправним.
Суд першої інстанції погодився із вказаними твердженнями позивачки та задовольнив поданий нею позов, пославшись на доведення позивачкою позовних вимог зокрема визнавши доказами у справі, які підтвердили спільне проживання сторін покази свідків: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , які підтвердили в судовому засідання факт спільного проживання позивачки та ОСОБА_1 в спорюваний період та сприймали їх як проживання фактичного подружжя.
Крім того судом першої інстанції також враховано як належним та допустимий доказ спільного проживання сторін у вказаній справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як жінки та чоловік без реєстрації шлюбу надані позивачкою письмові докази : медичні документи на ім`я ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , в якому зазначено місце проживання АДРЕСА_15 ( т. 1 а.с. 36- 39); довідки № № 338, 339, відповідно до яких ОСОБА_15 та ОСОБА_17 навчаються в НВК № 141 «ОРТ» Маре з 19.10.2015 року, ОСОБА_10 з 01.09.2016 року та проживають за адресою АДРЕСА_16 ( т.1 а.с. 40-41); трудовою книжкою та довідкою про заробітну плату ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 42-48, т.2 а.с.28-44 ); документи на підтвердження придбання меблів (т.1 а.с.59-63); копії фотокарток (т. 1 а.с. 88-114, т. 4 а.с 26-34); копії закордонних паспортів Позивачки та Відповідача- ОСОБА_1 з тотожними відмітками про перетин державного кордону України (т. 1 а.с. 16-27), копії ваучерів на проживання та чартерних пасажирських квитків (т. 1 а.с.68-87); копії рішень Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2013 року та 27 лютого 2014 року про розірвання шлюбу( т. 1 а.с. 33-34).
Перевіряючи доводи апелянта щодо належності вказаних доказів та доведеність вимог позивачки в частині спільного проживання позивачки та ОСОБА_1 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та виникнення у вказаних осіб прав спільної сумісної власності на набуте у вказаний період нерухоме майно, колегія суддів враховує наступне.
Так, дійсно допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , підтвердили в судовому засідання самий факт спільного проживання позивачки та ОСОБА_1 проведення ними спільного відпочинку та святкування, а також були свідками відвідування відповідачем ОСОБА_1 спортивних гуртків, дітей позивачки.
Разом із тим допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що приблизно літом 2015 року вона познайомилася із ОСОБА_1 , та починаючи з 2016 року вона з останнім перебувала у близьких відносинах, що зберіглися по сьогоднішній день. З жовтня 2017 року вона проживала в будинку АДРЕСА_8 . З 2016 року ОСОБА_1 проживав, як у її квартирі так і у себе в кв. АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції вказаним показам свідка не дав належної оцінки та не оцінив їх в сукупності із іншими доказами у справі.
Зокрема суд першої інстанції, визнаючи надані позивачкою медичні документи (Талон на прийом до лікаря від 21.02.2018 року на ім 'я ОСОБА_22 (т. 1 аркуш 36),де відсутній підпис, печатка, а також вказаний сторонній номер квартири; Результати дослідження від 31.12.2021 на ім`я ОСОБА_16 (т. 1 аркуш 37);Результати дослідження від 31.12.2021 на ім`я ОСОБА_23 (т. 1 аркуш 38); Виписка із медичної картки від 16.01.2020 на ім 'я ОСОБА_23 (т. 1 аркуш 39), як належний доказ спільного проживання позивачки та відповідача не врахував, що вказані в них адреси: АДРЕСА_16 вказувались працівниками медичних закладів виключно зі слів Позивачки, і цей факт ніхто не перевіряв і не встановлював.
Більш того колегія суддів враховує, що відповідач у справі і не заперечував факт проживання позивачки та дітей у вказаній квартирі в зазначений період, пояснивши це відсутністю і позивачки власного житла у місці Києві та надання ним на це дозволу.
Крім того колегія суддів, перевіряючи доводи апелянта в частині неправомірності висновку суду першої інстанції про набуття сторонами у даній справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у спільну сумісну власність спірного нерухомого майна враховує наступне.
Так, положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Верховний Суд у постановах від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року та справі № 199/3941/20 вказував, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі № 694/1540/20, від 25 березня 2026 року в справі № 709/2037/24).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів враховує, що хоч позивачка і надала до суду докази їх спільного проживання із відповідачем у справі ОСОБА_1 у спірний період, однак вказані докази не підтверджують наявність в них спільного бюджету та ведення ними спільного господарства та не підтверджують придбання спірного не рухомого майна саме у спільну сумісні власність.
Зокрема в тексті договору купівлі-продажу квартири, укладеного 26 березня 2016 року між ОСОБА_24 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем вбачається, що квартиру АДРЕСА_17 зазначено, що цим договором квартира набувається ОСОБА_1 в особисту приватну власність згідно із поданою ним заявою про те, що він в шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває і шлюбний договір ним не укладався ( 19 Договору) (а.с. 53 т.2).
Крім того, із тексту укладеного 05 листопада 2020 року між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет-ВТ» та ОСОБА_1 Попередньому договору №МЛ22-25/К161/1, щодо придбання квартири АДРЕСА_9 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою-Соловей Т.В., вбачається, що покупець ОСОБА_1 (сторона 2) свідчить, що цей договір укладається з використанням особистих коштів в період, коли набувач в шлюбі не перебуває, про що під час оформлення цього договору ним надана відповідна заява ( п.9.3 Попереднього договору ( а.с. 71 т.2).
Аналогічні відомості зазначені в п. 9.3 попереднього договору № МЛ36/П060-0/1, посвідченого 09 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3542, укладеного 09 грудня 2020 року між AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет -ВТ», від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Консалтинг», та ОСОБА_1 , щодо придбання місця для паркування автомобіля номер 60, в п. 9.3 попереднього договору № МЛ36/ПО81-0/1, посвідченого 08 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, Косарєвою-Соловей Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 327, між AT «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Паритет -ВТ», від імені та в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвест-Консалтинг», та Відповідачем 1 ОСОБА_1 щодо придбання місця для паркування автомобіля номер 81 в житловому будинку АДРЕСА_3 (а.с. 91,118 т.2) .
Також із матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2017 року між ПАТ АКБ «Аркада» з однієї сторони та позивачкою у вказаній справі ОСОБА_3 з іншої сторони був укладений Договір №82868 про участь у Фонді фінансування будівництва предметом якого було набуття у власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_18 (а.с. 188-192 т.4).
Із Договору купівлі- продажу укладеного 21 серпня 2019 року між ОСОБА_25 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем вбачається набуття позивачкою у власність квартири АДРЕСА_12 . При цьому у пункті 1.6 вказаного договору позивачка ОСОБА_3 як покупець набуваючи у особисту власність вказану квартиру зазначила, що придбає квартиру не перебуваючи в шлюбі, не проживаючи ні з ким однією сім`єю без укладення шлюбу та за особисті кошти, про що свідчить відповідна подана нею заява (а.с. 5 т.5).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 ( провадження № 61-14297сво23) зазначив: «Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
Даючи оцінку діям позивачки та відповідача ОСОБА_1 при укладення ними правочинів щодо набуття у власність нерухомого майна у спірний період із 2016 року по 2023 рік колегія суддів враховує, що вчиняючи значимі правочини щодо набуття у власність нерухомого майна відповідачем ОСОБА_1 : квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 ; машиномісця № НОМЕР_2 , загальною площею, 25.3 кв.м., та машиномісця № НОМЕР_1 загальною площею, 17.6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ,а також набуття позивачкою у справі ОСОБА_3 у власність квартири АДРЕСА_12 , сторони не отримували згоди один від одного укладення вказаних правочинів, що в силі ч. 3 ст. 65 СК України така згода повинна бути отримана нотаріально.
Подання сторонами заяв про те, що вказане майно ними набувається в особисту власність свідчить про те, що сторони хоч проживали спільно у відповідний період часу, однак дані правовідносини не мали ознак притаманних подружжю, оскільки не були спрямовані на набуття нерухомого майна у спільну сумісну власність, так як кожен із вказаних учасників укладаючи відповідні правочини щодо нерухомого майна окремо поданими заявами визначав набуте нерухоме майно як особисту власність.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Так позивачка у справі звертаючись до суду із вказаним позовом наполягала на тому, що придбані відповідачем ОСОБА_26 спірні об`єкти нерухомого майна відносяться до спільної сумісної власності її та відповідача у справі ОСОБА_1 , а придбана в цей же період на її ім`я квартира АДРЕСА_12 не є такою, що свідчить про явну не добросовісну поведінку позивача по відношенню до відповідача у справі.
З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що позивачем у справі не доведено, що відносини між позивачкою у справі ОСОБА_3 та відповідачем у справі ОСОБА_1 мали ознаки притаманні подружжю, а тому колегія суддів вважає не доведеними вимоги про набуття сторонами саме у спільну сумісну власність спірного майна: квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 ; машиномісця № НОМЕР_2 , загальною площею, 25.3 кв.м., та машиномісця № НОМЕР_1 загальною площею, 17.6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ,яке було придбано відповідачем ОСОБА_1 за особисті кошти та в особисту власність, а тому доводи про порушення вимог ст. 65 СК України при відчуження даного майна є не обґрунтованим, у зв`язку із чим позов є не доведеним.
Суд першої інстанції при вирішенні вказаного спору на зазначене не звернув увагу та дійшов до помилкового висновку про доведеність позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний тест постанови складено 14 вересня 2026 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв