Унікальний номер 756/7791/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/12529/2026
Головуючий у суді першої інстанції М. М. Ткач
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
15 вересня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Шкоріної О. І., Євграфової Є. П.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач Комунальне підприємство виконавчого органу
Київради (Київської міської державної
адміністрації) «Київтеплоенерго»
відповідач ОСОБА_1
розглянув в приміщенні Київського апеляційного суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді М. М. Ткач, в приміщенні Оболонського районного суду м. Києва,
в с т а н о в и в :
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі по тексту КП «Київтеплоенерго») звернулося до Оболонського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднана до внутрішньо будинкової системи тепло-та водопостачання, а отже відповідачка є споживачем послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, проте відповідачка належним чином не сплачувала за отримані послуги, допустивши заборгованість з їх оплати, яка складає наступну заборгованість: за послуги з централізованого опалення у розмірі 45605,99 грн; за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 8118,19 грн; за період з 01.11.2021 заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії у розмірі 106162,65 грн; за спожиті послуги з постачання гарячої води у розмірі 28939,21 грн; заборгованість зі сплати внесків за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 962,60 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води в розмірі 506,20 грн.
Окрім того, позивач на підставі Договору №602-18 про відступлення прав вимоги від 11.10.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 13956,76 грн.
Позивач вказує, що відповідачкакористується послугами, але свої зобов`язання по сплаті за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість. З огляду на викладене, позивач вимушений був звернутись до суду із даним позовом, в якому просить стягнути заборгованість за надані послуги, а також інфляційні втрати, 3% річних та пеню.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 квітня 2026 року позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задоволеночастково. Стягнутоз ОСОБА_1 на користьКП «Київтеплоенерго» заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги на загальну суму 190294, 84 грн., інфляційні витрати у розмірі 25274, 14 грн., 3% річних у розмірі 6155, 33 грн., пеню у розмірі 2258, 80 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 3359, 75 грн. У решті заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд не з`ясував і не встановив факт реального споживання послуг - центрального опалення та гарячого водопостачання - конкретним споживачем у спірний період.
Зауважує, що сам по собі факт підключення будинку до теплових мереж не є доказом надання послуг і отримання їх відповідачем. Позивач зобов`язаний надати докази: обсягу фактично наданих послуг; показань або наявності лічильників; актів приймання- передачі або рівнозначних документів, рахунків на оплату.
Окрім того, апелянт зазначає, що в період часу з 2015 року постійно проживає в Республіці Польща та комунальними послугами за адресою вказаної квартири не користується.
Суд послався на публікацію «договору» в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 та оприлюднення типових договорів на веб-сайті Позивача як на підставу виникнення зобов`язання. Однак публікація в газеті чи розміщення на веб-сайті не є укладенням індивідуального договору, оскільки не дотримано вимог ст.ст. 638-642 ЦК України щодо оферти та акцепту. Закон вимагає доказів того, що конкретний споживач погодився з умовами договору або вчинив конклюдентні дії, які свідчать про акцепт. Для особи, яка з 2015 року постійно проживає за кордоном, такі дії об`єктивно відсутні.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що суд застосував позовну давність виключно з урахуванням дати подання позову з урахуванням карантинних та воєнних продовжень. При цьому суд повністю проігнорував принципово важливу обставину: ОСОБА_1 була залучена до справи як належний відповідач лише ухвалою суду від 06.11.2025.
Відповідач у своїй заяві від 17.02.2026 прямо вказала, що позивач намагається стягнути заборгованість «більш як за 10 років» - тобто з 2015 року, а її залучено лише 06.11.2025. Враховуючи, що строк позовної давності є тривалістю три роки (ст. 257 ЦК України), вимоги щодо ОСОБА_1 можуть стосуватися не раніше періода ніж з 06.11.2022 року.
Таким чином, на думку апелянта позовні вимоги позивача за період з квітня 2017 по жовтень 2022 включно є такими, що пред`явлені поза межами позовної давності щодо ОСОБА_1 .
Окрім того, розрахунок заборгованості, підготовлений самим позивачем в односторонньому порядку, не є первинним документом, що підтверджує наявність заборгованості.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних пені є неправомірним, оскільки ці санкції за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховуються у разі прострочення виконання грошового зобов`язання. Проте суд не встановив дату виникнення грошового зобов`язання щодо конкретного відповідача, не перевірив факти надіслання йому рахунків як підстави для оплати, а відтак не міг коректно обчислити суму прострочення.
КП «Київтеплоенерго» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.
09 вересня 2026 року у судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, про час та дату розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає вирішенню справи, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувалися судом 09.09.2026.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір у даній справі суд виходив з того, що відповідач користується послугами, але не виконує зобов`язання по сплаті заборгованості за надані послуги.
Судом взято до уваги розрахунок заборгованості наданий позивачем, з яких вбачається, що станом на 30.04.2025 за особовим рахунком № НОМЕР_1 наявна заборгованість на загальну суму 204251,60 грн. та зауважено, що наведений розрахунок відповідачем в ході розгляду справи спростовано не було.
Отже, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги на загальну суму 204251,60 грн.
Разом з тим, суд звернув увагу на заяву відповідачки про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та беручи до уваги ту обставину, що позивач звернувся до суду з позовом у червні 2025 року, вважав, що позивачем трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року до березня 2017 року пропущено, а отже позовні вимоги позивача про стягнення на його користь із відповідачки заборгованості за період з липня 2015 року до березня 2017 року задоволенню не підлягають.
Отже, суд вважав за необхідне стягнути з відповідачкина користь позивача заборгованість за спожиті послуги у межах строку позовної давності, тобто за період з квітня 2017 року до квітня 2025 року у загальному розмірі 190 294,84 грн.
Також у судовому рішенні зазначено про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних у розмірі 6155,33 грн., інфляційних втрат у розмірі 25274,14 грн. та пені у розмірі 2258,80 грн.
Перевіряючи таке твердження суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Положеннями п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 ст. 68 Житлового кодексу України, підп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з пунктами 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
З огляду на те, що обов`язок по оплаті вартості житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, відсутність оформленого між сторонами письмового договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати таких послуг (постанова Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13).
Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №755/14208/17-ц (провадження № 61-6040св19), постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18)
Відповідно до статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
28 березня 2018 року в газеті «Хрещатик» № 34 (5085) КП «Київтеплоенерго» було опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води.
Частиною 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги, згідно якого новий кредитор КП «Київтеплоенерго» набуло права вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення у розмірі 28 916, 86 грн та централізованого постачання гарячої води в розмірі 5 467, 62 грн.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №602-18 від 11 жовтня 2018 року позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
Звертаючись до суду, позивач вказував, що відповідачка користується послугами, але не виконує зобов`язання по сплаті заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води. Свої зобов`язання відповідач виконує неналежно, внаслідок чого виникла заборгованість.
З наданих позивачем копій корінців нарядів, що видавались на включення (відключення) опалення встановлено, що для будинку за адресою: АДРЕСА_2 безперебійно надавались послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Правовідносини з постачання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (Послуги) регулюються Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Поставою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (Правила) та іншими нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг.
Крім того, з 01 травня 2018 року на них поширювалася дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV.
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
На виконання вимог Закону від 24 червня 2004 року КП «Київтеплоенерго» на основі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).
Надання послуг до 01 травня 2018 року мешканцям вказаного будинку здійснювалося на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Постановою. Такі договори є договорами приєднання, а отже можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.
Частиною 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідачка є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Проте, відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість у визначеному позивачем розмірі.
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 440460113 від 21.08.2025, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності відповідачці ОСОБА_1 .
За змістом ст.ст. 319, 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, аналіз наведених положень вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника.
Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.08.2015, позивачем пред`явлено позов до належного відповідача, яка є власником квартири.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.
Звернувшись з апеляційною скаргою, відповідачка зазначила, що постійно проживає в Республіці Польща ще з 2015 року.
Однак, на таке твердження апелянта, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач в установленому законом порядку оформила свою відсутність, а також докази того, що квартиру АДРЕСА_3 було відключено від внутрішньо-будинкових мереж ЦО і ГВП, а отже у позивача відсутні підстави для надання житлово-комунальних послуг.
Суд враховує, що апелянт ненадала суду доказів того, що послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за вказаною адресою надавала інша юридична особа, або що такі послуги не надавалися взагалі як до будинку АДРЕСА_2 ,так і безпосередньо до квартири кв. АДРЕСА_4 , яка знаходиться у цьому ж будинку.
При цьому, слід зауважити, що ОСОБА_1 за спірний період не зверталася до КП «Київтеплоенерго», як до надавача комунальних послуг, із заявою (повідомленням) про непроживання у квартирі АДРЕСА_3 , про бажання припинити отримання послуг (як повністю так і на певний період) тощо.
Аналогічні висновки були зроблені у постановах Верховного Суду у справах від 29 листопада 2019 року № 645/5401/17 та від 31 жовтня 2019 року № 465/5138/15-ц.
У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач є власником квартири, а посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що з 2015 року вона проживає за кордоном, а отже не могла бути споживачем житлово-комунальних послуг, що надавалися позивачем за адресою: АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу, оскільки остання є власником квартири, а отже є користувачем наданих послуг і свою відсутність ОСОБА_1 належним чином з надавачем послуг не оформила.
Відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Звернувшись з апеляційною скаргою, апелянт також вважає, що позовні вимоги заявлені позивачем з пропуском строку звернення до суду, а суд у свою чергу прийшов до помилкового висновку, що підлягає стягненню заборгованість за надані комунальні послуги за період з квітня 2017 року по квітень 2025 року.
Перевіряючи таке твердження апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 згідно із яким: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено карантин на усій території України з 12.03.2020.
Дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291, від 04.05.2020 № 343, 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 855 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» до 01.10.2021 на території України подовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» з 01.07.2023 відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. установлено карантин на усій території України з 12.03.2020.
Таким чином, починаючи з 12.03.2020 і до 01.07.2023 тривав карантин, встановлений постановами Кабінету Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.
Отже, в силу положень Закону № 540-ІХ та встановлення і продовження карантину продовжені й позовну давність.
Так, якщо строк (3 роки) у частині дебіторської/кредиторської заборгованості повинен був минути в період карантину, то він продовжується, тобто встановлена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки - продовжена до закінчення дії карантину.
Така ж правова позиція, викладена в Постанові Верховного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 910/16029/21, Постанові Верховного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, Постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/116/21.
Апеляційний суд зауважує, що у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають позовну давність, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пп. 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
Водночас правила переривання позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 668/8830/15-ц).
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, Законом № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
За наведених обставин, вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення з відповідачки заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, за період з квітня 2017 заявлені в межах позовної давності.
Щодо доводів апелянта, що її було залучено до участі у справі лише 06.11.2025, а отже враховуючи позовну давність у три роки, вимоги до неї можуть бути пред`явлені тільки починаючи з 06.11.2022.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 440460113 від 21.08.2025, ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_3 , починаючи з 2015 року, а отже в даному випадку слід відштовхуватися саме від дати набуття нею права власності на житло, за яким рахується заборгованість за надані житлово-комунальні послуги.
Отже, суд дійшов вірного висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за надані житлово- комунальні послуги, а саме: заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 45 605,99 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 8118,19 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 106 162, 65 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 28939, 21 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 962, 60 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 506, 20 грн., що в загальному розмірі становить 190 294, 84 грн.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що за порушення відповідачемзобов`язання зі сплати заборгованості по житлово-комунальним послугам позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.
Приймаючи рішення у справі, суд дійшов висновку про правомірність таких нарахувань, що заперечується апелянтом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, відтак КП «Київтеплоенерго» має право на стягнення інфляційних втрат, пені та 3 % річних, нарахованих на розмір основної заборгованості.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Кабінет Міністрів України своєю Постановою № 1405 від 29 грудня 2023 рокускасував заборону на припинення нарахування штрафів та пені, а також на стягнення заборгованості з населення за житлово-комунальні послуги.
Із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості убачається, що позивачем було нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати за період з 01 січня 2024 року, що узгоджується з положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 (а. с. 16 - 20).
Отже, встановивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що позивач надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідачка, квартира якої знаходиться в будинку який підключений до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, є споживачемзазначених послуг, від отримання яких у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялась, однак оплату спожитих житлово-комунальних послуг здійснювала неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості, колегія суддів доходить висновку про виникнення у позивача права на стягнення з відповідачки заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, а також застосування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України заходів відповідальності, а саме: інфляційних втрат у загальному розмірі 6 677, 25 грн., трьох процентів річних у загальному розмірі 27 395, 55 грн. та пені у розмірі 2 258, 80 грн.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідачки не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційнцу скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 ем, залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна
Є. П. Євграфова