КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 761/54202/25 Головуючий у І інстанції Романишена І.П.
Провадження №22-ц/824/12271/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ПОСТАНОВА
Іменем України
15 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченка Віталія Олександровича на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2026року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮрКонсалт Груп Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував тим, що 17 березня 2021 року між ТОВ «Партнер Фінанс», правонаступником якого є позивач, та відповідачем укладено договір позики №7/449110365. На підставі даного договору відповідачу на споживчі цілі надано позику шляхом передачі готівкових коштів у розмірі 10 000,00 грн.
Первісний кредитор виконав свої зобов`язання відповідно до умов договору №7/449110365 від 17 березня 2021 року.
Відповідач, в свою чергу, належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання за даним договором, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 83 000,00 грн, яка складається: 10 000,00 грн - заборгованість за сумою позики, 71 600,00 грн - заборгованість по нарахованим процентам, 1 400,00 грн - заборгованість за комісією.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮрКонсалт Груп Плюс» заборгованість за Договором позики № 7/449110365 від 17 березня 2021 року у розмірі 83 000 грн, судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2026року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮрКонсалт Груп Плюс» заборгованість за договором позики № 7/449110365 від 17 березня 2021 року у розмірі 83000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ«ЮрКонсалт Груп Плюс» судовий збір у розмірі 2422, 40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000, 00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко В.О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінки доказів по справі, просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що заявлена позивачем та в подальшому задоволена судом першої інстанції сума позовних вимог значно перевищує суму, яка підлягала сплаті відповідно до умов договору позики та вимог чинного законодавства.
Зокрема, апелянт посилається на положення п. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 відсоток.
Крім того, посилаючись на положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко В.О. зазначає, що окремі умови договору, зокрема щодо нарахування процентів, є несправедливими та такими, що є непропорційними розміру основного зобов`язання.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко В.О. звертає увагу суду апеляційної інстанції, на порушення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором позики щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування позикою і комісії за її видачу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За правилом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, 17 березня 2021 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та відповідачем укладено договір позики № 7/449110265.
Відповідно до п. 1.1. договору позики на підставі цього договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі встановленому цим договором, а позичальник зобов`язується повернути суму позики позикодавцю та сплатити проценти, а також інші платежі з договором у порядку та строки передбачені цим договором, зокрема графіком платежів.
Згідно з п.п. 1.2., 1.4., 1.5. договору позики сума позики становить 10 000, 00 гривень, строк позики - 365 днів, комісія за видачу позики - 14% від суми позики, що становить 1 400, 00 гривень.
Пунктом 2.1. договору позики встановлено, що позичальник повинен сплачувати позикодавцю проценти за договором за фіксованою ставкою 2% від суми позики (залишку суми позики) за кожен день користування позикою в межах строку, передбаченого п. 1.4. та п. 2.2. договору у порядку, розмірі та строки, встановлені у графіку платежів, що у загальному розмірі становить 71 600, 00 гривень.
Відповідно до п. 2.2. договору позики нарахування процентів на суму позики починається з 8-го дня користування позикою.
Пунктами 3.1.-3.2. договору позики передбачено, що позикодавець надає позику шляхом передачі готівкових коштів позичальником; підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він отримав від позикодавця суму позики у повному обсязі у дату підписання цього договору.
Таким чином, як встановив суд першої інстанції, що не оспорюється стороною відповідача, ТОВ «Партнер Фінанс» взяті на себе зобов`язання за договором позики виконало належним чином, а саме надало позику відповідачу.
28 грудня 2023 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ТОВ «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу № 28122023, на підставі якого ТОВ «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» набуло право вимоги до відповідача за договором позики, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями акту приймання-передачі документації від 29 грудня 2023 року та реєстру боржників від 28 грудня 2023 року № 1.
17 квітня 2025 року між ТОВ «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» укладено Договір факторингу № 17-04/ФК-25, на підставі якого останнє набуло право вимоги до відповідача, набуло право вимоги до відповідача за договором позики, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями акту приймання-передачі документації від та реєстру боржників.
25 серпня 2025 року між ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» та ТОВ «ЮрКонсалт Груп Плюс» укладено Договір факторингу N 25-08/ФК-25.
Згідно вказаних договорів відбулося відступлення права вимоги за Договором позики № 7/449110365 від 17 березня 2021 року, що також визнається стороною відповідача.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 16 березня 2022 року, виникла заборгованість в сумі 83000,00 грн, з яких: заборгованість за сумою позики - 10000,00 грн; заборгованість по нарахованим процентам - 71600,00 грн; заборгованість за комісією - 1400 грн.
Доказів виконання кредитних зобов`язань, шляхом погашення вищевказаної заборгованості стороною відповідача не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики № 7/449110365 від 17 березня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, апеляційний суд критично оцінює з огляду на наступне.
За умовами укладеного між сторонами 17 березня 2021 року договору позики, зокрема пункту 2.1 договору, визначено процентну ставку за кожний день користування кредитом у розмірі 2% від суми кредиту в межах строку дії договору до 16 березня 2022 року (п. 8.1 Договору).
22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Даним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».
Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
П. 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що кредитний договір № 7/449110365 укладено 17 березня 2021 року, строк дії якого закінчився 16 березня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки строк дії кредитного зобов`язання закінчився до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки.
Крім того, аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором позики договором № 7/449110365 від 17 березня 2021 року, судом апеляційної інстанції встановлено, що після закінчення строку дії договору (16 березня 2022 року)відсотки ані первісним кредитором, ані позивачем не нараховувались.
Щодо посилань в апеляційній скарзі, на те, що розмір нарахованих відсотків є неспівмірним та суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності апеляційний суд критично оцінює, оскільки відповідач, укладаючи кредитний договір, погодився на умови, які передбачені кредитним договором, в тому числі, які передбачають нарахування відсотків за користування кредитними коштами, вони є чіткими, зрозумілими та нарахованими позивачем за умовами кредитного договору в межах строку дії договору.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів; їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Згідно п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.
В п. 8.4 Договору зазначено, що укладаючи цей Договір засвідчують, що орієнтовна реальна річна процентна ставка за цим Договором становить 730% (сімсот тридцять процентів) річник, орієнтовна загальна вартість позики для позичальника складає 83000,00 грн, загальні витрати 73000,00 грн. Дані розрахунки погоджені сторонами на припущенні, що договір залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а позикодавець і позичальник виконають свої зобов`язання на умовах та у строки, визначені в Договорі.
Згідно п. 8.5 Договору сторони досягли згоди, що всі зміни і. доповнення до цього Договору здійснюються сторонами у письмовій формі та скріпляються їх підписами. Реструктуризація грошових зобов`язань Позичальника здійснюється за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди
Таким чином, відповідач погодив розмір процентів, підписуючи кредитний договір на визначених у ньому умовах.
Аналіз укладеного договору дозволяє зробити висновок, що сторони погодили процентні ставки за користування кредитом, отже колегія суддів вважає необгрунтованим посилання скаржника не співмірність нарахованих відсотків, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст. ст. 1048, 1056-1 ЦК України, такі є узгодженим сторонами договору.
Заперечуючи проти розміру заборгованості за відсотками, сторона відповідача не надала доказів звернення до позивача чи до первісного кредитора (ТОВ «Партнер Фінанс») з вимогою про перерахунок заборгованості.
Власного розрахунку до суду не представив, до експертної установи не звертався, клопотань про проведення експертизи для встановлення правильності нарахування заборгованості ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції останній не подавав.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача простроченої заборгованості та нарахованими відсотками в розмірі 83000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, позивачем пропущено строк позовної давності апеляційний суд відхиляє враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Судом установлено, що 17 березня 2021 року між ТОВ «Партнер Фінанс», правонаступником якого є позивач, та відповідачем укладено договір позики № 7/449110365, строк дії якого закінчився 16 березня 2022 року.
Водночас на момент виникнення права на звернення до суду законодавством були встановлені особливі правила щодо перебігу позовної давності у зв`язку з дією воєнного стану.
Так, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції, чинній на відповідний період, було передбачено зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану.
Разом із тим Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключено. Зазначений Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року.
Таким чином, з 04 вересня 2025 року перебіг позовної давності, який був зупинений у зв`язку з дією воєнного стану, відновився.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності самі по собі не свідчать про сплив такого строку, оскільки датою виникнення права на звернення до суду є 17 березня 2022 року в період дії передбаченого законом зупинення перебігу позовної давності, а враховуючи дату його відновлення (04 вересня 2025 року) та дату звернення до суду з даним позовом (24 грудня 2025 року), апеляційний суд доходить висновку, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в межах трирічного строку позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне.
Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченка Віталія Олександровича залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: О.В. Борисова
С.А. Голуб