К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 вересня 2026 року місто Київ
справа № 755/8083/26
апеляційне провадження № 22-ц/824/15598/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Марфіної Н.В. від 14 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант", про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
в с т а н о в и в :
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТзДВ "СК "Альфа-Гарант"), про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Вказував, що 8 вересня 2022 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю належного йому автомобіля КІА, державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіля Toyota, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 6 жовтня 2022 року у справі № 755/9454/22 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ТзДВ "СК "Альфа-Гарант", яке виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 45 243 грн 69 коп.
Згідно наданих ФОП ОСОБА_4 даних, а саме акту про надання послуг № 14.04.2025 від 14 квітня 2025 року та рахунку № ГЦ230068 від 29 травня 2023 року, загальна вартість проведених робіт з технічного обслуговування та відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля КІА, державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 164 490 грн 32 коп.
ОСОБА_1 здійснив оплату проведених ремонтних робіт у повному обсязі, а відтак поніс реальні витрати, безпосередньо пов`язані з відновленням транспортного засобу після ДТП, винуватцем якого було визнано ОСОБА_3 .
Станом на день подання позовної заяви, різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 119 246 грн 63 коп. (164 490,32 - 45 243,69), відповідачем не сплачена.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_5 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 119 246 грн 63 коп.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2026 року провадження у справі закрито.
Судове рішення мотивовано тим, що постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року в справі № 755/2299/23, яка набрала законної сили, вже вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Підстави позовів у справі № 755/2299/23 та у даній справі № 755/8083/26 щодо стягнення різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою є одними й тими самими, оскільки випливають із факту винності відповідача у вчиненні 8 вересня 2022 року дорожньо-транспортної пригоди, в якій був пошкоджений автомобіль позивача, та недостатності отриманої потерпілим суми страхового відшкодування для покриття фактично заподіяної матеріальної шкоди у повному обсязі. Надання нових доказів, як то акту виконаних робіт та платіжних документів, на підтвердження тих самих вимог не змінює підстав позову та не зумовлює можливості повторного розгляду тотожного спору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі, оскільки позови у справах № 755/2299/23 та № 755/8083/26 не є тотожними.
Вказує, що сторони спору є однаковими, однак предмет і підстави позовів не збігаються. Під час розгляду справи № 755/2299/23 суди досліджували питання щодо наявності підстав для стягнення з винуватця дорожньо-транспортної пригоди різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. При цьому Київський апеляційний суд у постанові від 16 січня 2025 року, відмовляючи у задоволенні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, не встановив відсутності у позивача права на таке відшкодування відповідно до статті 1194 ЦК України, а виходив із недоведеності розміру фактично понесених витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу.
Натомість у справі № 755/8083/26 позивач звернувся з вимогою про стягнення різниці між страховою виплатою та фактично понесеними витратами на відновлювальний ремонт транспортного засобу. На підтвердження цієї вимоги до позовної заяви долучено акт наданих послуг, рахунок та документи, що підтверджують оплату вартості ремонту, тобто докази, відсутність яких була покладена Київським апеляційним судом в основу висновку про недоведеність вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у постанові від 16 січня 2025 року.
Висновок суду першої інстанції про те, що подання акта виконаних робіт, рахунку та платіжних документів є лише наданням нових доказів на підтвердження вже розглянутої позовної вимоги, вважає помилковим. Зазначає, що у попередній справі суд не досліджував вимогу про відшкодування фактично понесених та підтверджених первинними документами витрат, не встановлював їх розміру та не вирішував питання про наявність у позивача права на їх компенсацію.
Наголошує, що предметом нового судового розгляду є не та сама вимога, яка вже була вирішена судом, а вимога, що ґрунтується на нових фактичних обставинах, які виникли після ухвалення попереднього судового рішення та раніше не могли бути предметом судового розгляду.
Вважає, що суд першої інстанції фактично позбавив позивача можливості реалізувати право на відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, прямо передбачене статтею 1194 ЦК України, визнавши неможливим повторне звернення до суду лише з тієї підстави, що між сторонами раніше вже існував спір щодо відшкодування шкоди.
Також зазначає, що, діючи відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 квітня 2025 року у справі № 467/1102/19 та від 8 вересня 2025 року у справі № 161/3803/24, позивач після отримання документів, які підтверджують фактичне виконання та оплату ремонту автомобіля, звернувся до суду з новою матеріально-правовою вимогою. На думку скаржника, позбавлення його можливості реалізувати таке право призводить до ситуації, за якої виконання правової позиції Верховного Суду фактично унеможливлює подальший судовий захист.
Крім того, вказує, що посилання суду першої інстанції на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2025 року не звільняло суд від обов`язку самостійно перевірити наявність усіх передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України умов для закриття провадження у цій справі. Натомість, на думку скаржника, суд фактично відтворив висновки, зроблені в іншому провадженні, не здійснивши самостійного аналізу предмета та підстав цього позову і не надавши належної оцінки доводам позивача щодо виникнення після ухвалення постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року нових юридично значущих обставин.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_3 у відзиві просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, оскільки позивач вже втретє подав тотожний позов про стягнення з ОСОБА_3 різниці між виплаченим страховим відшкодуванням та розміром заподіяного збитку.
Одночасно з відзивом ОСОБА_3 подав клопотання про постановлення окремої ухвали щодо адвоката Каплі А.С. та направлення її до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області у зв`язку з порушенням Правил адвокатської етики.
Клопотання обґрунтоване тим, що у справі № 755/2299/23 позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 повідомляли суду, що станом на лютий 2024 року ремонт автомобіля вже проведено, що також відображено у постанові Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року.
Натомість у справі № 755/8083/26 в позовній заяві та апеляційній скарзі адвокат Капля А.С. зазначає, що ремонт автомобіля проведено лише 14 квітня 2025 року. На думку ОСОБА_3 , така суперечність свідчить про недобросовісну поведінку представника та намагання ввести суд в оману, у зв`язку з чим він просить постановити окрему ухвалу щодо адвоката Каплі А.С.
ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" відзив на апеляційну скаргу не подало.
Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник ОСОБА_3 - Панич О.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" в судове засідання не з`явилося про дату, час і місце розгляду справи повідомлялося належним чином. З урахуванням положень частини другої статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року у справі № 755/2299/23 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ТзДВ "СК "Альфа-Гарант", ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені за час прострочення виконання зобов`язання, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Стягнуто з ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 54 240 грн 75 коп., пеню за час прострочення виконання зобов`язання за період з 24 листопада 2022 року по 3 серпня 2023 року у розмірі 22 611 грн 71 коп., інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов`язання за період з 24 листопада 2022 року по 3 жовтня 2023 року у розмірі 1 743 грн 88 коп., три проценти річних за час прострочення виконання зобов`язання за період з 24 листопада 2022 року по 3 жовтня 2023 року у розмірі 1 399 грн 86 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 65 084 грн 93 коп., у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 5 000 грн, франшизу у розмірі 1 300 грн. Стягнуто з ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 536 грн 32 коп., витрати, пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 12 380 грн 30 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 64 грн 49 коп., витрати, пов`язані з проведенням експертизи у розмірі 519 грн 69 коп.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року заяву представника позивача - адвоката Каплі А.С. про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року апеляційну скаргу ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року (з урахуванням ухвали суду від 5 березня 2024 року про виправлення описки) у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ТзДВ "СК "Альфа-Гарант", а також у частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 матеріальної шкоди і витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року (з урахуванням ухвали суду від 5 березня 2024 року про виправлення описки) у частині стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди та витрат зі сплати судового збору змінено, зменшено розмір моральної шкоди з 5 000 грн до 2 000 грн, а розмір судового збору з 730 грн 73 коп. до 32 грн 51 коп. В решті рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року (з урахуванням ухвали суду від 5 березня 2024 року про виправлення описки) залишено без змін. Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року у частині стягнення на користь ОСОБА_1 витрат з ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" скасовано, у частині стягнення з ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу змінено, зменшено розмір витрат до 231 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 401 грн 22 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 290 грн 27 коп.
Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи, зокрема, у задоволенні позовних вимог про стягнення страхового відшкодування і стягнення з винуватця ДТП різниці між фактичним розміром шкоди та сумою страхової виплати, апеляційний суд виходив з того, що позивач здійснив відновлювальний ремонт належного йому автомобіля, який пошкоджено в ДТП, однак не надав відповідних доказів, а саме акту виконаних робіт та квитанції про сплату грошових коштів за ремонт автомобіля. При цьому, апеляційний суд відхилив наданий позивачем висновок експерта, яким встановлено розмір завданої позивачу матеріальної шкоди, посилаючись на те, що такий висновок не містить інформації щодо обставин, які входять до предмета доказування, з огляду на здійснення позивачем відновлювального ремонту.
5 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТзДВ "СК "Альфа-Гарант", ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування, стягнення матеріальної та моральної шкоди, у якому просив: стягнути з ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" страхове відшкодування у розмірі 55 538 грн 80 коп., інфляційне збільшення за період з 24 листопада 2022 року по 5 вересня 2025 року у розмірі 14 387 грн 42 коп., штрафні санкції за період з 24 листопада 2022 року по 5 вересня 2025 року у розмірі 4 637 грн 87 коп. та 54 328 грн 60 коп. пені за період з 24 листопада 2022 року по 5 вересня 2025 року; стягнути з ОСОБА_3 різницю між фактичною шкодою та сумою страхового відшкодування в розмірі 63 707 грн 83 коп., франшизу в сумі 1 300 грн, 3 750 грн - вартість послуг експерта, моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року у справі № 755/17265/25, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 4 грудня 2025 року, у відкритті провадження відмовлено на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки набрало законної сили судове рішення у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_5 у якому просив стягнути з нього різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) в сумі 119 246 грн 63 коп. На підтвердження вказаних обставин надав копію рахунку № ГЦ230068 від 29 травня 2023 року, копію акту про надання послуг № 14.04.2025 від 14 квітня 2025 року та докази оплати.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Отже, закриття провадження у справі з наведеної підстави можливе за умови одночасної тотожності сторін, предмета та підстав позовів.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підстави позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує вимогу про захист свого права чи охоронюваного законом інтересу.
Визначаючи тотожність позовів, суд має виходити не лише зі словесного формулювання позовних вимог, а із суті матеріально-правової вимоги та юридичних фактів, якими обґрунтовано звернення до суду.
Суд закриває провадження у справі, якщо у позовах одночасно збігаються сторони, предмет і підстави спору. Водночас нетотожність хоча б одного із цих елементів виключає можливість закриття провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20, від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21 та від 19 січня 2022 року у справі № 766/4505/20.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уже звертався до суду з вимогою до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у задоволенні якої постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року у справі № 755/2299/23 відмовлено.
У справі № 755/2299/23 підставою позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 було заподіяння шкоди внаслідок пошкодження належного позивачу автомобіля у дорожньо-транспортній пригоді, що сталася з вини ОСОБА_3 , та недостатність отриманої страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди. Предметом цієї вимоги було стягнення з ОСОБА_3 різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 також просить стягнути з ОСОБА_3 різницю між фактичним розміром шкоди, завданої внаслідок тієї самої дорожньо-транспортної пригоди, та отриманою страховою виплатою.
При цьому участь ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" як співвідповідача у справі № 755/2299/23 не змінює висновку щодо тотожності сторін саме у спірному матеріальному правовідношенні між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки вимога про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою у попередній справі була заявлена безпосередньо ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та вирішена судом по суті.
Отже, у частині спірної вимоги сторони, предмет і підстави позовів у справі № 755/2299/23 та у справі, що переглядається, є тотожними.
Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у справі № 755/2299/23, Київський апеляційний суд виходив із того, що відновлювальний ремонт автомобіля на час розгляду справи вже був проведений, однак позивач не надав доказів на підтвердження розміру понесених витрат на ремонт та того, що такі витрати понесені саме ним.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що вимога у цій справі виникла лише після завершення ремонту автомобіля та отримання документів щодо його фактичної вартості, не узгоджуються з обставинами, встановленими постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року, яка набрала законної сили.
Саме факт проведення відновлювального ремонту був установлений під час розгляду попередньої справи та зумовив висновок апеляційного суду про необхідність підтвердження розміру шкоди доказами реальних витрат на матеріали і роботи. Отже, обставина проведення ремонту та необхідність установлення розміру фактично понесених витрат уже входили до предмета доказування у справі № 755/2299/23.
Подані у цій справі акт наданих послуг, рахунок та платіжні документи спрямовані на підтвердження розміру тієї самої шкоди, завданої внаслідок тієї самої дорожньо-транспортної пригоди не свідчать про виникнення іншого матеріально-правового обов`язку відповідача.
При цьому слід розмежовувати підстави позову як юридичні факти, з якими позивач пов`язує виникнення права на захист, та докази, якими він підтверджує існування цих фактів і розмір заявленої вимоги. Подання нового чи додаткового доказу на підтвердження обставини, яка вже входила до предмета доказування у попередній справі, не є виникненням нової підстави позову.
Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 317/3775/24, у якій суд зазначив, що подання нових доказів, зокрема доказу фактичної оплати, який не досліджувався під час попереднього розгляду, не свідчить про пред`явлення іншого позову, якщо предмет та підстави вимог залишилися незмінними. Аналогічний підхід щодо правового значення нових доказів викладено у постанові Верховного Суду від 7 червня 2023 року у справі № 204/7727/19.
Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 705/2978/22 також наголосив, що надання нових доказів саме по собі не може бути підставою для повторного розгляду вже вирішеного спору. Водночас у зазначеній справі Верховний Суд визнав можливим розгляд вимог за новий період, який не охоплювався попереднім судовим рішенням, тобто за наявності нових юридичних фактів.
У цій справі нової події, нового пошкодження транспортного засобу, нового страхового випадку чи іншого юридичного факту, який породжував би самостійну вимогу до ОСОБА_3 , позивачем не наведено. Змінилися розмір заявленого до стягнення відшкодування та докази, якими позивач обґрунтовує цей розмір, проте сама матеріально-правова вимога та обставини, з яких вона виникла, залишилися тими самими.
Тому висновок суду першої інстанції про те, що надання акта виконаних робіт, рахунку та платіжних документів не змінює підстав позову та не свідчить про виникнення нового спору між сторонами, є правильним.
Доводи апеляційної скарги про те, що у справі № 755/2299/23 суд не встановлював розміру фактично понесених витрат за первинними бухгалтерськими документами, цього висновку не спростовують. Відмова у задоволенні вимоги у зв`язку з недоведенням обставин, які позивач зобов`язаний був довести у відповідному провадженні, не означає, що після набрання судовим рішенням законної сили та сама вимога може бути повторно пред`явлена з новими доказами.
Інше тлумачення фактично дозволяло б стороні після остаточного вирішення спору повторно звертатися до суду щоразу після отримання додаткового доказу на підтвердження обставин, які входили до предмета доказування у попередньому провадженні, що суперечило б принципу остаточності судового рішення.
Не спростовують наведеного й посилання скаржника на статтю 1194 ЦК України. Положення цієї статті визначають матеріально-правовий обов`язок особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, сплатити потерпілому у разі недостатності страхової виплати різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Саме реалізація цього права вже була предметом судового розгляду між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у справі № 755/2299/23.
Тому посилання на статтю 1194 ЦК України не створює самостійної можливості повторного розгляду вимоги, щодо якої між тими самими сторонами вже ухвалено судове рішення, що набрало законної сили.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 21 квітня 2025 року у справі № 467/1102/19 та від 8 вересня 2025 року у справі № 161/3803/24 також не свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції.
У зазначених справах Верховний Суд вирішував питання щодо визначення розміру майнової шкоди та застосування статті 1194 ЦК України під час вирішення спору по суті. Питання допустимості повторного розгляду тотожної вимоги після набрання законної сили рішенням суду у цих постановах не вирішувалося. Тому наведені висновки не усувають необхідності дотримання процесуальних наслідків остаточного вирішення спору, передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, пославшись на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 4 грудня 2025 року у справі № 755/17265/25, не здійснив самостійної перевірки тотожності позовів.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції порівняв суб`єктний склад, предмет та підстави вимоги у справі № 755/2299/23 із відповідною вимогою у цій справі та встановив їх тотожність. Посилання на судові рішення у справі № 755/17265/25 мало додатковий характер та не підміняло здійсненої судом перевірки передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України умов.
Крім того, у справі № 755/17265/25 вже оцінювався довід ОСОБА_1 про те, що акт виконаних робіт від 14 квітня 2025 року та платіжні документи є новими обставинами, які дозволяють повторно заявити вимогу про відшкодування різниці між розміром шкоди та страховою виплатою. Постановою Київського апеляційного суду від 4 грудня 2025 року такий довід відхилено, а висновок про те, що отримання нових доказів фактичних витрат не створює права на повторне вирішення вже розглянутої вимоги, залишено без змін.
Неможливість повторного розгляду спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав ґрунтується на принципі юридичної визначеності та остаточності судового рішення. Повторний розгляд не може використовуватися як спосіб усунення недоліків доказування, допущених стороною під час попереднього судового провадження.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстав для закриття провадження у справі, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
З урахуванням викладеного ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2026 року постановлена з додержанням норм процесуального права, а підстави для її скасування відсутні.
Щодо клопотання ОСОБА_3 про постановлення окремої ухвали стосовно представника позивача - адвоката Каплі А.С. та направлення її до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 761/32388/13-ц зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з установленого порушення закону, а вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали належить до дискреційних повноважень суду та є його правом, а не обов`язком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2023 року у справі № 990/131/22 зауважила, що інститут окремої ухвали спрямований на реагування у випадках, коли встановлене порушення закону має такий характер, що потребує відповідної процесуальної реакції суду.
Обґрунтовуючи клопотання, Лещенко Д.В. посилається на те, що під час розгляду справи № 755/2299/23 позивач та його представник повідомляли про проведення ремонту автомобіля станом на лютий 2024 року, тоді як у цій справі адвокат Капля А.С. зазначає про проведення ремонту 14 квітня 2025 року, що, на думку заявника, свідчить про свідоме повідомлення суду суперечливих відомостей.
Разом із тим сама по собі розбіжність у викладенні представником обставин щодо часу проведення чи документального оформлення відновлювального ремонту, яка отримала відповідну оцінку суду під час перевірки доводів апеляційної скарги, не є достатньою для висновку про вчинення адвокатом порушення законодавства, яке зумовлює необхідність постановлення окремої ухвали.
Матеріали справи не дають достатніх підстав для висновку про те, що адвокат Капля А.С. умисно повідомила суду завідомо неправдиві відомості або вчинила інше істотне порушення професійних чи процесуальних обов`язків, яке потребувало б реагування суду в порядку статті 262 ЦПК України.
За таких обставин підстав для постановлення окремої ухвали щодо адвоката Каплі А.С. колегія суддів не вбачає, а тому клопотання ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: